WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Організація партизанського війська - Реферат

Організація партизанського війська - Реферат

чи навіть внаслідок певних обставин перестає існувати як армія.
В усіх інших випадках партизани не формують крупних підрозділів армійського типу. Партизанська війна передбачає максимальну маневреність окремих підрозділів, які діють на всій окупованій території, і завдають окремих точних ударів по окремим підрозділам та об'єктам супротивника без втягування у відкрите боєзіткнення. Відповідно для таких дій крупні з'єднання просто недоцільні, тому основною бойовою одиниці є загін чисельністю рівний взводу чота (армійський взвод - 30 вояків) або рідше сотня (армійська рота - максимум 90 вояків) причому для виконання окремих завдань чоти й сотні можуть ділитися на менші підрозділи для виконання окремих бойових операцій. Саме така структура дозволяє забезпечити партизанам маневреність та прихованість на марші. У випадку проведення операції проти великих підрозділів ворожих військ чи крупних об'єктів партизани об'єднуються у більш крупні підрозділи, проте при перевазі сил супротивника моментально розпорошуючись на окремі підрозділи задля уникнення ураження ворожою артилерією та авіацією.
Іншою характерною особливістю партизанського війська є різний ступінь професіоналізму вояків а також широка участь народних мас у боротьбі. Тому у багатьох війнах партизанами застосовувалася "трирівневий" поділ партизанського руху. Суть в наступному: партизанські формування та інші учасники визвольного руху поділяються на три категорії в залежності від професійної підготовленості та поставлених завдань.
До першої групи зараховується неозброєне цивільне населення, яке своїми діями підтримує партизан. На контрольованій супротивником території окремі особи та групи осіб забезпечують основну масу партизан укриття та припасами. Також на осіб, які пройшли спеціальну підготовку покладається ведення агентурної розвідки. На звільнених територіях та в межах партизанських країв з чоловіків здатних носити зброю формуються підрозділи самооборони для підтримки партизанської присутності на певній території.
Друга група є власне партизанські війська сформоване з вояків партизан, які володіють способами ведення партизанської війни, оснащені відповідним до завдань озброєнням і спорядженням. Це основа бойової міці партизанського руху. Ці підрозділи можуть діяти як в межах окремої території або здійснювати рейди на інші території.
Третя група являє собою еліту партизанської армії й комплектується за рахунок самих досвідчених партизан та вояків-спецпризначенців збройних сил, у розпорядження яких має надходити найкраще озброєння та спорядження. Вояки об'єднані у малочисельні ударно-диверсійні призначається для виконання особливо важливих та складних завдань, як-от здійснення дальніх рейдів задля розгортання партизанського руху на окупованій території, здійснення диверсійних актів та атак на особливо важливі об'єкти. Також такі групи за сприятливих обставин здійснюють рейди на територію держави-окупанта з метою здійснення різноманітних диверсійних актів на стратегічно важливих військових та господарських об'єктах. У випадку обставин, які дозволяють діяти партизанам як регулярній армії у загальновійськовому бою (підтримка регулярних збройних сил або повному розвалі збройних сил окупанта) партизани надають безпосередню підтримку в якості розвідувально-диверсійних підрозділів.
Ця структура не є раз і назавжди усталеною. Під час різних конфліктів партизанські формування застосовували її з різними варіаціями, адаптованими до конкретних обставин.
Так само партизанській армії важче налагоджувати постійні зв'язки між підрозділами. Це не означає що їх нема зовсім. Проте на відміну від армії, партизани не можуть приймати таку структуру в чистому вигляді. Більш менш усталені зв'язки спостерігаються у тих формуваннях де провід бере окрема організована сила (емігрантський уряд, керівництво окремої партії, команданти армійських підрозділів, тощо). Але часто через загальне скрутне становище, спричинене окупацією команданти партизанських підрозділів мають діяти за власною ініціативою. Крім того налагоджена система зв'язку часто сприяє легшому відстеженню з боку ворожої розвідки, відповідно дозволяє останній отримувати цінну інформацію і завдавати сильних, а часто нищівних ударів партизанському руху.
Як наслідок нерідко трапляється що основною силою, яка забезпечує єдність та підтримує дисципліну є командант підрозділу. Саме особистість польового командира відіграє часто вирішальну роль у боєздатності загону. Нерідко командант призначається або політичною силою, під егідою якої сформовано підрозділ, або урядом у вигнанні. Але часто трапляється так що внаслідок невірної оцінки обстановки, помилці при доборі керівництво загонами переходить до некомпетентних у цій царині осіб. Так сталося під час розгортання радянського партизанського рузху на окупованих територіях СРСР. Зігдно пролетарського принципу члени ЦК ВКП (б)- вважалися найкомпетентнішими в усіх сферах діяльності людьми, тож на багатьох представників партійного апарату було покладено завдання організовувати радянські партизанські загони на окупованих територіях. Нажаль знання ідеологічних основ марксизму-ленінізму аж ніяк не робило їх досвідченими командирами. В результаті у перші роки радянсько-німецького етапу другої світової радянські партизанський рух зазнав дуже високих втрат саме чере непрофесіоналізм свої командирів.
Якщо партизанський загін формується на основі певної етнічної групи, то часто її організаторами й керівниками стають люди, які в силу певного соціального статусу мають беззаперечний авторитет у певній спільноті. Наприклад під час війни в афганістані лідерами опору та командантами окремих загонів ставали шейхи або духовні лідери певного етносу (пуштуни, таджики, узбеки) або релігійної громади (сунніти, шиіти).
Проте нерідким є явище виборності командирів вояками підрозділу. В цьому виражається принцип військової демократії - влади всіх хто спроможний носити зброю. Така система має свої очевидні переваги й недоліки. Перевага полягає у тому, що завдяки такій схемі командирами підрозділів стають досвідчені партизани, які за своїми здібностями та професійними навичками спроможні виконувати завдання якнайкраще. У армії старшина, навіть незважаючи на повну невідповідність військовому званню має можливість його отримати завдяки службовим зв'язкам, освіті чи погонам. У партизанських формування з "військовою демократією" такий принцип абсолютно виключений. У випадку некомпетентності на загальних виборах коменданта знімають, а за згубні дії його можуть просто вбити.
Але якщо завдяки майстерності та особистим якостям комендант здобуває авторитет серед партизан, його владу можна вважати необмеженою. Так повелося ще з часів давніх воєн, коли полководці цінувалися за виграні битви з мінімальнимижертвами та особисті характеристики. Відданість своїм польовим командирам часто робить підрозділи винятково стійкими в умовах бойових дій.
Узагальнюючи вищесказане можна зробити висновок: специфіка бойових дій визначає і визначатиме найбільш оптимальну та доцільну організаційну структуру партизанського війська. за різних обставин вона може мати свої характерні особливості.
Loading...

 
 

Цікаве