WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Українські партизанські криївки (схрони) часів ІІ світової війни та післявоєнного періоду - Реферат

Українські партизанські криївки (схрони) часів ІІ світової війни та післявоєнного періоду - Реферат

носили в мішках викопану землю і зсипали її в річку, що протікала за нашим садом. Криївка мiститься за хатою біля берега, а вхід до неї був зі стриху (горища. - Авт.), бо хата була без комина, курна. В хаті зробили перегородку, за якою в стелі вирізали отвір і по драбині спускалися вниз, а там попід фундамент пробиралися до криївки... Якщов селі було спокійно, хтось із нас подавав про це умовний сигнал: тричі стукав у перегородку - значить, можна виходити. Двічі - будьте обережні... У сінях за вхідними дверима стояла драбина, якою піднімалися на стрих. А якщо була облава, то драбину виносили до стодоли. Коли облавники вимагали обстежити стрих, то я засвічувала ліхтар, приносила драбину і лізла наперед, а за мною - двоє солдатів. Свекруха тоді палила під кухонною плитою заздалегідь приготовлену для цього гречану солому, від якої йшов густий дим, то солдати довго не витримували, кашляли і злізали вниз.
Винахідником цієї системи конспірації був "Левко" - молодий чоловік з університетською освітою. Окрім нього, у нас мешкали пан "Василь", "Павло", "Зеник" та "Олесь". Ночували вони в криївці, а день перебували в хаті... Вибралися від нас у червні 1947 року... У панові "Василеві" мій чоловік упізнав генерала Чупринку, який колись відвідував Іванів курінь на постої. А про те, що Чупринка - це Роман Шухевич, ми дізналися вже в шістдесяті роки...".
Рідний дім - під землею
Окрім малогабаритних криївок, призначених для тимчасового перебування, на певній відстані від населених пунктів обладнувалися цілі підземні оселі з автономним життєзабезпеченням на кілька тижнів, а то й місяців. Здебільшого їх відкритим, а не шахтним способом будували у віддаленій гірській місцевості. Саме там, завдяки важкодоспупності для загонів НКВС, вони функціонували найдовше - до середини 50-х років. Однак були й винятки. На території густонаселеного лісостепового Городенківського району Івано-Франківщини, біля села Копачинці, до осені 1956 року діяла "трикімнатна" криївка, де мешкало семеро підпільників, зокрема три жінки. Матеріали про один з останніх на Прикарпатті осередків опору зібрав і зробив малюнок цього підземного помешкання уродженець Копачинців, архітектор, лауреат Державної премії України Григорій Будзик.
"Місце для криївки - у лісі над Дністром - було обрано так, щоб до неї можна непомітно підійти яром, - розповідає Григорій Петрович. - Потаємний вхід у підземелля, як, зрештою, і до всіх подібних криївок на Прикарпатті, мав вигляд прямокутної або квадратної форми, виготовлений з дерева. Опускалися донизу по драбині. Вхід за собою закривали прямокутним ящиком, у якому зазвичай ріс кущ ліщини. Цікаво в інженерному плані були зведені стіни, стеля, підлога. Оригінальне вирішення мала проблема димовідведення від кухні. Над піччю кмітливі будівничі встановили широку трубу, в неї вмонтували вузенькі трубочки, по яких дим виходив на поверхню і розсіювався. Для маскування димовідведення над криївкою насаджували кущі. Для виведення кухонних та туалетних відходів була прокладена каналізаційна труба до потічка..."
Підпільники мали достатньо продуктів харчування, які заготовляли на колгоспних полях і в лісі, де збирали гриби, ягоди, горіхи. Мед, молоко та сало постачали місцеві жителі. Сіль, цукор, гас купували у сільській крамниці, але робили це надзвичайно обережно. Якось один із мешканців криївки, за оповіддю пана Григорія, переодягнений у жіноче вбрання, пішов до крамниці. Мабуть, він так вправно замаскувався під прекрасну стать, що спокусив місцевого парубійка. Справа дійшла до курйозу: коли залицяльник занадто наблизився до "дівчини", то отримав такий удар, від якого гепнувся на землю...
Батько у схроні - сімейна таємниця
Пана Григорія в Радянську армію призвали в липні 1956 року. Він тоді не знав, що у ближньому лісі ще діяло підпілля. Про викриття криївки енкавеесівцями довідався із сестриного листа. Після демобілізації ненав'язливо розпитував добре знайомих односельчан про нові факти того героїчного і сумного періоду, доповнивши їх у часи незалежності архівними матеріалами. Лише в Копачинцях у другій половині 40-х років на обійстях діяло кілька криївок, викопаних у стодолі, в погребі, під корінням груші. Був такий сховок і на подвір'ї Будзиків.
"Мій батько не бажав служити в Радянській армії, - пригадує співрозмовник, - і коли його в 1944 році насильно вдягнули у солдатську форму, втік додому. Він, звісно, розумів, що за цей вчинок зазнає репресій, тому у своєму саду, біля огорожі з каменю, викопав невеличкий схрон. Вхід до нього закривався дерев'яним ящиком, у який був посаджений і вкоренився кущ бузку. Все так було ретельно припасовано, що зовні ніщо не виказувало схованку. Там батько сидів удень, а вночі заходив до хати. Нас було шестеро дітей, і всі як один зберігали сімейну таємницю. За це зазнавали переслідувань. Нашу сім'ю неодноразово намагалися вивезти в Сибір. Мама навіть визначила кожній своїй дитині хату, в яку треба було тікати при облавах. Як тільки вона здалеку чула гудіння автомобіля, вбігала в оселю і кричала: "Діти, втікайте!". Ми миттєво схоплювалися з печі - і босоніж по снігу. Рятували сусіди, на яких не падала підозра у зв'язках з ОУН-УПА. Батька, зрештою, заарештували і відправили в Іркутську тюрму, де він і загинув".
Радянська влада жорстоко розправлялася з учасниками руху опору та їхніми сім'ями. Основною провиною копачинських підпільників було виготовлення і розповсюдження націоналістичних листівок, біфонів (підпільні замінники грошових знаків. - Авт.), контрагітація супроти організації колгоспів та інша так звана антирадянська пропаганда. Судова колегія у кримінальних справах Станіславського (нині Івано-Франківського) обласного суду мешканцям копачинської криївки визначила різну міру покарання: від 5 років позбавлення волі - до розстрілу.
Не оминула караюча рука радянської Феміди й понад десяток місцевих жителів, які проходили в кримінальній справі як "бандпосібники". Звинувачення їм часто шили зовсім безглузді. Приміром, один із "злочинів" голови місцевого колгоспу імені Молотова Олекси Фризюка, нагородженого, між іншим, чотирма сталінськими медалями, полягав у тому, що "восени 1951 року, - цитуємо за матеріалами судової справи, - він зустрічався з бандитами біля хати Микитюка Петра і випив разом з ними півлітри самогону".
Цей вчинок голови колгоспу теж був зарахований до тяжких гріхів і разом із наданням підпільникам незначної грошової допомоги "потягнув" на статтю "Зрада Батьківщинi", яку тоді можна було застосовувати мало не до всього населення Західної України.
Використана література:
http://vijsko.milua.org/istoria.htm
Loading...

 
 

Цікаве