WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

троїсте зображення жертвоприношення вершника біля підніжжя ідола, календарних "ялинок", свастя та інших символів воскресіння. Це канон Гандхарви - який композиційно співпадає з найбільш довершеним каноном Козака Мамая. Всіх трьох поєднують дерева і коні (в останньому випадку зв'язані поводом, відповідно ведичному жертовному стовпу ашватсі - 'кінському древу'). Жертовні останки втілення Гандхарви IV тис. до н. е. було знайдено (1987) в основі могили Чауш над Новосільською переправою через Нижній Дунай; є відповідні знахідки в арійських, кіммерійських, скіфських, печеніжських та руських курганах. Науковці, обізнані з багатотомною "Золотою гілкою" Дж. Фрезера (вперше виданою в Лондоні у 1890 р.) й наступними дослідженнями в цьому руслі, знають численних предтеч Христа-Спасителя. Серед них був і Його тезка: слов'янський Колодій (від Кола ДІЙ, 'БОГ річного Коловороту'), більш відомий як Масляниця. Теж саме - 'Помазаник' - означає в перекладі на нашу мову грецький епітет Ісуса - Христос. Останки Колодія-Масляниці VII-V століть до Різдва Христова було знайдено археологами у 1953 р. біля с. Пожарна Балка на Полтавщині [3]. Цей Спаситель зберігає у слов'ян традицію одвічних хліборобів - араттів. Крім того, козацтво - та й всі українці - зберегли образ арійського Спасителя-вершника. Це згаданий вище Козак Мамай, відомий з рубежа XIV-XV століть. Йому передують давньоруський Пол(у)к(онь)ан-Кітоврас (від Гандхарви, спадкоємцем якого є також грецький Кентавр) та українсько-арійський Богатир-першопредок із Савур-могили або Савурюги (від Балга-тур і Сувар-юга: 'Сяюча гора' та 'Золотий вік', аналог руських Святогора із золотої Аладир-землі)…
Якими б мудрими й доброзичливими не були жерці, але й вони не могли уникнути Всесвітніх законів - єдності й боротьби протилежностей, зростання протиріч (зокрема, при переході від привласнюючого до відтворюючого господарства, від общинності до рабовласництва). Та й не прагнули ті мудреці "сотрясати те, що стрясти неможливо". Ні, їхні зусилля були спрямовані на зняття протиріч - які у всі часи всіх народів зводяться, врешті решт, до "буття-небуття". Звідціля й необхідність самопожертв, поховальних міфоритуалів тощо. Жертовна людина - то обрядовий міст, перехід від життя до смерті та навпаки.
Яким чином самопожертва Гандхарви знімала оте протиріччя? в чому сенс Спасительства загалом? Пошук відповідей призвів до суттєвого відкриття [25-33]:
На відміну від Христа-Спасителя, набагато (десь на чотири тисячоліття) давніший від нього Гандхарва був не один. Його подвиг періодично втілював черговий "син людський", який виконував освячений поколіннями міфоритуал. Обраний на цю роль герой-вершник протягом року мандрував арійськими землями - всотуючи таким чином простір-і-час, стаючи його живим втіленням-символом. А плем'я, яке влаштувало цей черговий обряд, протягом того ж часу будувало жертовник - до якого рівно через рік повертався Гандхарва. Там він віддавав жерцям себе-і-коня на заклання. Їх плоттю та кровью причащався народ; оце й було тим, що залишилося у віках як "приніс себе в жертву в ім'я народу" (тобто віддав себе на з'їдання народом; в християнському "їжте хліб - це тіло моє, пийте вино - це кров моя" залишилося лише відлуння цього предковічного ритуалу Спасительства). Сенс цієї самопожертви-й-причастя зводився до жахливого стресу - яким жерці розчахували підсвідомість усіх людей, що збиралися на ритуал. Бо жерці всіх часів і народів працювали з підсвідомістю (близько 97% обсягу головного мозку й прямий вихід на природньо-всесвітні засади з приоритетом польової основи матеріального світу) своїх співвітчизників, добре знаючи неефективність прямих звернень до їхнього розуму (3% й тяжіння до суспільних настанов та речовинних проявів матерії). Звідсіля - надзвичайно високі вимоги до морально-етичних якостей жерців, їх величезна духовність і неймовірні, для пересічної людини, можливості.
Розкривши підсвідомість зібрання араттів чи аріїв, брахмани чистили й зміцнювали закладені в них природою програми патріотизму, колективізму, самовідданості тощо. При цьому кожен із присутніх мав відчути себе Гандхарвою (причетним до нього через причастя та ін.), а через нього - 'Батьком істот' Праджапаті (ідол: див. вище). Далі слідував обряд "воскресіння Спасителя", протягом якого брахмани закривали підсвідомість народу й повертали його до буденного (проте оновленого проведеним міфоритуалом) життя. А для принесеного в жертву це означало підсилення його біополя (душі) - яке, за новітніми науковими дослідженнями Р. Моуді та ін., залишається існувати після смерті речовиної оболонки (тіла). У ведичній культурі ця воскресаюча сутність називається 'Сяйво'-Вірадж (свастя: див. вище).
Отже, сенс самопожертви Спасителя - це зняття протиріч суспільного буття; аж до зняття протиріч між життям-і-смертю, буттям-небуттям, між речовинними ("людськими") проявами матеріального світу та його ж польовими ("божеськими") першоосновами. На рівні речовинних ("матеріальних", як невірно ототожнює археологія та ін. науки) проявів матеріального світу таке неможливо, але на рівні його ж польової основи - недуже-то й складно, як і наступне "воскресіння" принесеного в жертву; до того ж слід володіти технікою переходу від свідомого логіко-аналітичного світорозуміння - до підсвідомого образно-інтуїтивного світосприймання [6; 8; 11; 13; 23; 26-28].
У полеміці з християнством, що йшло з Візантії на Русь разом із варягами-воїнами, жерці-волхви пропонували своєму слов'янському суспільству потаємні глибини власного вчення. А в ньому одвічно були і віра в БОГА-Вседержителя, і Трійця, і Православіє, й Спаситель - який здебільшого уявлялся, подібно Богатирю із Савур-могили, вершником на білому коні (за Влес-книгою):
Згадаймо про те, що отці наші днесь у Сварзі синій
і дивляться на нас (з небес),
і лагідно усміхаються до нас.
І так ми з отцями нашими, не самотні ми.
І мислимо про поміч Перунову.
І бачимо, як скаче у Сварзі вісник на коні білому.
І той (Вершник) меча здійняв до небес
і розверз (ним) хмари й громи.
І (від того) тече вода жива на нас, і пиймо тую -
бо то все од СВАРОГА до нас життям тече.
Коли майстерність общинних жерців стала вгасати, а людей в жертвоприношеннях замінили ідолами та іконами; коли християнський гуманізм заборонив самопожертви одинаків і узаконив масове нищення язичників та єретиків - тоді одвічна традиція аратто-арійського Спаса почала обожнювати відомих осіб,козаків-характерників. Ні смерті, ні ран чи тортур вони не боялися, опікували народ навіть із потойбіччя - тобто із польового (божественного) світу, куди відлітали їхні душі (біополя). Ось як описує підсвідомо-польову основу вчення й практики Спаса заповіт козаків-характерників [20; 27]:
"…"Наука Спаса дуже складна. Беруть у науку хлопчаків дев'яти-дванадцяти років, і вже до тридцяти стає той хлопчина справжнім храктерником. Він і в темноті бчить, і болячки зашіптує та замовляє, і пристріт та порчу знімає, вміє й ще багато такого, чого ми і не знаємо вже, секрети ті загублено, забуто.
Знаю тільки, що живуть на чоловікові дев'ять невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж,
Loading...

 
 

Цікаве