WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Отруйні речовини шкірнонаривної дії - Реферат

Отруйні речовини шкірнонаривної дії - Реферат

кислоти.
Цю властивість можна використовувати для дегазації об'єктів і санітарної обробки місцевих уражень (рана + ОР).
При обробці люїзиту сильними лугами виділяється ацетилен, який із солями одновалентної міді (CuNO3) дає червоно-фіолетове забарвлення.
Реакція сполуки із сірководнем дає нерозчинний хлорвініларсенсульфід. Ці властивості використовують для індикації люїзиту.
При реакції із меркаптанами (-SH) нейтралізується токсичнадія люїзиту. Ця властивість використовується для детоксикації люїзиту антидотом - унітіолом, який сприяє виведенню речовини з організму.
Іприт і люїзит можуть проникати через шкіру, слизові оболонки, органи дихання, шлунково-кишковий тракт, поверхні ран та опіків. На відміну від іприту люїзит є отруйною речовиною швидкої дії (прихований період майже відсутній).
Сірчистий іприт при концентрації 10-3 г/м3 викликає ураження очей, для люїзиту ця величина становить 2 10-3г/м3. LCt100 при інгаляційному ураженні іпритом становить 1,3 г хв/м3, LCt100 люїзиту 3 г хв/м3. Іприт при попаданні на шкіру в дозі 50 мг/кг викликає смертельне ураження, люїзит - 30 мг/кг. Смертельна доза при пероральних ураженнях люїзитом становить 5-10 мг/кг, а іпритом - 2 мг/кг.
Таким чином, ОР шкірнонаривної дії досить стійкі сполуки, проникають в організм всіма шляхами та володіють високою токсичністю при всіх шляхах надходження в організм.
ДРУГЕ НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ
МЕХАНІЗМ ДІЇ ТА ПАТОГЕНЕЗ ІНТОКСИКАЦІЇ. КЛІНІКА УРАЖЕНЬ І ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ПРОЯВЛЕННЯ ПРИ РІЗНИХ ШЛЯХАХ НАДХОДЖЕННЯ.
Механізм дії та патогенез інтоксикації.
Іприт
Не зважаючи на те, що іприт був відкритий і синтезований у минулому сторіччі, механізм його токсичної дії на сьогоднішній день повністю не з'ясований (існує понад 200 теорій). Сучасні дослідники притримуються теорії "радіоміметичної дії".
Іприт має високу реакційну здатність. В організмі він реагує, як алкілуючий агент, приєднуючись до -SH, -NH2, -ОН груп білків, ферментів, нуклеопротеїдів і інших речовин, порушуючи їх будову, функцію та кількісний вміст. У цьому полягає його пряма дія. Іприт може діяти на біологічні стуктури клітин як цілою молекулою, так і продуктами його перетворення.
Встановлено, що при гідролізі іприту, як результат внутрішнього перегрупування електронів, утворюється високореакційне сполучення іприту - етиленсульфоній (онієва сполука), яка спричиняє окрім прямої алкілуючої дії на білки, ферменти, нуклеопротеїди і опосередковану дію тому, що онієва сполука подібно до іонізуючого випромінювання перетворює воду на радикали Н+, ОН-, НО2 , ОН-, НОО-, які і створюють схожу на протікання гострої променевої хвороби токсичну дію.
На місці всмоктування іприту утворюються високі його концентрації, внаслідок чого відбувається алкілування білкових сполук клітин шкіри з їх денатурацією, що проявляється у вигляді місцевого запально-некротичного процесу.
Далі іприт всмоктується у кров, і розпочинається його резорбтивна дія. Експерименти на кролях показали, що 90% іприту, поміченого по сірці (35S), зникає із крові протягом 20 хвилин, а через 10 хвилин іприт виявляється у сечі.
Іприт та його продукти взаємодіють з різними біохімічними сполуками в органах та системах організму, що приводить до глибокого порушення обміну речовин і різкого зменшення ваги, у тяжких випадках розвивається білкова кахексія.
Також іприт алкілує пуринові сполуки гуанін та аденін, які входять до складу ДНК та РНК, внаслідок чого порушується їх структура, функція, синтез, що є причиною порушення синтезу білку у клітинах (цитостатична дія) та генетичних порушень (мутагенна дія). Особливо страждають ті органи та тканини, у яких відбувається посилений поділ клітин - червоний кістковий мозок, слизова кишечника, статеві органи.
Іприт та його метаболіти справляють виражену дію на більшість ферментативних систем, особливо на ті, які активують протеолітичні процеси та гальмують анаеробний гліколіз (дегідрогенази, протеанази, оксидази, фосфокінази та ін.)
Отже, ці білки, звичайно, не можуть нормально функціонувати. Внаслідок цього значно пошкоджуються деякі ферментні реакції. Наприклад, встановлено, що іприт пригнічує фермент гексакіназу, який регулює вуглеводний обмін, має здатність пригнічувати активність холінестерази.
Люїзит
Люїзит порівняно швидко всмоктується у місці аплікації в кров і розноситься по органах і тканинах. Припускається, що люїзит в організмі перетворюється на оксид (Сl-CH=CH-As=O), сульфід (Сl-CH=CH-As=S) або інші речовини, що містять миш`як. Найбільше значення в механізмі токсичної дії надають хлорвініларсеноксиду як найбільш стійкому метаболіту. Висока біологічна активність цієї сполуки обумовлена наявністю в її молекулі тривалентного миш'яку. Разом із тим відомо, що сам люїзит та його метаболіти вступають у взаємодію з ферментами, які містять тіолові групи
(-SH), приєднуючись до останніх. Функція цих ферментів пригнічується або припиняється. В результаті значно пошкоджується тканинний обмін. Найбільш страждають такі ферменти: гідролітичні - амілаза, ліпаза, холінестераза, уреаза; окислювально-відновні - алкогольдегідрогеназа, оксидаза, дегідрогеназа яблучної, стеаринової, олеїнової кислот, піруватоксидаза і ряд ферментів АТФ - аденозинтрифосфатаза, міоксидаза та інші.
У місцях проникнення люїзиту в організм виникає глибоке порушення обміну речовин тканин, що приводить до їх загибелі та відторгнення. Внаслідок резорбції люїзиту в тій чи іншій мірі страждає обмін в усіх тканинах організму.
Особливо порушується функція ферментів, відповідальних за вуглеводний обмін, внаслідок чого порушується функціонування систем та органів найбільш чутливих до цього виду обміну. Особливо це стосується ЦНС, де страждає багато її відділів. Серед них вирішальне значення має ураження центрів довгастого мозку, тому внаслідок цього ураження порушується функціонування серцево-судинної системи та дихання.
При інтоксикації люїзитом наступає виражене розширення судин, особливо капілярів, що приводить до підвищення проникливості судинної стінки. Внаслідок чого виникає набряк тканин, накопичення рідини у порожнинах організму і крововилив.
Неодмінною ознакою локальної дії люїзиту в місцях його проникнення є різка запальна реакція, що супроводжується некрозом клітин. Загибель останніх наступає в перші хвилини після дії люїзиту. Слід додати, що при цьому швидко виникає захисна клітинна реакція, яка проявляється у вигляді демаркаційного валу навкруги некротизованих ділянок тканин. Ця інтенсивна клітинна реакція
Loading...

 
 

Цікаве