WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків - Реферат

Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків - Реферат


Реферат на тему:
Етногенез українців у контексті виховання нової генерації військовиків
?
Нині особливо актуальне глибоке вивчення національних коренів українського народу, унікальних і неповторних традицій, звичаїв та обрядів, що розвивалися і вдосконалювалися з метою збереження духовних цінностей, які виробив народ впродовж багатьох віків.
Вивчення історико-етнічного минулого, етапів розвитку української нації сприятиме патріотичному вихованню молодого покоління у дусі відданості національним принципам українського народу, захисту його культурних надбань, прадавніх теренів та вітчизняних кордонів.
Витоки культури народу, його ментальність, національний дух постійно перебувають у центрі уваги істориків, науковців, політиків. Найчастіше предметом їхнього інтересу стає географічний аспект вивчення етносу, необхідний для з'ясування "історичного права етносу на територію", або антропологічний його склад - для підрахунку "етнічної" чистоти населення. Такий підхід до вивчення проблеми є поверхневим, оскільки не має вагомого наукового підґрунтя.
Несприятливі умови етнічного розвитку українців, політика денаціоналізації, яка провадилась на теренах України як у минулому, так і за радянських часів, призвели до негативних наслідків. Залишається сподіватися, що ті згубні тенденції, що їх отримала у спадок новостворена Українська держава, поступово і назавжди будуть подолані шляхом відродження самобутніх традицій, звичаїв, обрядів, мови, світоглядних знань і вірувань, народної творчості, національної символіки. Це значною мірою сприятиме вихованню національної гідності, свідомості, відданості та вірності національним ідеалам, патріотизму, гуманізму, милосердю. Важливо, щоб на прикладах літературних героїв художніх творів, театру, драматургії, образотворчого мистецтва, документального кіно сформувалися сильні, вольові особистості, носії найкращих рис українського менталітету, які мають розуміти свій моральний синівський обов'язок перед Україною. Це насамперед стосується нової генерації військовиків.
Важливо з'ясувати стан збереження і зміни в культурному генофонді краю, який зберігся впродовж тривалих війн, поневолення, лихоліть, які випали на долю українського народу.
Нові дослідження істориків, відкриття археологів постійно змінюють наші уявлення про життя далеких пращурів. Якщо раніше вчені вважали, що територія України була залюднена 150-200 тис. років тому, то нове сенсаційне відкриття в 70-х роках палеолітичної стоянки біля селища Королеве в Закарпатті внесло корективи у вирішення цього питання. Результати досліджень виявили 16 культурних пластів, 100 тисяч знахідок, серед яких є знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, що дає можливість дослідити саме генетичність пов'язаних між собою прадавніх культур, простежити їх еволюцію.
Відкриття Королевської стоянки привернуло увагу вчених всього світу і змусило науковців переглянути питання про час і шляхи заселення Східної Європи. Нині вважають, що залюднення України відбувалося не зі сходу на захід, як гадали раніше, а із Західної та Південної Європи. І відбувалися ці процеси мільйон років тому.
Серед науковців-етнологів побутують два погляди на походження народів: автохтонізм та міграціонізм. Автохтоністи вважають, що народ має органічний, спадкоємний зв'язок з найдавнішими мешканцями своєї землі, незважаючи на різні міграції, злиття чи змішування племен. Міграціоністи переконані, що основну роль в етногенезі народу відіграють постійні рухи, пересування, міграції народів. Міграціоністи також стверджують, що українці - народ порівняно молодий і є наслідком міграцій слов'янських племен, які нібито прийшли невідомо звідки на українські терени.
Думку про автохтонність українців відстоював видатний український учений, етнограф, археолог Вікентій Хвойка, який на початку XX ст. зробив низку унікальних археологічних відкриттів, а також ще один дослідник етногенезу українців - Віктор Петров. Серед істориків автохтонність українців відстоюють Михайло Брайчевський, Григорій Василенко, Борис Рибаков, Микола Чмихов та ін.
Узагальнюючи низку наукових розвідок, зазначимо, що в етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів: І. Трипільська доба (V - ІІІ тисячоліття до н. е.) ІІ. Післятрипільська доба (ІІ тисячоліття до н. е.) III. Скіфо-сарматська доба (VII ст. до н. е. - III ст. н. е.) IV. Слов'янська доба (І тисячоліття н. е.) V. Доба Русі - України (від VII ст. н. е.).
Складовою частиною індоєвропейської спільноти, що сформувалася близько V тисячоліття до н. е., є Трипільська археологічна культура. До неї належать пам'ятки із символами Тільця, адже це був час панування його в зодіаці (розпочався в 4400 р. до н. е.)
Які ж терени охоплювала індоєвропейська цивілізація? Найбільш ранніми центрами індоєвропейців було Подунав'я, західна частина Північного Причорномор'я, частина Малої Азії. Від IV тисячоліття до н. е. відбуваються процеси індоєвропеїзації сусідніх територій.
Початок трипільської доби в Україні датується першими століттями V або навіть кінцем VI тисячоліття до н. е. Тривала ця доба понад два тисячоліття. Питання про походження Трипільської культури остаточно ще не вирішене. Вважають, що вона має генетичний зв'язок з балканською культурою. Племена Подністров'я і Побужжя формували Трипільську культуру вже за часів Неоліту (Буго-Дністровська неолітична культура). Крім сучасної території України, трипільці займали величезні простори Східної Європи, - їхні поселення знайдено в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові.
За радянських часів офіційна історична наука не визнавала трипільців предками українців, проте існують вагомі докази визначної ролі Трипільської культури у формуванні сучасного населення України. Це насамперед висновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора Петрова, Омеляна Партацького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова, Валентина Даниленка, Григорія Василенка та ін.
У періодизації Трипільської культури історики не одностайні. Це пояснюється тим, що наприкінці III тисячоліття до н. е., трипільці, мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матеріальні пам'ятки зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх із трипільськими.
Топографія трипільських поселень майже завжди збігається з розміщенням сучасних українських селищ переважно чорноземних районів. В. Петров закономірно ставить запитання: чи трипільці знаходили чорноземи і на них поселялися, чи саме культивування землі трипільцями витворило цей високоякісний пласт гумусу? Ця проблема ще потребує дослідження.
Заслуговує на увагу особливість забудови селищ, де житла розташовувались по колу з великим майданом посередині. Припускають, що майдан був місцем для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хати сучасних селян, вони були 4-5 м завширшки і 15-20 м завдовжки. Іноді будинки були дво- і триповерховими. Їхня площа становила 200кв. м. Це вже справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч осіб.
Найбільшими трипільськими поселеннями були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке, Доброводи, Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 400 га, кількість жител - до однієї тисячі й більше. Отже, можна говорити про певні урбанізаційні процеси в Трипільській культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр Трипілля був на півдні, а
Loading...

 
 

Цікаве