WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → В'єтконг (коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.) (пошукова робота) - Реферат

В'єтконг (коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.) (пошукова робота) - Реферат

Таким чином Головні Сили мали у своєму складі найбільш досвідчених вояків, що давало таким частинам перевагу на полі бою; водночас така система йшла на шкоду Місцевим та Народним Силам, які залишалися без досвідчених вояків, що суттєво впливало на боєздатність цих формувань. Партизани В'єтконгу в залежності від ситуації та належності до певної частини збройних формувань проходили курс підготовки в учбових центрах на території ПівденногоВ'єтнаму контрольованого В'єтконгом або на території ДРВ. На півночі окрім тактики партизанської війни вояків навчали й тактиці загальновійськового бою. Окремий курс підготовки проходили спеціальні диверсійні загони - так звані Сапери.
Як і у більшості війн у Індокитаї основну масу партизан складали селяни - найбільш чисельна, і одночасно найменш захищена соціальна верства у Республіці В'єтнам. Тому ще за часів французького колоніального володіння селяни, обтяжені нуждою та високими податками, відчували неприязнь та навіть ворожість до місцевих чиновників та колонізаторів, які справедливо сприймалися як окупанти. Після утворення незалежної Республіки В'єтнам положення селянства не покращилось. Як найбільш незахищена верства селяни зазнавали постійного економічного тиску з боку центральної влади, в той час як остання не здійснювала жодних заходів, які б покращили соціальне та економічне становище селянства. Програми умиротворення, які проводилися при взаємодії з США постійно "буксували" через короткостроковість та саботування на місцях корумпованими чиновниками. Центральна влада саме серед селянства нажила собі найбільшу кількість ворогів. На негативні насторї селян впливали і особисті мотиви, як-от свавілля місцевого чиновника, втрачене майно чи житло під час контрпартизанської операції, грабунок, вчинений вояками АРВ, тощо. Все це спричинило до того що велика кількість селян або самці брали зброю до рук у лавах ВК, або опосередковано допомагали спротиву.
Очевидну мешість партизанського війська ФНВ складали городяни. Їх соціальний склад був дуже пістрявим. Проте на початку створення ФНВ саме вони стали на чолі молодого руху спротиву. Серед них були адвокати, інженери, священослужителі, представники різних політичних партій та релігійних сект. Багато хто з них здобув вищу освіту у Франції. Саме вони сформували програму ФНВ, орієнтовану на побудову демократиичної держави. Серед бойових підрозділів городяни були у меншості.
Велику роль у консолідації маси неграмотних та малонавчених новачків відігравав інститут політичних комісарів (невід'ємний атрибут кожної армії комуністичної держави). Комісари докладали великих зусиль для консолідації всіх вояків на основі почуття патріотизму та бойового братства, оскільки комуністичні догми у чистому вигляді навряд чи сприймалися селянами. Окрім навчання чисто воєнним навичкам комісари прикладали великі зусилля для ліквідації неграмотності серед вояків. Кожен з партизан мав право приймати участь у обговоренні важливих питань, висловити свою думку, критикувати товаришів по зброї за невірні, на його думку дії, незалежно від воїнського звання.
В сукупності такі дії призвели до того, що бойовий дух та дисципліна серед бійців перебувала на найбільш високому рівні, а це, в свою чергу забезпечувало беззастережний послух та стійкість і завзяття у бою.
Найменшою одиницею партизанського загону була трійка партизан. Новобранці, прибуваючи в склад партизанського загону розподілялися на трійки, в склад якої входив мінімум один досвідчений партизан. Ці троє постійно залишалися разом весь час допоки вони були живі. Така організація була вигідна у багатьох відношеннях. Перш за все взаємодія в складі трьох чоловік вважалася найбільш оптимальною формою організації, яка дозволяла самостійно діяти навіть такій найменшій бойовій одиниці. По друге досвідчені партизани мали змогу ділитися своїм досвідом з новобранцями. Крім того досвідчені партизани стежили за поведінкою новачків, й про всякий факт негативних чи зрадницьких розмов зобов'язані були або доповідати командуванню та політкерівництву, або запобігати їм всіма засобами. Тож окрім тактичної користі система трійок дозволяла контролювати вояків й запобігати дезертирству чи зраді.
Головні сили ВК формувалися по штатам дивізії та мали відповідну організаційну структуру. Три трійки складали відділення, три відділення, утворювали взвод, три взводи - роту, три роти - батальйон.
Централізоване керівництво ВК здійснювало Центральне Управління Південним В'єтнамом (ЦУПВ) - основний керівний орган воєнних формувань ФНВ. Офіцери ВК та НАВ здійснювали спільне планування бойових операцій на території В'єтнаму. В свою чергу ЦУПВ отримувало накази безпосередньо з Ханою. ЦУПВ здійснювало керівництво партизанськими загонами через так звані Воєнні райони. Вся територія В'єтнаму була поділена на 10 воєнних районів. Командування воєнних регіонів в межах своєї території здійснювало керівництво бойовими операціями партизан, здійснювало збір розвідувальних данних, та взаємодію з збройними формуваннями інших регіонів.
Спорядження та озброєння ВК
Основну масу партизан складали селяни. Відповідно одежа партизан була селянською. Основним видом одежі партизан була так звана "чорна піжама" - вільна блуза без коміру та штани довжиною до кісточок чи до середини гомілки. Такий простий й невибагливий одяг шився у кожному селянському господарстві тому недостачі у ньому не було. Зустрічалися й ускладнені варіанти "піжами" з нагрудними кишенями та комірцем. Паралельно широко використовувалися елементи одностроїв Народно Визвольної армії Китаю та Народної армії В'єтнаму. Наприкінці війни частини В'єтконгу одягалися у повний однострій НАВ. Як взуття партизани використовували саморобне взуття - сандалі Хо Ши Міна" виготовлені з автомобільних покришок (в той час вони не мали дротяної основи). З поліпшенням поставок з Північного В'єтнаму кращі підрозділи ВК отримували взуття фабричного виробництва - легкі парусинові туфлі на гумовій підошві. Також самими різноманітними були головні убори партизан. В першу чергу широко уживалися традиційні для сільських жителів В'єтнаму конічні брилі з пальмового листя. Також уживалися різноманітні брилі та панами. В середині війни великого розповсюдження набули коркові шоломи НАВ (через них деякі підрозділи почали називати "важкими брилями").
Спорядження партизан у перші роки війни не вирізнялося різноманітністю. Основу його складав пояс, фабричного або саморобного виробництва, на який підвішувалися підсумки (знову ж таки фабричні або саморобні) у яких переносилося основна маса набоїв та спорядження. Широко вживалися партизанами трофейне спорядження армії США та АРВ, захоплене у бою, таке як американські комплекти для перенесення вантажу М1956 та М1967.
З плином конфлікту все більшого розповсюдження набувало спорядження радянського та китайського виробництва. У
Loading...

 
 

Цікаве