WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків - Реферат

Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків - Реферат

Київщина була тільки периферією.
Чи не найбільший інтерес становить гончарство, яким найповніше представлене мистецтво трипільців. Це різної форми розписний посуд: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (тільця, вепра, оленя тощо), модельки житла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнюки, а також керамічні писанки, жіночі скульптурки, пряслиця та ін. У сучасних гончарких виробах, вишивках, килимах, різьбленні, розписах, зберігається чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва.
Успадкувавши певну суму елементів матеріальної культури трипільців, українці лише змінили свій антропологічний тип, що аж ніяк не заперечує їхньої автохтонності на нашій землі. Варто зазначити, що деякі учені ототожнювали трипільців з пеласгами. Так академік Олексій Соболевський вважав трипільців-пеласгів предками кіммерійців і скіфів, Єгро Классен та Дмитро Чертков також підтверджували гіпотезу про ідентичність трипільців з пеласгами. На жаль, радянська наука дала негативну оцінку їхнім пошукам, що стало причиною майже столітнього вилучення цих імен з наукового обігу, проте українські вчені в діаспорі (В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський, Юрій Липа та ін.) далі вважали трипільців етнічними предками українців.
На межі ІІІ-II тисячоліття до н. е. Трипільська культура занепадає, припиняється життя у багатьох трипільських поселеннях. Віктор Петров припускає, що трипільці були раптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки: залишена глина зі слідами жіночих пальців на недоліпленому горщику, житло попалене, сплюндроване домашнє начиння.
На зміну землеробським племенам доби Трипільської культури прийшли войовничі племена скіфів, провідним видом діяльності яких було скотарство, зокрема, конярство. Ці племена не оселилися на місцях трипільських селищ (культурний пласт трипільців завжди одноверстовий), що свідчить про те, що чорноземи не цікавили пришельців. Свої поселення вони розташовували в добре захищених, недоступних для нападів місцях: на берегових кручах, горбах, обгороджуючи їх захисними валами, ровами тощо.
Дедалі більшого поширення у Східній Європі в цей час набуває бронзоливарне виробництво, яке знали вже на пізньому етапі трипільці. В Україні це переважно поселення Нижнього Подніпров'я і Південного Побужжя.
Переорієнтація господарства призвела до зростання ролі чоловіка - скотаря, вершника, воїна. Матріархальні відносини поступово переростають у патріархальні, але роль жінки ще довго залишається значною і в післятри-пільський час, і в скіфосарматську добу: жіночі божества, берегині, жінки-жриці, амазонки. Статус жінки в суспільстві є далеко не другорядним фактором для з'ясування етногенетичних процесів. В Україні він упродовж кількох тисячоліть був завжди вищим, ніж у східних народів, тюрків, монголів і навіть росіян.
Доба бронзи привнесла в Україну деякі етнічні зміни, переорієнтацію господарства на скотарство як провідну галузь, але не знищила й землеробства. Слід зазначити, що в міфології, культах чимало рис успадковано від трипільців. Ці ознаки далі набули розвитку в пізніших племенах зрубної культури.
Представниками пізнього етапу цієї культури були племена, відомі в історії як кіммерійці. Віктор Петров, Наталія Полонська-Василенко та інші вважають, що кіммерійці залюднили південь України, прийшовши не з Азії, як гадали раніше, а з Наддніпрянщини, і їхня культура успадкована від пізньотрипільської з переорієнтацією на табунне скотарство.
Мова кіммерійців, залишки якої дійшли до нас у вигляді власних імен царів та деякого топонімічного і гідронімічного матеріалу (назви поселень, річок та урвищ), має чимало мовних рис, успадкованих від трипільців. Про це свідчить дешифрування найдавнішої у світі абетки трипільців, зразки якої іноді знаходять на керамічному посуді, пряслицях тощо. Звичайно, мова трипільських племен Наддніпрянщини навіть у ІІІ-П тисячоліттях до н. е. мала кілька локальних діалектів, які пізніше становили основу не тільки праукраїнської, а й пралитовської мов. Це свідчить, що за кіммерійсько-скіфських часів пралитовці локально мешкали на Подніпров'ї і брали участь в етногенезі українців.
У кіммерійській культурі багато рис, успадкованих від попередніх культур України. Поховання здійснювалися в курганах і в ґрунтових могильниках, хоча відомі й поховання спалених в урнах. Будівлі - глинобитно-каркасні з жертовниками, як у трипільців. Кераміка - конічні миски, макітри, прикрашені геометричними орнаментами: трикутниками, ромбами, хвилястими лініями, заштриховками. Зброя, прикраси, ємкості виготовлялися з бронзи. Культура кіммерійців зазнала впливів фракійсько-балканського світу, і, напевне, була спорідненою з ним.
Палеоантропологічні пам'ятки кіммерійців свідчать про їхню спорідненість з антропологічними типами скіфської доби. За даними археології скіфська територія успадкована від кіммерійської; тут виявлені пам'ятки ідентичної культури, черепи ідентичної групи (Палеоантропология СССР, 1948). Всі ці факти ще раз підтверджують безперервність етнокультурних процесів в Україні.
Вже з кіммерійських часів (початок І тисячоліття до н. е.) хліборобство знову починає набувати того значення, яке воно мало за трипільської доби. Роль хліборобської громади стає значно важливішою, ніж роль скотарів і вершників. Майже весь античний світ годується українським хлібом. Знову, як і за трипілля, зростає кількість населення, відбувається збагачення людності як за рахунок експорту хліба, так і розвитку промислів та ремесел. Міста втрачають свою провідну роль, а село набуває пріоритету в господарстві.
Відмінності між скіфами й кіммерійцями було важко виявити навіть Геродоту, який жив у V ст. до н. е. Описуючи війну скіфів з кіммерійськими царями, він схилявся до думки, що це була одна з тогочасних міжусобиць.
Кіммерійські кургани майже нічим істотно не відрізняються від скіфських: спільність антропологічних типів, рис культури і побуту свідчать про етнічну спадкоємність. Зображення кіммерійців на керамічному посуді (на одному з них є напис "кіммерієць") ідентичний зображенням скіфів на їхніх мистецьких виробах і навіть одяг нічим не відрізняється.
Початок скіфської епохи представлений в археології чорноліською культурою. Скіфи згадуються в ассирійських джерелах першої половини VII ст. до н. е. як войовничий народ, котрий з Причорномор'я просунувся в Малу Азію, завойовуючи на своєму шляху місцеві племена, а наприкінці цього ж століття знову повернувся вПричорномор'я. Держава Скіфія у різний час простягалася від степів України до Волги й Уралу та Алтаю.
На захід від Дністра жили фракійці, які, змішуючись зі скіфами, стали предками сучасних буковинців, гуцулів, бойків, лемків та інших етнографічних груп українців.
Найбільш ранні скіфські поселення відкриті на берегах Бузького лиману (Миколаївщи-на). Скіфи мешкали в покритих соломою будинках із глиняною підлогою і печами, мали господарські ями-погреби для зберігання харчових запасів, збіжжя. Вони розводили домашніх тварин, переважно корів, овець, коней.
Від V ст. до н. е. на Подніпров'ї й Побужжі виникають вже великі скіфські городища, укріплені земляними валами, заввишки понад 10-12 м. Населення городища не було соціально однорідним, у верхній частині міста (акрополі) мешкала скіфська аристократія. Ту т були кам'яні або цегляні будинки з глиняними печами, збудованими на
Loading...

 
 

Цікаве