WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → В'єтконг (коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.) (пошукова робота) - Реферат

В'єтконг (коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.) (пошукова робота) - Реферат

гелікоптерів, які доставляли партизанам багато клопоту. При здійсненні маштабних наскоків та обстрілів партизани діяли за принципом "один раз повільно - чотири рази швидко". Перед здійсненням бойових операцій проводилася детальна розвідка місцевості навколо бази на предмет виявлення прихованих шляхів підходу та відступу, розташування основних технічних та господарчих споруд, порядок несення варти, розташування важкого озброєння, графік вибуття прибуття бойової техніки. Встановлювався рівень боєздатності та моральний дух війська.
На основі даної інформації командування підрозділу здійснювало підготовку особового складу підрозділу. Загальна будова бази відтворювалася на схемах та макетах. Кожен партизан мав вивчити напам'ять будову та розташування об'єктів бази, знати особливості об'єктів, які слід атакувати та знищити.
"Чотири разишвидко" складався з чотирьох основних складових: швидкий збір, швидка атака, швидке перегрупування, швидкий відступ. Швидкий збір - безпосередньо перед початком операції партизани приховано пробиралися до цілі невеликими групами, а то й поодинці у заздалегідь обумовлених місцях. Швидка атака - партизани намагалися якомога швидше здійснити саму атаку цілі й виконати всі поставлені завдання. Атаки баз здійснювалися присмерком або вночі, щоб забезпечити скритність загону та щоб не дозволити супротивнику застосовувати авіацію. Першими хто розпочинав атаку були сапери, які вибуховими засобами підривали дротяні загородження розчищаючи наступаючим воякам дорогу. Після масованого обстрілу з усіх видів зброї партизани стрімко зближалися і проходили по заздалегідь розчищеним саперами шляхам. Після прориву партизани або спеціально виділена група займалися безпосереднім знищенням основних об'єктів бази. В першу чергу партизани намагалися знищити або суттєво пошкодити всі види важкої зброї, як-от артилерійські гармати, літаки, міномети, командні пункти, склади зброї, спорядження та припасів. Швидке перегрупування - після успішного завершення завдання партизани швидко перегруповувалися, збирали зброю та боєприпаси, підбирали поранених та убитих. Швидкий відступ - після перегрупування партизани відступали в джунглі та знову розсіювалися на невеличкі групи, й збиралися у заздалегідь обумовленому безпечному місці.
При здійсненні наскоків в'єтконгівці намагалися досягнути багатократної чисельної переваги. Наприклад якщо чисельний склад гарнізону супротивника налічував близько 100 вояків підрозділи ВК збиралися у загони, які як мінімум налічували 500-600 вояків. В перші роки війни партизани намагалися підібратися якомога ближче до позицій спупротивника, потім по сигналу кидалися в бій живими хвилями. Проте згодом, усвідомивши що втрати від лобових атак занадто високі, перейшли до більш результативних способів атаки.
У зв'язку з постійним зміцненням оборони американських баз партизани все більше як основний тактичний засіб застосовували обстріли. У даному випадку багато що залежало від наявного озброєння. З самого початку війни для обстрілів застосовувалися міномети та безвідкатні гармати, які дозволяли уражати цілі з відносно далекої відстані. Найбільш придатним для обстрілів видом зброї стали РСЗО та пускові ракетні установки. Останні мали дальність стрільби близько 10 кілометрів. При здійсненні обстрілу основним правилом була швидкість. Авіація США миттєво реагувала на обстріли, тож партизанський підрозділ мав з високою швидкістю розгорнути важке озброєння, здійснити обстріл, й так само швидко втекти з терену, не наражаючись на вогонь супротивника.
Противники партизан
У в'єтконгівців були сильні супротивники, і внои активно діяли. Першочерговою проблемою стала американська присутність на теренах Південного В'єтнаму. Перші американські військові радники засвітилися у РВ ще у 1954 році, а з загостренням збройного протистояння їх роль помітно посилилася. Американці створили спеціальну структуру - Комітет надання воєнної допомоги В'єтнаму КНВДВ (MACV), який здійснював коородинацію дій американських та південнов'єтнамських військ. На момент повалення режиму Д'єма у Республіці В'єтнам кількість американських військових радників досягла 16 000 чоловік. Завдяки їхнім зусиллям АРВ поступово почала набувати необхідних навичок у тактичному використанні озброєння.
Впродовж партизанської війни вогнева міць та технічна перевага давалися взнаки. Вояки армії США були добре озброєні найсучаснішою на той час зброєю, а авіація та артилерія своїми ударами могли стирати з землі цілі полки. Партизанам доводилося постійно маневрувати, уникати зіткнень з переважаючими силами супротивника та діяти швидко і ефективно під час нападів.
Не в усіх місцевостях Південного В'єтнаму ФНВ мав таку беззастережну підтримку. Набагато складнішою була ситуація в зоні Центрального Плоскогір'я, населеного гірськими племенами. За своїм етнічним походженням вони не були в'єтнамцями. Споконвіку ізольовані у важко доступному Центральному Плоскогір'ї, та живучи родоплемінним строєм вони особливо вороже ставилися до будь яких спроб нав'язати їм будь яку форму правління. До влади південного В'єтнаму горяни ставилися байдуже а з розгортання репресій проти невдоволених ця байдужість переросла у відверту ворожість. Але горяни так само вороже сприйняли й партизан В'єтконгу, а разом з ним й активну комуністичну пропаганду. Вкупі з етнічними відмінностями та традиційною ворожістю це вилилося у взаємні зіткнення між горянами та загонами Вєтконгу. Горяни не пускали до своїх сіл партизан, і відмовлялися давати їм харчі та інформацію. Водночас в'єтконгівці почали здійснювати напади на села горян, забираючи все їстівне та караючи тих хто чинив їм спротив. Якщо населення не було лояльним до партизан, останні відносилися до населення більш суворо. Селище могли обкласти завищеним рисовим податком, або силоміць мобілізувати чоловіче населення до служби у ВК. А деякі села за явну підтримку режиму РВ партизани спалювали дотла і убивали всіх жителів.
Конфліктом між Вєтконгом та Горянами скористалися американці. Горяни стали основою для втілення в життя програми CIDG (Civil Irregular Defence Groups - нерегулярні групи цивільної самооборони). Суть програми полягала в наступному - групи американського спецназу "Зелені Берети" поселялися серед гірських племен і в обмін на медичну підтримку та лояльність до влади Республіки В'єтнам забезпечували горян медичною допомогою, та навчали охочих військовій справі. На основі добровольців у кожному селищі формувався окремий узброєний загін, який захищав своє село та прилеглу територію від партизан В'єтконгу, здійснював патрулювання території та полювали за партизанами. Навколо групи сіл у певній місцевості розташовувалися табори "Зелених беретів" які при необхідності надавали підтримку місцевим загонам. Така тактика виявилася напрочуд ефективною. Групи CIDG обмежували партизанам свободу
Loading...

 
 

Цікаве