WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

наконечників) відомі як брасмани - магічні знаряддя для вознесіння та дії на відстані. У могилі жерця з Майкопського кургану ХХIV ст. до н. е. такими "стрілами" було пронизано 2+2 золоті та срібні фігурки биків, втілення 4-х річних місцеперебувань Тельця в зодіаці. 6+1 стріл з крем'яними наконечниками - у похованні ХVІІІ ст. до н. е. інгульської археологічної культури з кургану біля с. Каїри (на Херсонщині) - призначалися для поцілення Тельця під час літнього сонцевороту. Лучник, який втілював тут найдавнішого з відомих натепер Аполлонів [25; 28], "сам виготовив" магічні стріли-брасмани; для їх використання небіжчик "мав скинути пута", якими зв'язали йому руки підчас поховання. Уподібнюючи Аполлонові молодого чоловіка, його приблизно за рік (бо встигли зростися перебиті лобкові кістки) до смерті позбавили статі, а згодом зробили "вогнений погляд" (замінивши очі палаючими вуглинами); голову відтяли і поклали в могилі над правим плечем. Розміщення тут же кам'яної сокири і крем'яного різака відповідає хуррито-хеттській міфологемі про чудовисько Уллікумме відповідної форми, яке - на погибель богові-громовику Тешубу - зростало на правому плечі підводного велета, але було відтято "кам'яним ножем".
Археологи, не дуже обізнані з міфологією й історією, занадто прямолінійно вважають: чим більше зброї в могилах, тим більш войовничим було суспільство; а ще коли долучити сюди кількість пробитих черепів та відтятих голів, то вийде "період військової демократії" (про рабовласницький лад мови тут не ведемо). Це вірно лише почасти, нерідко - дуже малої.
Ось деякі контраргументи [25] до існуючої мілітаристської концепції археологів та ін. [15] щодо войовничості аріїв. На вибірку з 1000 арійських поховань Дунайсько-Дніпровського регіону середин IV-II тисячоліть до н. е. припадає 15 ножів (господарчого, в основному, призначення), 12 стріл (хоча б частково, безсумнівно, мисливських), 9 сокир (почасти ритуальних) і кілька невиразних булав; слідів поранень на кістках не зазначено. До того ж, поранення могли бути ритуальними: отриманими на тризні тощо (див. вище про жерця-"Аполлона"). На десятки тисяч досліджених арійських поховань від Балкан до Алтаю відомо не більше десяти братських могил, де поховано загиблих у бою. Однак і тут не обходилося без ритуалу. Так, у воїв із Пепкінського кургану (Середнє Поволжжя) було відрубано голови, причому 11 кістяків не мали черепів: очевидно, їх забрали вороги. Трапляються й поховання окремих черепів та виготовлені з них чаші (див. нижче).
Додамо до цього ту обставину, що в похованнях з очевидними втіленнями "ідеального воїна" Індри зброї, зазвичай, немає. Найвиразніше цей образ представлено у кіммерійському (передскіфському, дійсно періода військової демократії) могильнику біля села Каїри що під Каховкою. На початку формування кладовища тут було вирито три фігурні рови з ознаками Вали, Врітри та Індри. Біля Вали - зародку новорічного Світоладу, означеного розімкненим кільцем - було зосереджено дитячі поховання. Одним із них (голова якого була похована окремо), поставленим на коліна й придавленим палицеподібною стелою, відзначили загибель Врітри - змієподібного рову. Індру позначили ровом у вигляді ембріонально скорченої людини (небіжчика, готового до відродження), а також похованням чоловіка середнього віку, вміщеного до людиноподібної ями. Зброя(?) при героєві - крем'яний відщеп. Зате над головою померлого поклали пса з двома горщиками - втілення небесного собаки Сарами, який роздобув для Індри "мертву й живу воду" (амріту та сому) напередодні його битви зі Врітрою... Отож Індра й тут більше жрець, аніж воїн.
Окреслені та інші прижиттєві й посмертні сліди на кістках із курганів, святилищ, могильників, жертовників свідчать про те, що ведичні знання - якими насичені араттська, арійська, пеласгійська та інші індоєвропейські культури - здобувалися не лише шляхом одкровень, але й фізичними пошуками меж людських можливостей; що самопожертва (буквально 'віддання себе на пожирання' учасниками ритуалу), великомучеництво, причастя тощо були не лише словами. Таким чином козацька звитяга, заснована на вірі в безсмертя душі й зневазі до мук, має глибочезне підгрунтя…
Поряд з булавами (інколи мармуровими), в катакомбних могилах інгульської культури розповсюдилися вапнякові камінці та знаряддя. Показово, що зазначені наконечники стріл із "поховання Аполлона" було виготовлено із крем'яних жовн, видобутих із крейдяної породи - порохом якої було посипано жертовного небіжчика. Ця посипка підкреслила його титаничний ('вапняковий', у перекладі з давньогрецької мови) міфоритуал. Стає зрозумілим, чому греки вважали Аполлона тринадцятим титаном (що - втілюючи також додатковий місяць місячного календаря - не загинув разом із іншими дванадцятьма богоборцями, а пробився-таки на Олімп) і втілювали його у вапнякові надгробки. Вважалося, що яку б форму той надгробок не мав - стовпа, стели, статуї померлого або ж бога - вседно то "титан Аполлон". При цьому особливо цінувався мармур: не тільки через свою красу й подібність до кісток і шкарлупи яєць (з яких відроджувалися, як ми вже знаємо, Індра й Мартанда), але й через здатність мерехтіти та подібність назви до смерті. Останню у аріїв втілювала (як досі у слов'ян та індусів) богиня Мара; греки знали подібних до неї Мойр. Останні були причетні до Аіду - 'Непроглядного' царства померлих із 'Білою скелею' Левкадою на вході до нього. Вапняковими хрестами з символікою Сонця та Місяця увінчані могили козаків… Тут ми зупиняємося перед глибинними взаємозв'язками названих божеств і богоборців та їхніх атрибутів як між собою, так і з "тунелем Безсмертя". Його проходять вмираючі на шляху до Потойбіччя, стикаючись наприкінці із світоносним втіленням неземної Любові [6; 11; 13; 23; 27]…
Отже, зброя в арійських похованнях призначалася для боротьби зі смертоносними потойбічними силами. Вона потребувала не стільки фізичної моці й відваги, скільки величезних психічних ірозумових зусиль. На це найочевидніше вказують гральні кістки - які нерідко відносяться до зброї й Ведами, і за археологічними даними. Так, у одному з поховань біля селища Миколаївка (на Донеччині) поряд з кістяком лежали ніж, сокира, 5 стріл і гральні кістки. А в похованні з-під Ново-Каїр (пониззя Дніпра) гральні кістки поклали замість відрубаної й відсунутої вбік голови. "За голову - голову тут залишаю", - проказує давньосхідне закляття, спрямоване на воскресіння; мається на увазі застава небіжчиком власної голови, яка - в разі його перемоги над потойбічним ворогом тощо - може бути обміняна на голову переможеного. "Голову ставлю!", - необачно клянуться й тепер, не відаючи вже сенсу цих слів.
5. З погляду наступних доктрин
Які ж основні положення воєнної доктрини прадавніх аріїв? наскільки вони відрізняються від наступних воєнних доктрин?
Сталі уявлення про надмірну войовничість аріїв засновані на невірному розумінні (на перенесені сакральної боротьби з потойбічними силами у площину соціальних відносин) ведичних текстів і археологічних пам'яток, на хибних історичних уявленнях. Ці дві вади знято Ю. О. Шиловим у процесі дослідження араттських й арійських пам'яток української
Loading...

 
 

Цікаве