WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

Підгрунтя козацького бойового мистецтва (пошукова робота) - Реферат

внаслідок взаємодії представників Аратти й Шумеру з місцевим населенням: державотворці двух перших ввели у середовище Аріану своїх спільних місіонерів, - напевно, з метою полегшення власних взаємозв'язків через чужі племена (згуртовані тими місіонерами в арійську спільноту) між Наддніпрянським та Месопотамським обширами. Звідтоді, з середини IV тис. до н. е., для брахманських поховань стають притаманними гробниці із кам'яних плит. Їхній міфоритуал впливає на місцеву ямну культуру. Найпізнішу гробницю Старосільських курганів можна віднести до зрубної культури середини ІІ тис. до н. е., причетної до часткового переселення аріїв, оріян і борусів до Бгарати-Індії.
В плині цього переселення 3-тисячолітня традиція розбудови арійських курганів-могил різко згортається - і знову розквітає лише через тисячу років: у рабовласницькій Скіфії, очоленій не жерцями, а воїнами. Геродот описує [5: IV, 67-69], як другі почали пригнічувати перших. Але тим ще довго вдавалося зберігати свою зверхність. Ось приклад з історії Русі Х ст. [21]: "Жив у древлянських краях волхв Доброгаст. Посварив його за щось князь Ігор, чим викликав великий гнів Доброгаста. І сказав тоді Доброгаст, що небезпечно з ним це робити. А на доказ своїх слів викликав на поєдинок три десятки Ігоревих дружинників, проти яких пішов зовсім беззбройний. І мов блискавка спалахнула. Худий, здавалося б, зовсім немічний Добрагаст порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили руки й ноги".
Духовна культура слов'ян часів утворення феодальної Русі не поступалася візантійській, а то й перевищувала її. Проте остання набагато більше була пристосована до ідеологічних потреб класового суспільства, а перша - трималася ще общинного ладу. Тому й поступилася, кінець кінцем, християнству. Воно почало впроваджуватися князями протягом 867-988 років - між хрещеннями киян та інших Аскольдом, а згодом Володимиром. Останній обрав аріянський напрямок християнства, який дозволяв - за обов'язкової умови шанування державного, офіційного БОГА - зберігати й рідні звичаї [10]. Таким чином на Русі склалося двоєвір'я [18], яке отримало назву православіє. Так називали себе рідновіри, за якими після церковної реформи ХVІІ ст. (що забрала ту назву) закріпилося призвисько язичники. Проте саме від них зберігаються в християнському православії терміни БОГ, Спас, Трійця, шанування Богоматері, святкування Родздва, Масляни, Великодня тощо.
Донедавна існував також звичай старчества - зібрання найавторитетніших "чорних монахів", які мали права віча та вето, стоячи тим самим над офіційними ієрархами візантійського походження і уосіблюючи собою традицію як не волхвів, так принаймні аріян (від просвітера Арія, що хрестив імператора Костянтина у 330 р.). Козацькі характерники (особливим чином освітчені, але не обов'язково старі) займали при січових курінях подібне положення. Попи не перечили їм і визнавали їх зверхність. "Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає. Бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить на смертному ложі або в годину лиху, перед січчю пекельною. І називається та козацька бойова наука - Спас…". [20].
Хреста характерники, напевно, не носили - бо на канонічних зображеннях Козака Мамая, "душі праведної", його немає. Звичай ховати характерників без церковної відправи та ще й з осиковим кілком у грудях ганебним спочатку не був: осика легко проростала з останків і втілювала, очевидно, "Всесвітнє Древо буття" діонісійського типу. Подібне Древо - у вигляді виноградної лози, що пророста із ребер розп'ятого Христа - бачимо на деяких іконах. В легендарному заповіті кошового-характерника Івана Сірка говориться [7; 19]: "Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год; хто буде мою руку носить сім год, той владітиме нею усе рівно, як я сам владію… А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида. Не бійся, що я неправославний християнин, - я єсть православний християнин Сірентій Іоанович!". Помітні перевага православія у розумінні його князем Володимиром, а також народна канонізація свого героя-захисника.
Звернімо увагу на статус кошового отамана, яким І. Д. Сірко обирався 12 разів, причому в останні роки свого 80-річного життя - 8 років підряд. Між тим було достатньо й одного, щоб все життя потому носити цей титул і користуватися пільгами. Кошовим обирався козак найкращий із кращих, на рік. Відмовитися від такої честі-обов'язку не міг, бо стратять. Страчували також невдах - як би вони не старалися, й наскільки б невинні за поразку тощо вони не були б. Отаман мав бути не тільки вправним, але й удачливим - і сам по собі, і для товариства також. Тут криється пояснення тим численним випадкам, коли оточені ворогами козаки видавали на їх вимогу отаманів - навіть за ненадійну обіцянку залишити іншим життя. Отаман-невдаха однак мав померти - як не від ворогів, так від товариства; а будучи зданим, міг ще йому послужити. Така мораль з огляду на сучасні військові доктрини здається невірною; розуміння її праведністі можливе лише з позиції православного Спас(ительств)а.
3. Православний Спас(итель)
Коли припинилися обряди людських жертвоприношень (поодиноких і добровільних, в основі своїй, - замінених в процесі "гуманізації культури" та "викорінення язичництва" примусовими, масовими нищеннями людей війнами, голодоморами, стратами), то народ продовжив зазначену вище "канонізацію героїв", гідних рангу Спасителя. Вище мовилося про Івана Сірка. Наведемо ще приклад героїзації Семена Палія.
За козацькими легендами, зібраними Д. І. Яворницьким та Я. П. Новицьким на рубежі ХІХ-ХХ століть [19; 34], володіння характерницьким Спасом цей "великий вояка й знаюка" отримав від самого БОГА чи то Його посланця (янгола у вигляді сивого діда); "він, кажуть, і тепер десь живий, і, як йому Господь звелів, міняється, як Місяць: старіє і молодіє". Подібно до Сірка, Палій теж вмів обертатися на хорта (мисливського пса) і так проникати до ворожого табору. А ще міг ставати хрестом чи то списом (який зображувався на іконоподібних картинах "Козак Мамай" за традицею арійських брасманів - 'молитов', втілених у зброю, що звернена до прави-'небес'). Той спис-хрест згадується в уявному діалозі гетьмана Мазепи з джурою напередодні Полтавської битви:
"Хлопче, а піди подивися. Чи стоїть на могилі що-небудь?" - "Стоїть." - "А яке воно є?" - "Стоїть, як спис." - "А яка на ньому амуніція? Чи біла?" - "Біла!" "А на амуніції що? Не хрест?" - "Хрест!" - "То Палій! Він як перехрестить, то й амінь…"
На чому тримається влада воїнів -загальновідомо: звісно, на зброї! А влада жерців? Вона трималася на Спас(ительств)і.
Навіть із наведених вище уривків помітно, що Спас сягає аратто-арійських традицій. Вони найліпше втілені в Рігведі, витоки якої вдалося простежити в курганах української Наддніпрянщини [25; 26; 28]. Епітетом 'Спасителі'-Насатьї в РВ наділені конеподібні брати-близнята Ашвіни, божества новорічних вранішньої та вечірньої зорь. Зображення пари коней очолює календар у "Гроті Бика" Кам'яної Могили. А на вході-виході грота -
Loading...

 
 

Цікаве