WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → В'єтконг (коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.) (пошукова робота) - Реферат

В'єтконг (коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.) (пошукова робота) - Реферат

маневру, самі атакували й влаштовували засідки й наскоки на партизан. Оскільки велика кількість таборів військ спецпризначення розташувалися вздовж В'єтнамо-Камбоджийського кордону, то з плином часу групи Зелених беретів та створених на їх основі Військ спецпризначення Південного В'єтнаму (LLDB) почали здійснювати дальні рейди по партизанським базам та шляхам сполучення з ДРВ. Удари по комунікаціям та шляхам постачання завдавали часто великої шкоди ФНВ. До самого кінця війни саме Зелені Берети та парамілітарні групи цивільної самооборони залишалися головною проблемою та загрозою для партизан В'єтконгу.
Іншими не менш болючими проблемами для партизан були вийнятково важкі умови існування. Джунглі В'єтнаму можна справедливо назвати одним з найнегостинніших куточків планети. Селяни ніколи не жили у джунглях. Вологий клімат, а також вологий сезон мусонів призводили до зниження боєздатності вояків через перевтому. Постійні маневрування на місцевості виснажували вояків.Багато хто з партизан гинув від укусів отруйних тварин або помирав від пошесті, оскільки медикаментів завжди бракувало. Від ран та пошестей партизани зазнавали не менших втрат, ніж безпосередньо у боях. Великою проблемою було також недоїдання. Якщо партизани на окремій території не мали с воїх сховищ з продовольством, а місцеве населення не підтримувало їх, проблема з продовольством виходила на перший план. Звичайним денним раціоном в'єтконгівця була кулька рису завбільшки з кулак, приправлена рибним соусом.
Незважаючи на такі труднощі в'єтконгівці продемонстрували неімовірну стійкість, і навіть у таких важких умовах зуміли вистояти у перші роки боротьби і дати відсіч добре озброєному агресору.
Стежка Хо Ши Міна
Окремо слід розповісти про систему постачання В'єтконгу. Воно відбувалося по так званій "Стежці Хо Ши Міна" - мережі стежок та доріг які пролягали від китайського кордону й йшли на південь вздовж кордону Південного В'єтнаму, Лаосу і Камбоджі. Спочатку мережа складалася з декількох стежок прокладених у непролазних горах, вкритих джунглям. З плином війни Стежка Хо Ши Міна розрослася до до декількох десятків автодоріг та та стежок сумарною протяжністю до 20 000 кілометрів. Вздовж комунікацій партизанами було облаштовано цілу мережу сховків, перевалочних пунктів, складів та оборонних позицій, оснащених зенітними засобами, які забезпечували швидке та безперебійне постачання. Пролягаючи у важкодоступних гірських районах, вкритих джунглями, тож відстежувати колони зі зброєю було дуже важко а то й практично неможливо.
Крім того партизанам сприяла політична ситуація Через фактичний розкол Лаосу ворогуючими політичними угрупуваннями східна частина Лаосу повністю контролювалася Народною Армією В'єтнаму (НАВ), а камбоджийський лідер - принц Нородом Сіанук не чинив В'єтконгу перепон у освоєнні та прокладанні шляхів по території Камбоджи. Оскільки офіційно ні Республіка В'єтнам, ні Сполучені Штати Америки не перебували в стані війни ні з Лаосом, ні з Камбоджею, АРВ не могла здійснювати наскоки по тій частині стежки Хо Ши Міна, яка пролягала по території цих двох країн.
Армія США та АРВ докладали максимум зусиль щоб якщо не повністю знищити, то принаймні сильно дезорганізувати систему постачання по стежці. ФНВ та ДРВ намагалися за будь яку ціну зберегти стежку. Тож впродовж війни обидві сторони змагалися у засобах досягнення своєї мети та вчилися адекватно протидіяти заходдам супротивника.
Першочерговим засобом для знищення стала авіація - для бомбардувань американці залучили всі наявні зразки техніки - від застарілих поршневих бомбардувальників В-26 до надсучасних стратегічних бомбардувальників В-52. Американські літаки, оснащені радарами, майже цілодобово патрулювали джунглі та виявляли транспорт та колони людей з вантажами. Для виявлення колон вантажів застоосвувалися найсучасніші на той час засоби виявлення, такі як сейсмічні датчики, які сигналізували про наявність людей чи техніки у певному радіусі. Датчики передавали кодові сигнали на літак-ретранслятор, який в свою чергу передавав дані для організації штурмового удару. Вживався і радикальний спосіб позбутися стежки - місцевість оброблювали сильними отрутохімікатами, які винищували всю рослинність навколо, перетворюючи місцевість на пустелю.
Спочатку при відстуності достатньо сучасних засобів ППО авіаудари становли серйозну проблему для партизан. Проблему частково вдалося вирішити, коли ППО НАВ у південних районах ДРВ розпочали застосовувати зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) С-75, які серйозно ускладнили польоти американської авіації. У районі кордону республіки В'єтнам та Камбоджи повітряній міці американців партизани протиставляли маскування. Мистецтво маскування вони довели до досконалості. Такими заходами вдалося частково знизити втрати вантажів та людей. Лише починаючи з 70-х років, коли НАВ повністю закріпилася побіля камбоджийського кордону, рух по "стежці Хо Ши Міна" став більш безпечний.
Іншою не меншою загрозою для стежки стали американські та південнов'єтнамські спецпризначенці. Невеликі ударно-дживерсійні групи проникали через кордон вглиб території Камбоджи, контрольованої партизанами. "Зелені Берети" відстежували шляхи просування військових вантажів, вираховували розташування перевалочних пунктів та баз, а то й самі нападали на окремі групи вантажів та партизан. Такі точкові удари були вельми болючими, а надто для системи постачання.
Ще у 1959 році для прокладання маршрутів на південь було сформовано спеціальний підрозділ НАВ "Зуан 559". Зі зростанням конфлікту чисельність підрозділу багатократно зростала і досягла кількості 30 000 вояків. Невеликі групи цього підрозділу здійснювали охорону окремих секторів комунікацій на "Стежці Хо Ши Мінна" та вистежували й знищували американські розвідувальні групи. Підрозділи ВК, які забезпечували охорону своїх баз та ділянок комунікацій формували свої власні охоронні групи, які виконували аналогічні завдання. Полювання "Зуан 559" та їх супротивників велося з перемінним успіхом.
Стежка Хо Ши Міна впродовж всієї В'єтнамської війни відігравала велику роль для партизан В'єтконгу. Завдяки їй партизани мали постійний притік потрібного озброєння, припасів та кваліфікованих бійців, підготовлених у Північному В'єтнамі.
Система базування
На протязі війни В'єтконг спромігся утворити систему баз та звільнити від присутності уряду РВ певні окуповані території. Поряд зі стежкою Хо Ши Міна велику роль відігравала мережа партизанських баз. Кожен бойовий підрозділ облаштовував на певній території свою систему баз та та таємних сховків. По мірі можливостей кожна база облаштовувалася як автономна самодостатня система, яка забезпечувала партизан всім необхідним.
Бази служили для таборування на протязі довгого проміжку часу, служили для відпочинку, складування необхідного озброєння, спорядження та
Loading...

 
 

Цікаве