WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920рр. - Реферат

Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920рр. - Реферат

Реферат на тему:
Збройні сили україни в період
національно-визвольної боротьби
1917-1920рр.
У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З революційними подіями 1917р. в України розпоченаєтся війсковий рух, метою якого було створення національної армії. Організовується військові клуби, що займаються формуванням українских війскових частин, переведенням українців-війскових для служби на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже стави-лися до цого. Протягом 1917р. було стихійно створено чимало українських військових підрозділів. Та тільки після проголошення Центральною Радою Української Народною Республікою (УНР) розпочалося по-справжньому ство-рення національних Збройних Сил.
16 січня 1918р. Центральна Рада УНР ухвалила закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього воро-га. Вона створювалася за територіальним принципом (в округах). Були сформовані окремі кадрові частини. Навчання воїнів проводили війскові інструктори. Було схалено тимчасову форму одягу (однострій) українського війська. Відзнаки роду військ та номери військової частини вишивалися на комері блузи. Рід війська позначався так: піхота - навхрест дві гвинтівки; артилелія - два гарматних дула; кіннота - дві шаблі і т. д. У війську не вста-новлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки військові посади, зазначалися виконувані функії. Такими відзнаками були срібні або золотисті шеврони з кутом догори різної кількості - залежно від посади. Їх прикріплювали на правому рукаві вище ліктя. У квітні 1918р. приймаєтся рішення про реорганізацію народної міліції в регулярну українську армію з 8-10 військових територіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це здійснити.
29 квітня 1918р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов геть-манський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським (1873 - 1945). Він при-значив на посади військового міністра та віце міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальмували створення української армії.
В липні 1918р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план організації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті - 2 роки, у кінноті та артилерії - 3, на флоті - 4. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні - з 39 до 45 років. набір новобранців планувався проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія складатиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), семи дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбардувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів: військова академія з трирічним строком навчання, повітряна школа, чотири кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній - для кінноти, артилерії, технічної служби. У складі української армії залишилися Запорізький корпус, переіменований в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорноморський коші (по 400 козаків). Гетьман П. Скоропадський сформував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918р. чисельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Сердюцька дивізія складалась із синів заможніх селян, які були опорою гетьманської влади. Дивізія сірожупанників формува-лася із українців, які побували в полоні в Австрії. До складу окремого загону січових стрільців входили січовики Галицького полку та добровольці із наддніпрянських українців.
Водночас за період свого гетьманства П. Скоропадський організував в Україні багато російських добровольчих частин: "южних", "сєвєрних", астра-ханських, саратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української дер-жави, перешкоджали розбудові української армії.
З 1917р. почалася українізація Чорноморського флоту. Першим кораблем, який підняв український прапор (у липні 1917р.), був міноносець "Завидний". Через чотири місяці половина кораблів Чорноморського флоту підняла український національний прапор. У березні 1918р. Центральна Рада проголошує створення військового і транспортного флоту УНР на Чорному і Азовському морях. Військовий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), однієї бригади крейсерів (2 кораблі), бригади гідрокрейсерів (6 кораблів), дивізії міноносців (27 ескадрених міноносців), 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових кораблів, багатьох транспортів і тралерів. До складу флоту входили також морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) і військово-морська авіація (20 гідропланів).
У листопаді 1918р. гетьман П. Скоропадський без згоди народу проголо-сив Україну частиною Росії. Щоб урятувати українську державність, створю-ються Український національний союз на чолі з В. Винниченком (1880 - 1951) і новий уряд - Директорія УНР. Проти гетьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Білоцерківщини. Формується Дніпровська дивізія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав українського війська вступають селяни, робітники, інтелігенти.
14 грудня 1918р. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республіку. Військові сили України на цей час складали 300 тисяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишилося мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.
До початку громадянської війни військо Директорії складалось із 6 дивізій, двох корпусів - Запорізького і січових стрільців. Решта військових формувань була нестійкою, поступово втрачала свою військову силу. Після поразки в боях з Червоною Армією на Правобережжі України Наддніпрянську армію було реорганізовано й переведено на Волинь. Директорія УНР почала координувати дії двох українських армій - Наддніпрянської та Галицької. Проте досконало організувати їхні сили і резерви не вдалося, і після п'ятимісячних боїв українська армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився у Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919р. визнав Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще раніше - у січні 1919р. - в Києві було проголошено акт злуки українських земель.
Українська Галицька Армія (УГА) була створена на території Західної України на початку 1919р. Вона налічувала 45 куренів піхоти, 40 артилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 тисяч гвинтівок, 150 гармат і до 600 шабель. В складі УГА була авіаційна сот-ня, багато допоміжних військових підрозділів. Уряд Директорії передав УГА шість бронемашин. Загальна чисельність УГА з тиловими частинами наприкінці 1919р. становила до 100 тисяч чоловік.
У військових силах УНР набулирозвитку нові, ще не відомі в історії спо-соби ведення бойових дій. Більшість армій того часу у війні наступали на во-рога суцільним фронтом завширшки до тисячі кілометрів. Українська армія виявила надзвичайну рухливість, мобільність, маневреність, бо мала невеликі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території. Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані поїзди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота і кіннота. Першими в бій вступали бронепоїзди, бронемашини, за ними розгорталася у бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів, зміцнених спеціальними брусами і металом, та з 2-4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1-2 легкими польовими гарматами. Бронемашини, озброєні кулеметами й іноді гарматою, використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку.
Основною тактичною одиницею піхотних частин були курені; 3-5 куренів об'єднувались у бригади.
Зброя була трофейною, зарубіжного зразка (австрійська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе.
Деякі сотні мали відділення мінометів і польових гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати.
У складі бригади, полку було 4-5 артилерійських батарей; кожна мала по 4-5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105мм) і три батареї польових гармат (австрійські - 78 мм, російські - 75 мм).
Авіаційний полк (ескадра) мав 200 літаків (німецьких і французьких); во-ни здійснювали розвідку, знищували військові об'єкти і літаки противника.
Кіннотники були озброєні шаблями і короткими гвинтівками. Кожна кінна сотня мала, крім того, відділення легких кулеметів.
В Украйнській Галицькій Армії були також допоміжні військові підрозділи: господарські, командні, польової жандармерії та ін. Нове попов-нення війська навчалося при військових частинах в окремих навчальних гру-пах.
Бійці Наддніпрянської армії не мали однотипної форми, а носили власні або трофейні одяг і взуття. Дещо краще цю проблему було розв'язано в УГА. Військовий мундир бійців УГА був подібний до австрійського; вони носили короткий піджак (блузу), штани з обмотками, черевики або чоботи. Усім вида-валися короткі плащі та округлі шапки з м'яким дном і твердим обідком, за-барвленим відповідно до роду військ. Відзнаки посад нашивалися на рукав; це були срібні стрічки різної ширини і в різній кількості.
Loading...

 
 

Цікаве