WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради - Реферат

Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради - Реферат

толерантні та стійкі до більшовицької пропаганди команди лінкорів, крейсерів і деяких підводних човнів вирішили підняти українські прапори і таким чином перейти на службу українському народові. Команди допоміжних суден, а також флотський екіпаж та інші берегові підрозділи, не мали визначених позицій, або знаходилися у полоні лівацько-анархістських настроїв9.
Командувач Чорноморського флоту М.Саблін, відчуваючи всю суперечливість політичної обстановки, послав до Москви телеграму у якій, зокрема, зазначав: "...не може бути і мови про початок готовності евакуації, поки не буде обговорено масами питання про захист Криму"10. Після цього він склав із себе повноваження командувача флоту. Так само вчинив і головний комісар С.Кнорус11. У той же час вони не припиняли переговорів з представниками Української Центральної Ради.
29 квітня 1918 р. німецькі війська вже знаходилися за 10 верстов від Севастополя. Делегація від ЧФ, що напередодні побувала у німців, доставила у Севастополь вимоги командувача німецьких військ генерала Коша, який запропонував таке: якщо Чорноморський флот визнає над собою владу української держави та підніме її прапори, він припинить наступ своїх військ12.
Поки йшли переговори у бойових діях настала певна пауза. Цією паузою відразу скористалися більшовики. Вони поширювали чутки, що нібито командувач ЧФ М.Саблін і головний комісар С.Кнорус хочуть "здати" флот німцям.
Голова Кримського військово-революційного штабу Ю.Гавен, що керував збройним опором німецьким військам, віддав наказ червоногвардійцям відірватися від противника і відходити на Севастополь для посадки на судна13.
Більшовики ініціювали проведення делегатських зборів флоту. На лінкор "Воля" з'їхалися делегати від кораблів. Після звіту парламентарів, деякі "гарячі голови" під впливом агітації провокаторів знову пропонували зійти на берег і за підтримкою корабельної артилерії битися на суші "до останнього снаряду", "поки німці не приймуть їхніх умов", а у самий останній момент відходити до Новоросійська14.
Однак більшість учасників зборів зайняли більш виважену проукраїнську позицію15. Погодившись з умовами генерала Коша, ця більшість вирішила підняти українські прапори і знову умовити контр-адмірала Сабліна стати на чолі флоту. Після цього, делегати Мінної бригади, на кораблях яких перебувало більшовицьке керівництво, залишили збори, вирішивши "...припинити воєнні дії і негайно приступити до евакуації"16.
У такій надзвичайно складній ситуації, контр-адмірал Саблін прийняв рішення знову стати на чолі флоту, але за умови, що до його рук перейде вся повнота влади. На лінкорі "Георгій Побєдоносець" був піднятий сигнал "Вступив у командування Українським Чорноморським флотом". Депеша про цю подію негайно була надіслана німецькому командуванню, у якій командувач українського флоту контр-адмірал Саблін просив терміново прийняти його делегацію17.
Після цього відбулася довгоочікувана моряками-українцями знаменна подія: кораблі Чорноморського флоту, на яких вдалося нейтралізувати руйнівний більшовицький вплив, підняли українські прапори. На 18 годину українські прапори майоріли над лінкорами, крейсерами і навіть над деякими кораблями Мінної бригади. До Києва по радіо було передано: "Браття Київської Центральної Ради. Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що знаходився в Севастополі, підняли Український прапор. Контр-адмірал Саблін. 29 квітня"18. На жаль, не надійшла відповідь від Центральної Ради на телеграму контр-адмірала Сабліна. Та і не могло цього статися, бо 29 квітня відбувся державний переворот і уряд Центральної Ради перестав існувати.
У той же час більшовицькі агітатори стверджували, що начебто німецьке командування має за мету повністю захопити флот, і, мовляв, підняття українських прапорів тільки сприяє йому у досягненні цієї мети. Розагітований більшовиками екіпаж есмінця "Керч" оголосив, що корабель відходить у Новоросійськ. Більшовицький військово-революційний штаб закликав чорноморців приєднуватися до есмінця, але за "Керчю" висловили бажання йти всього дев'ять ескадрових міноносців, дивізіон сторожових катерів і кілька підводних човнів. Команди лінкорів, піддали гострій критиці тих, хто не підкорився думці більшості і розпорядженню командувача флотом.
Контр-адмірал М.Саблін, після фактичного переходу більшості кораблів ЧФ під українську юрисдикцію, відчував, що головний та найвідповідальніший крок зроблено: ЧФ присягнув українській державі і це надавало добрі шанси для збереження людей та техніки. Але одночасно його вкрай непокоїв демарш більшовиків, пов'язаний із запланованим ними відходом більшої частини Мінної бригади та транспортів з рештками червоних військ у Новоросійськ.
Командувач намагався не допустити розколу флоту, але ситуація надзвичайно ускладнювалася тим, що з Києва не надходило ніяких відомостей. Складалося враження, що флот кинутий напризволяще. За цих умов командуванню ЧФ не залишалося нічого іншого, як умовляти бунтівників, лавірувати і всіляко затягувати час, щоб затримати до приходу німецьких військ відхід контрольованих більшовиками кораблів у Новоросійськ.
Увечері 29 квітня більшовицький Військово-революційний штаб вирішив здійснити останню провокацію і направив делегацію до контр-адмірала Сабліна. Її очолив всетой же Ю.Гавен. Делегація зухвало зажадала від командування ЧФ безумовного виконання наказу Радянського уряду про евакуацію армії і флоту в Новоросійськ і повідомила про рішення частини кораблів Мінної бригади піти сьогодні ж, навіть якщо інші частини флоту залишаться у Севастополі.
Контр-адмірал Саблін намагався умовити делегацію підкоритися рішенню більшості моряків-чорноморців. Більшовики ж заявляли, що "Червона Армія і Червоний флот не складуть зброї і будуть боротися з тими, хто буде заважати уходу їх з Севастополя"19. Слід зауважити, що на кораблях, більшовики як конвой використовували частини Червоної армії. Саме тому "добровільність" участі екіпажів кораблів Мінної бригади та транспортів у переході до Новоросійська, їхня "висока революційна свідомість" та "героїзм", про які довгий час стверджувала радянська історіографія, насправді стають досить сумнівними.
У такій ситуації командувачу флотом не залишалося нічого іншого, як припинити переговори з більшовицькою делегацією. На жаль, зупинити відхід частини кораблів та суден з більшовицькими військами у Новоросійськ він був уже, зрозуміло, не в змозі. Флотові була дана радіограма: "Бажаючі йти повинні залишити бухту до 12 годин ночі. Після 12 вихід буде закритий і мінований"20.
Так стався, організований більшовиками, трагічний розкол єдиного цілого, колись потужного флоту, частина кораблів якого, під впливом більшовиків відмовилась від переходу на службу УНР і залишила Севастополь. Як відомо, ця подія незабаром мала катастрофічні наслідки як для цих кораблів-утікачів, що безславно загинули на дні Цемеської бухти на догоду більшовицькій Москві, так і для решти колишнього Чорноморського флоту. Але незаперечним є той факт, що саме 29 квітня 1918 року вперше у новітній історії відбулося народження військового флоту незалежної України. Саме цей історичний факт становив підгрунтя для створення Військово-Морських Сил України, які перейняли і продовжують традиції вітчизняного військово-морського будівництва доби Центральної Ради.
?
Використана літеравтура
1. Шрамченко С. Закон про державну українську фльоту та його виконавці // За державність. - 1935. - № 5. - С. 124-136.
2. РГА ВМФ. - Ф. р. 183. - Оп. 1. - Спр. 22. - Арк. 71.
3. Енциклопедія українознавства. Загальна частина, т. 2. - К.: Книга, 1995. - С. 516.
4. РГА ВМФ. - Ф. р. 182. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 26.
5. РГА ВМФ. - Ф. р. 183. - Оп. 1. - Спр. 22. - Арк. 139.
6. Сергійчук В. Трагедія Українського Чорноморського флоту. - 1917-1920 рр. // Народна армія, 8-11 травня 1993 р.
7. Штендера Я. Засуджений до розстрілу. - Львів: "Червона Калина", 1995. - С. 45.
8. РГА ВМФ. - Ф. р. 181. - Оп. 1. - Арк. 70.
9. Жуков В.К. Черноморский флот в революции 1917-1918 гг. 1-е изд. - М., 1931. - С. 217.
10. ЦГА ВМФ РФ. - Ф. 342. - Оп. 1. - Арк. 103-104.
11. Селяничев А.К. В.И.Ленин и становление советского военно-морского флота. - М., 1979. - С. 95.
12. Жуков В.К. Назв. праця. - С. 224.
13. Там само. - С. 216.14 Там само. - С. 218.
14. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. - С. 602.
15. Жуков В.К. Назв. праця. - С. 224.
16. Там само. - С. 223.
17. Там само. - С. 219.
18. Там само. - С. 202.
19. Василевський П. Чорноморський флот під українськими національними прапорами в 1917-1918 рр. // Тернопіль, 1992. - № 5-6. - С. 23. Ф
Loading...

 
 

Цікаве