WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМікроекономіка → Моделі цінової дискримінації та практика їх використання - Реферат

Моделі цінової дискримінації та практика їх використання - Реферат

покупців. Між цими полюсами перебуває безліч проміжних положень: установлення різних цін на окремі партії товару, індивідуальний підхід до призначення цін тільки для окремих груп покупців і т.п. Прийнято розрізняти наступні основні типи цінової дискримінації.
Досконалою ціновою дискримінацією (дискримінацією першого ступеня) називається продаж кожної одиниці блага по її ціні попиту, тобто встановлюються різні ціни на кожну продавану одиницю товару. Кожен покупець платить за додатковуодиницю товару свою ціну, рівну індивідуальній ціні попиту. Якщо продавцеві це вдається, то крива галузевого попиту стає для нього кривою граничного доходу. У цьому випадку монополія продасть такий же обсяг продукції, який був би реалізований в умовах досконалої конкуренції. При цьому весь споживчий надлишок дістається продавцеві у вигляді додаткового прибутку.
Здійснити цінову дискримінацію першого ступеня на практиці вдається рідко. Частіше за різними цінами монополіст продає не кожну одиницю продукції, а певні її партії. Так, теплоелектроцентраль може врахувати, що мінімально необхідну кількість електроенергії й тепла споживачі візьмуть по дуже високих цінах, а якщо на наступні порції своєї продукції вона буде знижувати ціни, те загальний розмір виручки й, можливо, прибуток зростуть. У цьому суть цінової дискримінації по обсягу покупки (дискримінацією другого ступеня) Той факт, що індивідуальна ціна попиту зі збільшенням обсягу зменшується, дозволяє продавцеві мати вигоду з установлення різних цін для різних обсягів покупки. Звичайною справою є практика призначення знижок при покупці великих партій товару.
Цінова дискримінація на сегментованих ринках (третього ступеня) означає встановлення різних цін для різних категорій покупців (сегментів ринку). Передбачається, що ці категорії можуть бути легко ідентифіковані (наявність студентського квитка, пенсійного посвідчення й т.п.). На практиці такий підхід здійснити набагато легше, і в цілому він переважає.
Модель досконалої цінової дискримінації, здійснюваної фірмою-монополістом, показана на мал. 1. Якщо монополія призначає єдину ціну для всього товарного ринку, то при оптимальній для неї ціні Р1 обсяг виробництва встановлюється на рівні QB. Збільшувати виробництво далі не має змісту: граничний виторг стає менше граничних витрат (МС). При цьому надлишок споживачів дорівнює площі трикутника Р1АВ. Досконала цінова дискримінація означає, що кожна одиниця товару продається по максимально можливій ціні, рівній ціні попиту. Тепер з ростом продажів втрати від зниження цін на всі одиниці товару відсутні, і крива граничного виторгу МДпд збігається із кривої попиту (D). Монополістові стає вигідно збільшувати обсяг виробництва й продажів (за рахунок зниження ціни на кожну наступну одиницю товару) доти, поки ціна не опуститься до величини P2, рівної граничним витратам. Загальний обсяг виробництва зростає з QB до QE. Це стільки ж, скільки вироблялося б в умовах досконалої конкуренції. Однак монополіст перерозподіляє у свою користь весь надлишок споживача. Загальна величина надлишку стає рівної площі фігури, обмеженою віссю ординат і кривими МС й D (GAEF). У випадку досконалої конкуренції при єдиній ціні товарного ринку Р2 покупці зберегли б надлишок, рівний площі трикутника Р2AE.
Рис. 1. Досконала цінова дискримінація
При дискримінації на сегментованому ринку монополія максимізує прибуток, вибираючи найкраще сполучення цін й обсягів продажів на кожному із сегментів, що відрізняються один від іншого еластичністю попиту.
Припустимо, що монополіст може розділити ринок своєї продукції на два сегменти, причому перетік товару з одного сегмента на іншій неможливий. Рис. 2,а відображає попит на продукцію монополіста на сегменті з більше еластичним, а мал. 2,б - на сегменті з менш еластичним попитом.
Рис. 2. Граничний виторг монополії на сегментованому ринку.
а - на сегменті 1; б - на сегменті 2; в - на ринку в цілому
Нам необхідно насамперед з'ясувати, як у цьому випадку монополіст розподіляє свій загальний обсяг реалізації між двома сегментами ринку. Зрозуміло, що монополіст, що максимізує прибуток, повинен розподілити деякий обсяг реалізації між двома ринками таким чином, щоб загальний виторг від реалізації продукції був максимальним. Яка ж умова максимізації загального виторгу? Уявимо собі, що монополіст розподілив реалізацію між ринковими сегментами так, що граничний виторг на сегменті ринку MR1 більше граничного виторгу на сегменті MR2. Тоді монополіст може збільшити загальний виторг, перекинувши одну одиницю продукції із сегмента з низьким граничним виторгом на сегмент із більш високим граничним виторгом. При цьому обсяг реалізації монополіста залишиться незмінним, а загальний виторг зростає. Якщо й після цього MR1 все-таки буде більше MR2 процес максимізації виторги може бути продовжений перекиданням ще однієї одиниці продукції на ринок з більш високим граничним виторгом.
MR1=MR2,
Тільки якщо ніякий перерозподіл обсягу реалізації між сегментами ринку не дозволить монополістові збільшити загальний виторг, а отже, і прибуток. Умова (1) вірно для розподілу будь-якого випуску. Оскільки додаткова одиниця товару, продана на кожному із сегментів ринку, приносить фірмі однаковий додатковий виторг, рівний граничному виторгу на кожному із сегментів, граничний виторг фірми на сегментованому ринку в цілому також буде дорівнює цій величині:
MR1(Q1) = MR2(Q2) =MRЕ(Q)
При цьому
Q = Q1 + Q2.
Отже, крива граничного виторгу монополіста являє собою горизонтальну суму кривих граничного виторгу обох секторів ринку (мал. 2,в). Помітимо, хід наведених вище міркувань повністю аналогічний ходу міркувань, за допомогою яких ми показали, що монополіст, що здійснює випуск продукції на декількох заводах, завжди розподіляє свій обсяг виробництва між цими заводами так, що граничні витрати по випуску продукції на всіх заводах рівні між собою.
Спробуємо тепер визначити, при яких обсягах реалізації й цінах на кожному сегменті ринку монополіст одержує найбільший загальний прибуток. Розглянемо мал. 3. Як відомо, монополіст дістає максимальний прибуток при такому обсязі випуску (Q), при якому MRЕ = MC. У нашому випадку монополіст повинен ще розподілити цей обсяг між сегментами ринку, причому оптимальним, як ми знаємо, є такий розподіл, при якому MR1 = MR2 = MRE .Монополіст виконує цю умову (а отже, максимізує загальний прибуток), реалізувавши на першому сегменті ринку Q1 одиниць продукції за ціною P1, а на другому
Loading...

 
 

Цікаве