WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Стратегія і тактика партизанської війни - Реферат

Стратегія і тактика партизанської війни - Реферат


Реферат на тему:
Стратегія і тактика партизанської війни
Мета будь якого збройного протистояння - перемога. Партизани у даному відношенні не є вийнятком. Проте головна відмінність полягає у способах досягнення цієї мети.
Правильність вибору відповідної стратегії адекватної до поточних умов нерідко відіграють вирішальну роль у наступному втіленні та досягненні цілі.
Цикл партизанської війни складається з трьох послідовних етапів:
" організація руху опору;
" динамічної рівноваги сил;
" стратегічного наступу партизан.
Всі три фази партизанської війни здійснюються почслідовно з дотриманням характерних її елементів. Передчасние засосування насупної фази чи пропускання попередніх фаз не допускається, оскільки кожна фаза вимагає специфічної підготовки, без втілення якої існує висока ймовірність зазнати поразки на ранніх стадіях становлення руху опопру.
Фаза 1. Організація руху опору.
Подібна стратегія продиктована типовими умовами які виникають після втрати нацією власної незалежності. Після захоплення території окупант освоює її, знищує або роззброює залишки опору армії поневоленої держави, на основі власного адміністративного персоналу формує цивільну адміністрацію, яка діє в інтересах окупаційноїх держави та її війська. Також проводить активні заходи по вербуванню окремих громадян поневоленої нації з метою формування допоміжних військових чи поліцейських підрозділів з метою утримання під своїм контролем територію, використовує в своїх інтересах наявні економічні потужності поневоленої держави. Нерідко окупація може супроводжуватися карально репресивною політикою, спрямованою на знищення у зародку будь якого потенційного опору та підрив основ існування нації, як-от знищення політичної та культурної еліти суспільства, заборона будь якої легальної політичної та суспілльної діяльності, знищення національної мови та культури, розпалювання у національному середовищі міжетнічної, суспільної та міжконфесійної ворожнечі, геноцид, етноцид.
Внаслідок знищення та роззброєння збройних сил у поневоленій державі не залишається жодної сили яка б могла чиннити супротивнику активний збройний спротив.
Перша фаза партизанської війни спрямована на організації збройного руху опору іноземним поневолювачам. Основні завдання полягають у формуванні партизанської бази, придатної для для прихованого розташування партизанських загонів. Ця база являє собою зародок майбутньої партизанської армії, і призанчена для прихованого розташування партизанського загону, організації їх відпочинку, бойової підготовки та матеріального забезпечення. Навколо бази утворюється партизанський район, в межах якого партизани проводять свої перші бойові операції. Слід зазаначити що заснування бази не означає захоплення оточуючої її території. При явній загрозі партизанська база евакуюється у інші райони. На відміну від регулярної армії, де тил являє собою небойову зону, партизанська база перебуває у стані постійної готовності до термінової евакуації та діє як один з структурних елементів партизанської армії.
Другою метою першої фази партизанської боротьби є організація партизанського війська. При чому організація та система підготовки армії суттєво відрізняється від регулярних військ. Перш за все тому що як правило у партизанському середовищі відсутна велика кількість кадрових військових. Більшість партизан є цивільними особами які до війни ніколи не тримали в руках зброї. Завдання організаційного ядра партизан здійснити тактичну підготовку яка відповідає специфіці партизанської війни.
Третьою метою першої фази є організація активної розвідки та налагодження агентурної мережі у певній місцевості. На початку боротьби партизани не здійснюють активних бойових дій, а обмежуються ретельною розвідкою. Детально вивчається прилегла до бази місцевість, наявність ворожих військ на даній території, їх чисельність, технічна оснащеність та бойовий дух. Бекреться на замітку розташування крупних промислових та адміністративних об'єктів, загальні настрої серед місцевого населення. Разом з тим спеціально відібрані агенти займаються налагодженням системи партизанського підпілля: знаходження та вербування жителів, які готові допомагати партизанам, насадження під прихорваною легендою агентів у місцеві органи окупаційної влади для подальшої агентурної роботи, облаштування прихованих явок для партизанської агентури, тощо.
Останньою метою є організація постачання майбутньої партизанської армії. На відміну від регулярної армії партизани не мають усталеної системи постачання потрібного продовольства, озброєння та інших матеріалів. Матеріально технічне забезпечення партизан здійснюється кількома способами. Основну роль відіграють контакти з місцевим населенням, які виражають національно-визвольному руху свою підтримку і зголошуються добровільно допомогти. Через населення в основному здобуваються продукти харчування. Зброя здобувається у бою з супротивником. Взагалі на першій фазі партизанської війни партизани здійснюють нечисленні спорадичні бойові операції виключно з метою здобуття зброї у супротивника. Операція вважається неефективною якщо внаслідок її здійснення не відбулося поповнення у партизанських арсеналах. За наявності фінансових ресурсів закупівля зброї здійснюється на "чорному ринку" або закордоном.
Окремо слід враховувати обстановку на міжнародній арені. У процесі боротьби партизани можуть мати спільний інтерес з іншими державами, які будуть зацікавлені у ослабленні окупанта. Вони можуть надати допомогу зброєю для здійснення стратегічних цілей партизанської війни, які сумісні з їхніми геополітичними інтересами. За сприятливого збігу обставин постачання зброєю здійснюється спецслужбами інших держав. Наприклад основним союзником афганських моджахедів під час радянсько-афганського протистояння був Пакистан, який постачав партизанам зброю та надавав свою територію для розміщення навчально-тренувальних центрів.
Фаза 2. Стратегічна рівновага сил.
Друга фаза партизанської війни розпочинається тоді, коли рухом опору створено базу, та є у наявності певна кількість добре вишколених та озброєних партизан, а також великий резерв добровольців. Тепер же основною метою руху опору є активізація партизанської боротьби на коремих віддалених територіях. Для цього партизанські підрозділи здійснюють рейди вглиб окупованої території і облаштовують там нові партизанські бази. Розмноження партизанських баз дозволяє розширити терен бойових дій, активізувати там рух опору а також бути новою первинною базою у випадку коли всі інші будуть знайдені ворогом і розгромлені.
Тактика партизанської боротьби
Тактика - (грец. Tasso - шикувати військо) складова частина військового мистецтва, яка охоплює теорію і практику підготовки та ведення бойових дій окремими частинами та підрозділамрізноманітних видів збройних сил та родів військ.
Найперше що потрібно зазначити що у партизанській боротьбі відсутня більшість елементів загальновійськового бою. Більшетого загальновіськова тактика для партзанської війни є неприпустимою. Партизани ніколи лише за виключно несприятливих обставин вв'язуються у відкритий бій з супротивником. Перевага у техніці та чисельності не залишать партизанам жодного шансу на успіх.
Партизанська тактика витікає з причини явної переваги супротивника у силах і засобах. Тож щоб не бути передчасно розгромленими партизани застосовують саме таку тактику, яка в незалежності від чисельності та сили супротивника сприятиме здійсненню стратегічних замислів визвольного руху.
Основою партизанської тактики є тактика "бий-втікай". Суть в наступному. Малочисельні та високомобільні партизанські загони завдають удару по супротивнику який найменше підготовлений до активного спротиву і не очікує нападу. Після короткого але болючого удару партизанський загін тут же
Loading...

 
 

Цікаве