WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМікроекономіка → Теорія фірми. Виробництво. Витрати. Прибуток - Реферат

Теорія фірми. Виробництво. Витрати. Прибуток - Реферат

Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця — змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста .

Ізокоста — лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (мал. 38).

де ТС – ізокоста (сукупні витрати),

L – працю,

K – капітал,

, – вартість праці і капіталу

Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника .

Мал.38. Карта ізокост

Рівновага виробника стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 39). З мал. 39 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q1). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q2, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 39 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Мал. 39 Рівновага

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 40, за початкової ізокости E1фірма мінімізує свої витрати в точці A1, застосовуючи K1одиниць капіталу і L1одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Мал.40. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E2. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A2, застосовуючи K2одиниць капіталу і L2одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

MPK/MPL=PK/PL(1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:

MRTS=MPK/MPL(1.2)

Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:

MPK/PK=MPL/PL(1.3)

Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

4. Зміни масштабу виробництва.

В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.

Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Мал. 41 Зростаюча віддача

Зростаюча віддача від масштабу — пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту (мал. 41). Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився в тричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як вдвічі.

Мал. 42 Постійна віддача

Постійна віддача від масштабу — це ситуація,при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, вдвічі більша кількість факторів рівно вдвічі збільшує обсяг випуску продукту (мал. 42).

Мал. 43 Спадна віддача

Спадна віддача від масштабу – це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва (мал. 43). Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції – лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту. Західні економісти вважають, що нині в більшості видів виробничої діяльності досягається постійна віддача від масштабу. У галузях економіки зростаюча віддача від масштабу потенційно значна, але з певного моменту вона може змінитися спадною віддачею, якщо не здолати процес збільшення масштабів фірм, що затрудняє управління й контроль, не дивлячись те, що технологія виробництва стимулює цю тенденцію.

5. Характеристика витрат і прибутку .

Кожна фірма у визначенні своєї стратегії орієнтується на отримання максимального прибутку. Водночас будь-яке виробництво товарів і послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, що становлять фактори виробництва, вартість яких визначається витратами.

Витрати виробництва — витрати на придбання економічних ресурсів, спожитих в процесі випуску тих чи інших благ. Фірма прагнутиме використовувати такий виробничий процес, поєднання технології (K) і праці (L), при якому заданий обсяг продукції забезпечуватиметься з найменшими витратами на використані фактори виробництва. У зв'язку з обмеженістю ресурсів виникає проблема найкращого їх використання з можливих альтернатив. Тому всі витрати носять альтернативний характер.

Альтернативні витрати — це витрати випуску благ, зумовлені вартістю найкращої втраченої можливості застосування ресурсів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток. Альтернативні витрати підприємства називаються економічними витратами . Ці витрати необхідно відрізняти від бухгалтерських витрат.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних витрат тим, що вони не включають вартість факторів виробництва, які є власністю власників фірм. Бухгалтерські витрати менші від економічних на величину неявного заробітку підприємця, неявної земельної ренти і неявного відсотка на власний капітал власника фірми. Інакше кажучи, бухгалтерські витрати рівні економічним, мінус всі неявні витрати. Варіанти класифікації витрат виробництва різноманітні. Визначимо відмінності між явними і неявними витратами.

Явні витрати — це альтернативні витрати, які мають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і напівфабрикатів. Вони визначаються сумою витрат фірми на оплату купованих ресурсів: сировини, матеріалів, палива, робочої сили і т. і.

Неявні (імпліцитні) витрати – альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм (чи є у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, і залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд із найманими працівниками цієї фірми, не отримуючи при цьому зарплати, то він, очевидно, тим самим відмовляється від можливості отримувати зарплату, працюючи де-небудь в іншому місці.

Незповоротні витрати здійснюються фірмою раз і назавжди і не можуть бути повернуті навіть у тому випадку, коли фірма припиняє свою виробничу діяльність. Це витрати на вивіску чи організацію дилерської мережі. Різні концепції витрат виробництва обумовлюють різноманітні концепції прибутку . Вирізняють бухгалтерський, економічний, нормальний прибуток.

Loading...

 
 

Цікаве