WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Військово - патріотичне виховання в козацькій традиції - Реферат

Військово - патріотичне виховання в козацькій традиції - Реферат

Абхазії та Аджарії, вторгнення в Чечню та ще досі незавершений вивід 14-ї армії з Республіки Молдова [2]. І, на останок, широка антиукраїнська пропагандистка компанія та дії Генеральної прокуратури Росії, що направлені на дескридитацію законно обраної народної влади в Україні, відкрито ворожі акції у Феодосії та Керченській протоці.
Підсумовуючи вищенаведене, окреслимо проблему:
1. У наслідок політичних та соціально-економічних змін, що відбувалися в українському суспільстві протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років була повністю зруйнована відбудована за радянських часів система виховання дітей та молоді, зокрема система військово-патріотичного виховання.
2. За відсутністю системної роботи у сфері ідейного, патріотичного та естетичного виховання на сьогодні чітко проглядаються певні негативни зміни у світоглядних пріоритетах молодого покоління, що створює пряму небезпеку існуванню українського держави, суспільства і нації.
Вирішення вказаної проблеми ми вбачаємо:
1. У визначенні ідеологічних засад сучасного військово-патріотичного виховання, формуванні нового ідеалу українця з урахуванням необхідності поєднання у виховних процесах індивідуального та суспільного елементів.
2. У формуванні спільного національного характеру та спільного національного Духу.
3. У впровадженні ефективної, історично та ідеологічно перевіреної системи військово-патріотичного виховання, що відповідає перспективним інтересам українського народу, а також принципам біологічного та культурно-національного самозбереження.
Україна має декілька прикладів існування комплексних систем виховання молоді, основні принципи яких грунтувалися на засадах відповідності існуючий концепції державного будівництва, пануючого у певний період релігійного вчення, світогляду народних мас та історичних вимогах часу.
Яскравими прикладами цього були системи виховання дохристиянської (докняжої) доби та часів Київської Русі. В першому випадку, за умов розвиненого родового устрою і владі найстаршого роду, суворий обов'язок навчати молодь хліборобському ремеслу та військовій справі для потреб та інтересів роду чи племені повністю покладався на батьків. З розвитком Київської Держави та прийняттям християнства на виховну політику зростає вплив Церкви. На старі виховні традицій зростає вплив візантійської виховної системи, що їх вводить Церква; але далекосяжна й передбачлива політика князя Володимира та князя Ярослава Мудрого прищеплює та закріплює силою влади своєї ("вогнем і мечем", як читаємо в літописі) нові виховні ідеї. Виховними принципами проголошуються добро держави, її скріплення і розвиток. Відповідно у вихованні значно зростає роль державних та церковних інститутів. Високовартісним педагогічним твором стає записане у 1096 році "Поучення дітям князя Мономаха". "Поучення" має яскраво виявлений патріотичний характер, закликає до боротьби за єдність всієї країни, до захисту її спільними зусиллями, до виховання мужності і відваги. Звертається увага на значну роль фізичного та інтелектуального виховання юнака ("що треба було робити моєму отрокові - ті діла я виконував сам, на війні, і на полюваннях, вдень і вночі, у спеку і на холоді, не даючи собі спокою, не покладаючись на посадників... сам робив все, що було треба... Чого не вмієте - того навчайтеся; отак як батько мій, сидячи дома, навчився п'ять мов, бо за це є шана від інших земель. А лінощі - мати всьому: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться") [3].
Однак, концепція сучасного виховання не буде мати комплексного змісту та не буде відповідати всім основним критеріям оцінки ефективності без урахування героїко-патріотичної складової та усунення впливу тої історичної спадщини, яка носить характер невизначеності і припускає можливість політичних, релігійних та ідеологічних маніпуляцій. А саме найбільшою проблемою, що викликає розгублення чи сумніви є фальсифікація історії України Москвою. Завдяки бурхливій діяльності царя Івана ІІІ та його спадкоємців створено міф про московське володіння "исконно русскими землями" ( Москва - третій Рим ) та, відповідно, колиску трьох братніх народів з розташуванням у басейні річки Моськва. Росіяни, в ролі "старшого брата", включають в інвентуру "великоруського народу" Україну, яка сформувалася задовго до виникнення московської, а тим більш російської держави. Прикладом фальшування історії України є недавнє святкування московським патріархатом "1000-ліття хрещення Русі" в Даніловському монастирі у Москві, а не в Києві, яке також названо "1000-літтям православ'я". Слід зазначити, що у 988-му році Москви ще не було, а виникнення православ'я припадає на 1054- й рік. Світові накидається фальшива версія московського 1000-ліття, що має не релігійний а політично-ідеологічний характер [4].
Не менш дивно виглядає і "правда" про надзвичайну роль США та союзників у Другій світовій війні, яка подається у вигляді гарно змонтованих американськими режисерами документальних фільмів. Нічого, що другий фронт було відкрито, коли радянські війська вже успішно проводили гігантські військові операції по звільненню держав східної та центральної Європи. Не згадується чисельні випадки на кшалт ганебної історії з морським караваном PQ-17, коли англійський військовий флот тільки за підозрою у присутності німецького лінкору "Тірпіц" в районі проводу каравану залишив суда конвою та повернувся до бази розташування [5]. Тільки загроза втрат більш ніж в 1 млн. чоловік під час запланованої операції штурму о-ва Окінава примусила забути командування США про героїзм американського вояка і надати наказ скинути на Японські міста атомні бомби. Дуже наполегливо нав'язується думка про те, що під час фінської компанії Радянська Армія продемонструвала повну бездарність як у сфері планування військових операцій, так і в питанні реалізації планів. В той же час Фінська армія проголошується непереможною а фінський снайпер-"білка" - чудовитвором військового мистецтва. Можливо в цьому і є сенс, але для порівняння слід згадати,що у 1941 році бої на Крайній Півночі почалися вже в кінці червня. На мурманському напрямку спільно діяли армії Фінляндії та підрозділи німецької армії "Норвегія". До середини липня 1941 року окупаційним військам вдалося заглибитися аж на 25 - 30 км. Так все залишалося до 1944 року, далі пройти не вдалося, армія "Норвегія" фактично була знищена [6].
Вищезгадане ще раз підкреслює надзвичайну роль масової пропаганди у справі патріотичного виховання та формування позитивного образу. З цієї точки зору надзвичайно яскравий приклад української героїки, сили духу, самоорганізованості являє козацтво.
Козацька доба в історії України принесла як самій Україні так і світу нову, виключно ефективну, багаторівневу систему загального та військово-патріотичного виховання.
Гасло, яким визначалися вища мета буття та головне призначення українського козака - "Воля. Віра. Україна." - є основа і ідея системи українського виховання.
У реалізації цієї ідеї козацтво утворило потужний соціальний організм з військово - демократичним устроєм, який здатний був збройно захистити власні політичні та соціально-економічні інтереси.
Процес виховання мав вигляд постійно-діючого вишколу, до якого були залучені усі представники козацької громади і в першу чергу молодь.
Причому, введення інституту джур, підготовка кадрів у двох напрямках - військово-технічному та адміністративно-політичному в козацьких січових школах, активне залучення козацтва до формування загальноукраїнської системи освіти, культурного та економічного зростання держави відображало зовнішню сторону виховного процесу і було результатом дії внутрішнього стрижню ідейно-виховної системи - козацького бойового Звичаю.
Козацький Звичай, що сконцентрував у собі багатовіковий досвід української спільноти, дух і традицію, має формуючий, наставляючий, спрямовуючий та закликаючий до дії характер, є природно зрозумілий для кожного українця за змістом і виключає
Loading...

 
 

Цікаве