WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

Наддніпрянщини. На відміну від марксистсько-істматівської схеми зміни формацій (перехід від общинного до рабовласницького ладу через "період воєнної демократії") відкрито "період священної демократії" - апофеоз общинного ладу, в умовах якого сформувалися й первинна державність Аратти, й військовий та ін. устрій сусіднього Аріану. В обох країнах суспільство очолювалося жерцями, а воїни були другою громадською верствою. На цій спадщині - збереженій в Дандарії й Арсанії І тис. н. е. - здійнялося й козацтво.
Влада жерців, а згодом і характерників, трималася на вміні знімати протиріччя, - головним інструментом чого залишається Спас(ительство). Його систему започаткували Аратта й Аріан за 7-5 тисячоліть до Різдва Христова. Аратського Спасителя збережено українцями як Колодія-Масляницю; арійського - як Козака Мамая. Іншим слов'янам та ін. індоєвропейським народам вони також відомі: Масленица, Гандхарва, Кентавр, Китоврас та ін.
Жерців поступилися воїнам внаслідок природнього розвитку людини й суспільства: зміни світосприйняття, зростання протиріч тощо. Врешті решт настав такий період (заміни священної демократії воєнною), коли священнослужителі почали втрачати свою майстерність проникнення в польову ("божественну") основу матеріального світу та зняття протиріч буття-й-небуття: тобто досягли верхньої межі людських сил - власних й общинних. І коли внутрішня (суттєва) саморегуляція суспільства почала замінюватися зовнішнім (формальним) порядкуванням - до влади прийшли ратоборці, друга громадська верства. Арії опинилися на стрижні цього процесу з ХХIV-ХХІІ ст. до н. е.: під час вгасання Аратти й розгорнення північної експансії семітських засновників Аккадської династії рабовласницького Шумеру.
Проте общинні традиції аріїв та шанування ними жерців зберігалися, в значній мірі, й надалі - включаючи українську козаччину з її січами, радами, характерництвом тощо. Сила традицій була продемонстрована відсіччю (в 514-512 рр. до н. е.) скіфів персам. Обидва ці етноси були прямими нащадками іранського відгалудження аріїв; обидва (хоча й далеко не в рівній мірі) досягли рабовласницької державності. Але в Персії за часів царювання Кіра та Дарія сталася остаточна зміна влади жерців владою воїнів. Відповідно змінилася й ідеологія: ведична на зороастрійську. Походи Кіра й Дарія, спрямовані вглиб Сакії та Скіфії, мали за мету затвердити - військовою силою - ці зміни в усьому арійському світі [28; 31]; обидві спроби стали невдалими…
Відповідаючи на друге запитання, поставлене напочатку заключного розділу, слід пам'ятати: чого сучасна культура європейського типу не здатна вирішувати на притаманному їй речовинному рівні, рахмани-характерники (тим паче їхні попередники - брахмани й курити) вміли вирішувати на польовому рівні, виходи на який було опрацьовано аратто-арійською культурою. Нині починається час, коли розкриття польових основ культури знову стає актуальним; відповідно зростає важливість аратто-арійських, загалом народних традицій.
Наголосимо вищезроблений висновок: уявлення про надзвичайні войовничість та жорстокість аріїв - хибні. Так мали право уявляти хіба що общинна Аратта й наступні за нею общинні ж племена V-II тисячоліть до н. е., - але порівняно з воєнщиною рабовласницьких та інших класових формацій (включаючи сьогодення) арії були надзвичайно миролюбиві: бо мали подібні, хіба вже розбещені, общинні чесноти. Головна різниця між арійською й наступними військовими доктринами полягає в установці останніх на нищення ворогів та (у кращому разі) їх поневолення. Арійська ж доктрина набагато гуманніша. За нею, ворогів "перероджували" - і не тільки зброєю, але й обрядово. Ще й войовничі скіфи (прямі нащадки іранського відгалудження аріїв-індоіранців) уподібнювали свій меч-акінак чоловічому органу продовження роду. І козаки, спадкоємці арійських традицій, найвищою зброєю вважали некривдну булаву, а смертоносну шаблю називали матір'ю, сестрою, дружиною.
Щоб там не патякали про жорстокість козацтва, але людяність, шанування життя - і ворожого також - були у них на першому, священному місці [7]. Найзвитяжніший кошовий отаман Іван Сірко - який втратив у боротьбі з тарами обох своїх синів - порятував тих же татар, коли їх косили чума й посуха. Здавалося б (за християнською навіть мораллю): ну й нехай вороги перемруть, їх карає сам Бог! Проте зневірені вже татари звернулися за поміччю не до Аллаха чи Христа, а до "урус-шайтана" Сірка - найавторитетнішого серед козаків-запорожців. Вони попросилися пожити й відлікуватися у благодатній долині Дніпра, і Сірко їм дозволив. А всім незгодним з відповідав: "Будьмо людьми"!
?
ЛІТЕРАТУРА:
1. Безклубий Л. З давніх звичаїв // Спас. Український звичай. - Запоріжжя, 2000. - С. 8.
2. Велесова книга // Пер. і ком. Б. І. Яценко. - К., 1995.
3. Велецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М., 1978.
4. Воропай O. Звичаї нашого народу. - К., 1991.
5. Геродот. История. - Л., 1972.
6. Египетская Книга мёртвых. - СПб, 2004.
7. Іван Сірко // Укладачі збірки: В. Л. Чуйко, Ю. М. Мушкетик, В. І. Сергійчук. - К., 1992.
8. Кейпер Ф. Б. Я. Труды по ведийской мифологии. - М., 1986.
9. Кобилюх В. О. Українські козацькі назви у санскриті. - Л.-К.-Дон., 2003.
10. Кузьмин А. Г. Начало Руси. - М., 2003.
11. Между жизнью и смертью. - Днепропетровск, 1992.
12. Мосенкіс Ю. Л. Трипільський прасловник української мови. - К., 2001.
13. Моуди Р. Жизнь после жизни. - М., 1990.
14. Наливайко С. І. Індоарійські таємниці України. - К., 2004.
15. Павленко Ю. В. Праславяне и арии. - К., 2000.
16. Пилат В. С. Бойовий гопак. - Львів: Логос, 1999.
17. Притула О. Л. Українське бойове мистецтво "Спас". - Запоріжжя: Запорозький Спас, 2000.
18. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. - М., 1987.
19. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини // Упор. і приміт. В. А. Чабаненко. - К.: Дніпро, 1990.
20. Скульский А. М. Спас. - Николаев: ООО "Приват-Полиграфия", 1997.
21. Слабошпицький М. Ф. З голосу нашої Кліо. - К., 2000.
22. Славянские Веды // Пер. и прим. А. И. Асов. - М., 2003.
23. Тибетская Книга мертвых. - М., 1999.
24. Трубачев О. Н. Indoarica в Северном причерноморье. - М.: Наука, 1999.
25. Шилов Ю. А. Прародина ариев. - К.: СИНТО, 1995.
26. Шилов Ю. А. Гандхарва - арийский Спаситель. - М.: Сфера, 1997.
27. Шилов Ю. А. Цілитель. - К.: Аратта, 2003.
28. Шилов Ю. А. Истоки славянской цивилизации. - К.: МАУП, 2004.
29. Шилов Ю. А. Край ушедших лет. - К.: Аратта, 2004.
30. Шилов Ю. О. Про витоки космогонічних уяв запорожців // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. - К.: ІІ АНУ, 1993, вип. ІІ. - С. 147-153.
31. Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури. - К.: Аратта. 2002.
32. Шилов Ю. О. Праслов'янська Аратта. - К., 2003.
33. Шилов Ю. О. Арійські традиції запорожців // Козацьке лицарство - основа національного виховання. - К.: МАУП, 2004. - С. 7-14.
34. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. Т. 1-3. - К.: Наук. думка, 1989-1991.
Loading...

 
 

Цікаве