WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків - Реферат

Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків - Реферат

з середини І тис. до н. е., поширюється в Україні і домінує над азійськими та каспійсько-малоазійськими елементами, притаманними скіфосарматській добі. Зміни, що відбулися в людності України, не можна зводити лише до зміни скіфів сарматами: в етнічному складі народу зникають, розчиняються нашарування, привнесені кочовою верхівкою скіфів, а етнічні первені осілих хліборобських скіфів зберігають своє івдоєвропейство. Вони заселили країну настільки густо, що для випасу великих стад худоби скотарям-вершникам просто, не залишалося місця.
Зміна культури відбулася не внаслідок етнічних міграцій, а внаслідок переходу місцевого люду на вищий ступінь матеріального розвитку. Антична доба в Україні завершується близько IV ст. н. е., змінюючись слов'янською. У цей час відбувається складний процес, відомий як "велике переселення народів", що призвело до занепаду матеріальної античної культури в Україні. Посуд Галичини й Волині, чорні горщики, глеки, кухлі, прикрашені орнаментами, красномовно засвідчують античні традиції.
За результатами палеоантропологічних досліджень у добу великого переселення народів населення України принципових етнічних змін не зазнало. Іноетнічні компоненти, які потрапляли на Подніпров'я та Побужжя (готи, гуни), поступово асимілювалися місцевим людом і повністю слов'янізувалися.
Чи не найбільше наукових дискусій відбулося з приводу етнічної належності гунів. З'явилися вони в Європі близько IV ст. н. е. Прихильники азійського походження гунів не могли пояснити, чому не залишилося жодних слідів (пам'яток культури) гунів на таких великих територіях, де вони так довго панували. Ніхто не хотів звертати увагу, що у давніх письменників є чимало вказівок на те, що гуни - це слов'яни (Саксон Граматик, Адам Бременський, Лев Діакон, Олаф Да-лін).
Найкрасномовнішим доказом слов'янства гунів є праця Пріска Палійського. Римський дипломат ототожнював скіфів, варварів, гунів, які мають близькі говірки, протиставляючи їм греків, мову яких вони вживали рідко. Низка побутових деталей скіфів нагадує етнографічні риси українського побуту: люди живуть в хатах, сіють хліб, а не кочують степами, як тюрки. Царя зустрічає хор дівчат, виявляючи цим велику шану володареві. Описаний царський терем щедро прикрашений різьбленням по дереву, а всередині застелений тканими килимами. Князівський бенкет схожий на церемонію часів Київської Русі. Та незважаючи на публікацію цієї давньої пам'ятки, багато вчених не хотіли відходити від традиційних поглядів на походження гунів. Нині, мабуть, немає підстав трактувати гунів як тюркомовний етнос; це, вірогідно, була спільна назва племен Південно-Східної Європи (як осілого населення, так і кочівників), які мали виразні риси слов'янської культури.
Близько середини ІІІ ст. н. е. в межиріччі Бугу й Дністра виникає черняхівська культура, генетичне споріднена із зарубинецькою. Дослідники стверджують, що у формуванні цієї культури брало участь населення Північного Причорномор'я, Подністров'я і Прикарпаття, яке пов'язують зі слов'янами - антами.
Корені слов'янської культури можна віднайти вже в добу бронзи. Найбільше пам'яток, що засвідчують безперервність етногенетичних процесів формування слов'ян, знаходять у Польщі й сусідніх з нею державах.
Зародками ж слов'янських культур вважають Лужицьку, Пшеворську, Зарубинецьку, Черняхівську, Празьку, Корчацьку та інші археологічні культури, значна частина яких пов'язана саме з теренами України.
Пам'ятки Лужицької культури поширені на просторах від Ельби й Вісли до Балтики й Північної Моравії, а згодом - до українського Полісся і Волині. Пшеворську культуру пов'язують переважно з племенами венетів, що жили між Карпатами і Балтійським морем: венети походять від одного кореня і нині відомі під трьома назвами - венетів, антів, склавенів.
Зарубинецька культура охоплювала території Півдня Білорусі та Півночі України. Черняхівців (за назвою с. Черняхів на Київщині) вважають спадкоємцями зарубинецької культури та ідентифікують в історичній науці з антами.
Анти успадкували культуру племен, що жили на цих землях. До такого висновку дійшли майже всі дослідники антської культури. Борис Рибаков у книзі "Анти й Киевская Русь" пише, що в ареалі Дніпра, поряд з невеликими городищами, які виникли в V-VII ст., простежується використання місцевим населенням старих городищ скіфської і сарматської епохи, що підтверджує наявність пластів V-VII ст. Порівнюючи дані писемних і археологічних джерел, бачимо, що вони доповнюють одні одних.
Спорідненість мови антів та слов'янських мов засвідчується наявністю складних імен. Наприклад, ант Доброгаст - таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд - візантійський полководець, ант Анангаст - начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвилибуд та ін. Таку ж давню традицію складних імен зустрічаємо в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V-VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української. Отже, анти, успадкувавши часточку скіфосарматської культури, їхніх вірувань, звичаїв і мови, стали тією ланкою етногенетичного ланцюга, яка поєднала їх із русами, а потім - з українцями.
В Україні VI-VII ст. виник варіант празької культури, що названий за поселенням Корчак корчацькою культурою і поширений у межиріччі Тетерева і Прип'яті. Пам'ятки корчаць-кої культури ідентифікують з культурою слов'янського об'єднання племен дулібів, яких вважають предками літописних волинян, деревлян, дреговичів, а частково, можливо, й полян.
З VIII-Х ст. слов'янські племена починають заселяти лівийберег Дніпра. Це роменсько-боршевська культура (назва від м. Ромни на Сумщині та Боршевського городища на Вороніжчині). Представниками цієї культури є племена радимичів і в'ятичів.
Південні землі України (Причорномор'я, нижня течія Дніпра, Дністра, Південного Бугу) постійно перебували у зв'язках із середземноморським культурними світом, що спонукало деяких дослідників назвати І-V ст. "добою римських впливів". Наявність тут римських монет свідчить швидше про торгі-вельні зв'язки з Римом, аніж про суцільну романізацію населення.
Отже, в етногенезі українців брали участь ті народи, які впродовж тривалого часу проживали на спадкоємних українських землях. Кінцевим результатом процесів етногенезу прийнято вважати формування націй. В Європі цей процес закінчився у середні віки, хоча нині існують нові концепції безперервного розвитку і постійної зміни самого етносу. На жаль, радянська історична наука нав'язувала ідеологічні стереотипи з питання етногенезу української нації, за якими єдино правильним вважали погляд на походження "трьох братніх народів" від одного "спільного кореня". Не виникає жодного сумніву, що розглянуті вище племена, а пізніше народ Київської Русі, могли бути предками українців: адже вже на самому початку нашої історії бачимо виразні риси українського народу, багатого духовною та матеріальною культурою.
?
Література
1. Білик Б., Грищенко Т. Історія України: від праісторії до княжої доби української історії. - К., 1992.
2. Лозко Г. Українське народознавство. - К., 1995.
3. Петров В. Походження українського народу. - К., 1992.
4. Печерна Г. Забуті праці про пеласгів. - К., 1992.
5. Марчук С., Турій С. Український етнос. - Львів, 1990.
6. Кримський А. Українська мова звідки вона взялася і розвивалася. - К., 1993.
Loading...

 
 

Цікаве