WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Отруйні речовини шкірнонаривної дії - Реферат

Отруйні речовини шкірнонаривної дії - Реферат


Реферат на тему:
Отруйні речовини шкірнонаривної дії
ВСТУП
Однією з найбільш токсичних сполук, використаних у першій світовій війні в якості бойової отруйної речовини є дихлордиетилсульфід (сірчистий іприт). Ця речовина вперше була отримана Депре у 1822 році. У 1854 році аналогічну сполуку новим методом синтезував у лабораторії Геттінгемського університету Річ. При дослідженні іприт попав на шкіру рук та ніг дослідника, чим спричинив важке ураження організму, внаслідок чого він не зміг довести до кінця розробку синтезу цієї сполуки, і роботу закінчив Мейер в 1886 році.
Німецькі військові хіміки Ломмель і Штейнкопф запропонували промисловий спосіб отримання іприту. Синтезована БОР отримала назву Lost, тобто від перших літер прізвищ дослідників.
Бойове "хрещення" дихлордиетилсульфід отримав 13 липня 1917 року, коли ця БОР була застосована німецькими військами проти англо-французьких військ у долині річки Іпр (Бельгія), звідки і з'явилася його назва, яка була дана французами. Англійці називають цю речовину "гірчичним газом", німці - "жовтим хрестом", у США іприт позначається під шифрами "Н", "НD", "HS". На цьому історія застосування іприту не закінчується. У 1936 році іприт застосували італійці під час італо-абіссінської війни. У другій світовій війні іприт був застосований японцями у Китаї. На Західному театрі бойових дій іприт не застосовувався, хоча Німеччина та її сателіти мали значні запаси цієї БОР.
У наш час іприт став доступний і іншим державам. Підтвердженням цьому є те, що іприт застосовувався як зброя масового ураження у ірано-іракській війні (80-ті роки). Ірак проти Ірану застосував іприт у суміші із синильною кислотою, що різко підсилило бойові властивості цієї БОР. В арсеналах хімічної зброї зберігаються похідні іприту - це кисневий іприт, азотистий іприт, перегнаний іприт, які за своєю токсичністю перевищують сірчистий.
Люїзит (b-хлорвінілдихлорарсін), синтезований в 1917 році американським хіміком Л'юісом та незалежно від нього німецьким хіміком Віландом. Слід зазначити, що на відміну від іприту, люїзит у війнах та воєнних конфліктах не застосовувався.
Характерною особливістю цих БОР є здатність викликати місцеві запально-некротичні зміни шкіри та слизових оболонок. Однак, поряд із місцевою дією вони мають виражену резорбтивну дію, тому їх ще називають отруйними речовинами шкірно-резорбтивної дії. Всі ці БОР відносять до групи стійких отруйних речовин, тобто таких, що зберігають свої токсичні властивості на місцевості більше години, а також до отрут смертельної дії.
Слід додати, що інтерес до вивчення цих БОР ще викликаний загальномедичними аспектами токсикології і фармакології цих хімічних сполук. По-перше, на базі азотистого іприту синтезовано ряд таких цитостатиків, як ембіхін, новембіхін, сарколізин. Тобто при їх передозуванні можливий іпритоподібний стан, як це буває при резорбтивній формі інтоксикації. По-друге, миш'як має високу біологічну активність, і отруєння органічними і неорганічними сполуками, які застосовуються в сільському господарстві для боротьби із шкідниками (миш'яковистий ангідрид, миш'яковистокислий кальцій і натрій) і в медицині для лікування спірохетозів (новарсенал, міарсенал, осарсол), може також нагадувати резорбтивні форми ураження люїзитом.
ПЕРШЕ ПИТАННЯ:
ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТА ТОКСИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СІРЧИСТОГО ІПРИТУ ТА ЛЮЇЗИТУ
Іприт ( , -дихлордиетилсульфід)
На озброєнні основних держав світу більше всього накопичено перегнаного іприту, тобто хімічно чистого, що являє собою маслянисту, безбарвну рідину із слабким запахом касторової олії чи гірчиці. Температура кипіння - 217 С. Токсичні властивості на місцевості, в залежності від метеорологічних умов, зберігає влітку від 1 до 7 діб, взимку - до 2-х місяців. При температурі + 14 С іприт твердіє, що, з бойової точки зору, є його негативною якістю, тобто обмежує можливості бойового застосування. Леткість при температурі + 20 С - 0,9 г/м3, що вказує на можливість інгаляційного ураження органів дихання парою ОР. Щільність пари відносно повітря - 5,5. Це свідчить про те, що ОР має тенденцію розповсюджуватись у приземному шарі атмосфери. Іприт важчий за воду (d=1,28) і погано в ній розчинюється (0,07% при температурі - 10 С), тобто довго зберігає токсичні властивості в придонних шарах. Однак добре розчинюється в органічних розчинниках і всмоктується у лако-фарбові покриття, пористі поверхні та гумові вироби, що робить досить складною проблему їх дегазації.
Гідроліз у воді проходить повільно з утворенням малотоксичної сполуки тіодигліколя.
Процес гідролізу можна прискорити нагріванням та додаванням лугів. Цю властивість можна використати при дегазації, наприклад, хірургічного інструменту, який заражений ОР.
Малотоксичні продукти також утворюються при взаємодії іприту з фенолятами (С6H5ONa), які входять до ДПС-1.
При хлоруванні хлорактивними речовинами у водному середовищі проходить його окислення атомарним киснем, який виникає під дією хлору, що приводить до втрати токсичності іприту.
Хлорування може йти до повного заміщення атомів водню в молекулі іприту. Для цього можуть бути використані: хлорамін, хлорне вапно, тощо.
Ці властивості використовують при дегазації іпритом зараженого озброєння, техніки, споруд тощо.
Люїзит ( -хлорвініларсендихлорид)
Це безбарвна рідина з подразнюючим запахом (технічний продукт має запах герані). Температура кипіння + 190 С, що дозволяє його віднести до категорії стійких ОР (токсичні властивості на місцевості влітку зберігає 4-12 годин, взимку - кілька діб). Температура замерзання - 45 С, тобто практично не має кліматичних обмежень застосування у різні пори року. Леткість при 20 С становить 4,5 г/м3. Пара люїзиту важча за повітря (7,2). Ці показники свідчать про те, що окрім шкірних уражень, можливі ураження органів дихання. Погано розчинюється у воді (не більш 0,05%), тобто у випадку потрапляння люїзиту у воду, останній буде на довго заражувати придонні шари водоймищ. Добре розчинюється в органічних розчинниках, жирах, мастилах, всмоктується в гуму, лакофарбові покриття, пористі матеріали, що ускладнює дегазацію.
У воді люїзит легко гідролізується з утворенням не менш токсичного хлорвініларсеноксиду.
Ця обставина свідчить, що коли люїзит попадає у воду, вона буде тривалий час зараженою, і тому використання такої води можливе буде тільки після спеціального очищення. Люїзит легко окислюється всіма окислювачами (хлор, йод, перекис водню) з утворенням хлорвінілмиш'яковистої малотоксичної
Loading...

 
 

Цікаве