WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМікроекономіка → Затрати виробництва, ціна і прибуток - Контрольна робота

Затрати виробництва, ціна і прибуток - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з мікроекономіки на тему:
Затрати виробництва, ціна і прибуток
План
І. Вступ.
ІІ. Завдання обліку затрат виробництва.
1) Групування затрат виробництва.
2) Методи обліку затрат виробництва.
ІІ. Ціна.
1) Метод визначення ціни.
2) Суть ціни, її функції.
ІІІ. Прибуток.
ІV. Висновок.
Вступ
Будь яке підприємство або фірма намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виро-бництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функції підп-риємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва.
Облік виробничих затрат повинен бути організований так, щоб іс-нувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, вста-новлювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти до-даткові резерви її зниження.
Завдання обліку затрат виробництва, їх класифікація.
Перед обліком процесу виробництва стоять такі завдання:
1. Обмін і контроль за випуском продукції по її обсягу, асортименту, якості та виконання договорів-замовлень по цих показниках;
2. Обмін на виробництво і контроль за дотриманням кошторисів затрат;
3. Калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості;
4. Виявлення не використаних резервів на виробництво і контроль за недопущенням втрат у виробництві.
Для розв'язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку за-трат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собіва-ртості.
До собівартості відносять:
1) витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції, обумовле-ні технології і організації виробництва, включаючи витрати на управління;
2) витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продук-ції);
3) витрати на удосконалення технології та організації виробництва, які здійснюються в ході виробничого процесу;
4) витрати на покращання умов праці і техніки безпеки підвищення ква-ліфікації працівників підприємства;
5) витрати зв'язані зі збутом продукції.
Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємс-тва несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулю-вання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкла-день. Всі витрати на виробництво грунтують по таких ознаках:
1. по економічній ролі в процесі виробництва;
2. по способу включення затрат у виробництво;
3. залежно від об'єму виробництва;
4. по однорідності складу;
5. по видах витрат - елементам і статтям витрат;
6. по місцю виникнення - виробництвам, цехам, дільницям;
7. по видах продукції, робіт і послуг - калькулюючим об'єктам
8. по етапах виробничого процесу;
9. по календарних періодах.
Групування затрат по статтях калькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції. Для контролю за скла-дом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартості по видах ви-готовленої продукції необхідно знати не тільки, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного про-цесу. Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинах і окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевими інструкціями.
Номенклатура калькуляційних статей:
1. сировини і матеріали;
2. повернені відходи;
3. паливо і енергія на технологічні цілі;
4. основна зарплата виробничих робітників;
5. додаткова зарплата виробничих робітників;
6. відрахування на соцстрах;
7. затрати на підготовку і освоєння виробництва;
8. витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ);
9. загальновиробничі витрати;
10. загальновиробничі витрати;
11. загальногосподарські витрати;
12. інші виробничі витрати;
13. позавиробничі витрати.
Групування затрат.
Затрати на виробництво групують по таким елементам:
1. сировина і основні матеріали за мінусом відходів;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація основних фондів;
5. інші витрати.
Облік в постатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничих затрат. На відміну від цього обмін в по елемент-ному розрізі - позасистемно, тобто за допомогою різних вибірок та до-даткових розрахунків.
Крім цього, затрати виробництва групуються: по місцю виникнен-ня затрат, тобто по ознаці того, до якого виробництва вони відносяться (основного допоміжного), в якому цеху або на якій ділянці здійснені.
Для контролю і аналізу рівня затрат по окремих етапах технологі-чного процесу і розрахунку незавершеного виробництва з загальної су-ми затрат, що відносяться на собівартості тих або інших виробів, виді-ляють затрати на окремі процеси операції.
По календарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні (щоденні) і одночасові тобто однократні або ті, що про-водяться рідше ніж 1 раз в місяць. Чіткий розподіл затрат виробництва на поточні і єдиночасові має велике значення для правильного щомісяч-ного обчислення собівартості продукції.
Методи обліку затрат виробництва.
В залежності від організації і технології виробництва, характеру випущеної продукції розрізняють три методи обміну затрат на вироб-ництво і калькуляції собівартості продукції: позамовний попередільний і нормативний.
Позамовний метод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах з механічним збиранням деталей, вузлів і виробів в ціло-му: технологічний процес між цехами тісно взаємозв'язані і ГП випускає тільки один, останній в технологічному ланцюгу, цех. Виробничі затра-ти збираються спочатку по цехам, але потім обов'язково сумують по пі-дприємству в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість оди-ниці продукції проводять по сумі затрат всіх цехів. Позамовний метод застосовується в індивідуального виробництва або на виготовлення серії 5-10 виробів малосерійному виробництві відкривають замовлення. Не-прямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями.
Фактичну собівартість окремих замовлень визначають або після передачі на склад або після здачі замовнику безпосередню.
При замовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення до тих пір, поки по ньому не буде виконана вся робота, собівартість не можу бути розрахована вся робота, значним недоліком цього методу обліку.
В процесі виконання замовлень витрати матеріалів і зарплати ви-робничних робітників контролюється за допомогою кошторисної каль-куляції, які складають до запущення замовлення в виробництво шляхом лімітування від пуску матеріалів на виробництво і співставляють начис-лену зарплату з сумою по цій статті в кошторисній калькуляції. Але кін-цевий результат виконання планупо собівартості виявляють тільки після виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращання позамо-вного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного ме-тоду обліку затрат виробництва.
Попередній метод обліку затрат виробництва продукції застосову-ється в таких галузях промисловості, в яких оброблювана сировина проходить декілька окремих самостійних фаз обробки, переділів.
Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою завершену фазу обробки сировини, кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат особистого виробництва. Напівфабрикат власного виробництва викори-стовують не тільки в наступних переділах свого виробництва, але і реа-лізують на сторону іншим підприємствам як покупні комплектуючі ви-роби і напівфабрикати. Собівартість кінцевого продукту буде склада-тись з суми затрат всіх переділів.
Нормативний метод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться до того, що витрати на виробництво обліковується з поділу їх на 3 елементи обліку.
1) витрати в межах норми;
2) зменшення або
Loading...

 
 

Цікаве