WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради - Реферат

Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради - Реферат


Реферат на тему:
Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради
Революційні події весни 1917 р. надали українському народові реальний шанс відродження власної держави. Стихійний український рух почав набувати організаційних форм після обрання на спільних зборах політичних партій єдиного представницького органу - Центральної Ради.
Уже 5-8 травня 1917 р. відбувся Перший Український військовий з'їзд, що ухвалив рішення про проведення українізації у частинах російської армії, які знаходилися на теренах України. Процес українізації не міг оминути і Чорноморського флоту, за вплив на який почали боротьбу майже всі тогочасні політичні партії. Найбільшу кількість прихильників на флоті отримав український рух. Тому цілком закономірно, що питання створення українського флоту привернуло до себе увагу Центральної Ради.
Гострота проблеми флоту визначалася необхідністю забезпечення контролю над береговою смугою українських етнічних територій у Причорномор'ї, яка простягалася майже на 1700 кілометрів.
У березні 1917 р. відбулись перші збори моряків-українців, на яких було створено Раду Української Чорноморської Громади, а у квітні - другі, де було обрано керівництво та визначено завдання діяльності секцій Громади: воєнної, освітньої, агітаційно-пропагандистської та господарської.
Тодішній командувач Чорноморського флоту віце-адмірал О.Колчак прихильно ставився до діяльності подібних національно-етнічних громад, вбачаючи у них стабілізуючу силу в місцях базування кораблів, що сприяло і підтриманню боєздатності флоту, недопущенню безладдя. Безпосередній учасник тих подій Святослав Шрамченко стверджував, що, на відміну від більшості представників вищої військової російської еліти, адмірал Колчак непогано орієнтувався у вкрай складних політичних умовах того часу, а в українському національному рухові бачив порятунок Чорноморського флоту від повної анархії та розвалу, що почали вже тоді флот охоплювати.
У квітні 1917 р. на більшості кораблів Чорноморського флоту були створені українські корабельні ради. Найбільш впливовими вони стають на лінійних кораблях "Воля", "Іван Златоуст", "Св. Евстафій", "Ростислав", на крейсерах "Пам'ять Меркурія", "Кагул", "Прут", ескадровому міноносці "Завидний", у Севастопольському флотському півекіпажі. Початок активної українізації кораблів та берегових частин, ентузіазм матросів-українців стимулювали відправку з Києва до Севастополя представника Військового генерального комітету - капітана 2 рангу Є.Акімова. Він увійшов до складу штабу командувача Чорноморського флоту для координації діяльності українського руху.
У червні 1917 р. у Севастополі утворюється Севастопольська українська рада військових і робітничих депутатів на чолі з підпоручиком Величком. На захисті інтересів українства в умовах наростаючого безвладдя також стояли українська фракція Севастопольського "совета", а також Чорноморський український військовий комітет.
Тим часом, розуміючи значення Чорноморського флоту, разом з іншими загальноросійськими політичними силами активізують свою діяльність і більшовицькі осередки. Однак на Чорноморському флоті їхні гасла сприймалися з відвертою насторогою. Більшовицькі ідеї, носіями яких виступали, в основному, неукраїнські елементи, не знаходили прихильників серед матроської маси, 80 відсотків представників якої були призвані на флот з українських земель3. Зрозуміло, що ближчими їм були гасла, які генерувала Центральна Рада.
У жовтні 1917 р. у Києві було створено Морську Генеральну Раду, звернувшись до якої, представники 3-го Всеукраїнського військового з'їзду вимагали прискорити українізацію Чорноморського флоту. Розуміючи складну ситуацію, моряки-українці не тільки чекали допомоги від українського уряду, але, зі свого боку, робили все можливе для підвищення його авторитету.
9 листопада 1917 р. до Києва для підтримки Центральної ради відбуває бойовий загін моряків у складі 700 чоловік. Саме цей загін започаткував формування "Окремого морського куреня імені гетьмана Петра Сагайдачного"4, і активно виступав на боці Центральної Ради та майже весь загинув на вулицях Києва у боротьбі з російськими більшовицькими загонами у січні 1918 р.
У грудні 1917 р. Центральна Рада затвердила закон "Про утворення Генерального секретаріату Морських справ", який очолив відомий український політик Д.Антонович5. На нашу думку, саме ці довгоочікувані організаційні заходи надихнули екіпаж дредноута "Воля" 22 грудня 1917 р. підняти український прапор.
Після призначення секретаря Морських справ розбудова флоту суттєво пожвавилася. Так, 29 грудня 1917 р. було розглянуто законопроект, а 14 січня 1918 р. прийнято "Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки", згідно з яким кораблі колишнього флоту на Чорному морі, як військові, так і транспортні та торговельні, проголошувалися флотом УНР6. Упровадженню в життя цього закону зашкодила україно-більшовицька війна та активізація антиукраїнських сил і, в першу чергу, у Причорномор'ї. Особливу активність тут виявляли більшовики, щоб мати вплив на флот. Виконуючи постанови Раднаркому, більшовицькі організації проводили шалену кампанію саботажу та політичних диверсій.
Усе це, а передусім відсутність рішучих дій з боку Центральної Ради, внаслідок як об'єктивних так і суб'єктивних причин, суттєво погіршувала ситуацію навколо флоту. Ще більш негативні наслідки спричинив вихід додатку до "Тимчасового закону про флот Української Народної Республіки", оголошеного 13 березня 1918 р. Знаходячись у полоні соціалістичних ідей та загальної революційної ейфорії, новий уряд скасував обов'язкову службу на флоті. На зміну їй вводився принцип поповнення флоту на добровільних засадах на зразок так званої "народньої міліції", що для флоту в тих конкретних воєнно-політичних умовах означало подальше руйнування.
Агресія Раднаркому проти України змушувала вести негайні пошуки союзника. Останньою надією на порятунок УНР від більшовицької навали були переговори із країнами австро-німецького блоку. 9 лютого 1918 р. українським дипломатам вдалося підписати мирний договір між УНР та австро-німецьким блоком. Договір передбачав припинення війни між сторонами, поновлення кордонів 1914 року, відмову від контрибуцій та укладення торговельних угод.
Щоб зупинити більшовицьку агресію Центральна Рада, була змушена звернутися до союзників по військову допомогу. 7 лютого 1918 р. розпочався спільний наступ українських та австро-німецьких військ.
2 березня Центральна Рада повернулася до Києва.
Голова уряду УНР В.Голубович та новий військовий міністр О.Жуковський (від 24 березня він також виконував обов'язки міністра морських справ) прийняли досить складне та ризиковане рішення: дали неофіційне розпорядження про створення на базі Запорізького корпусу так званої "Кримської групи" на чолі з підполковником П.Болбочаном для звільнення півострова від більшовицьких формувань7. Для організованого прийняття Чорноморського флоту під українськуюрисдикцію з "кримцями" рухався і капітан 2 рангу Місников, який повинен був очолити першу українську військово-морську комендатуру для охорони та впорядкування діяльності Севастопольської бази. Але, на жаль, ця група, здійснивши героїчний Кримський похід, була відкликана через загрозу з боку німців застосувати проти неї зброю, якщо болбочанівці негайно не залишать Криму.
Військовий та морський міністр О.Жуковський за досить обмежений час перебування на посаді встиг чимало зробити як для війська, так і для флоту. У його відзові від 15 квітня 1918 р. "До моряків транспортної флотилії Чорного моря, які находяться на службі військової обязанности з 1-го березня 1918 року", зокрема зазначалося: "Війна скінчилась, настав час... ліквідувати той розлад і безладдя, які принесла держава з большевитськими прапорами... Народне Міністерство Морських справ закликає до громадянського почуття всіх чорноморців, які мусили покинути порти України, пропонуємо повернутися на свої місця і приступити до роботи на користь рідного краю, організуйте професіональні спілки для захисту своїх політичних і економічних прав й домагань. Підписав Морськой Міністр Жуковський"8.
Проте, з наближенням до Криму передових німецьких частин ситуація в Севастополі набуває драматичного характеру. Це викликало вкрай негативну реакцію на кораблях, що постійно підігрівалася більшовиками, які тепер перетворилися на переконаних "оборонців". Найбільшу "революційність" виявляли представники збільшовизованих екіпажів кораблів мінної бригади, що пропонували, у відповідь на телеграму Раднаркому РРФСР від 23 квітня, "битися з ворогом на сухопутному фронті до останньої можливості", а в разі поразки переходити в Новоросійськ.
Більш
Loading...

 
 

Цікаве