WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМікроекономіка → Фірма в умовах монополії - Реферат

Фірма в умовах монополії - Реферат

максимізацію прибутку.
Мета лімітуючого ціноутворення - зменшити ймовірність появи можливих конкурентів на ринку.
Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі порівняно з іншими фірмами.
Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно ви умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється різницею у витратах.
и Умови цінової дискримінації:
· Фірма повинна мати сильну монопольну владу.
· Можливість перепродажу товару має бути виключена
· Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.
Механізм цінової дискримінації
Цінова дискримінація, що здійснюється монополією, на ринках І, II.
Q - обсяг випуску;
P - ціна;
D - крива попиту;
MC - граничні витрати;
MR - граничний доход.
Монополія максимізує прибуток, розширюючи обсяг випуску до рівня, де граничні витрати співпадають з граничним доходом (MC=MR1, MC=MR2).
Більш висока ціна встановлена на ринку II , де попит менш еластичний.
Якщо монополія встановлює різну ціну кожному покупцеві , це буде означати, що вона здійснює досконалу цінову дискримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін.
В економічній теорії цінова дискримінація має також назву: цінова диверсифікація.
и Цінова дискримінація буває трьох тинів, визначення яких залежить від:
· обсягу споживання;
· доходів покупців;
· категорії товару.
Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, зменшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього .
Цінова дискримінація - це широко розповсюдженея вище не тільки на монопольних, але й на олігопольних ринках.
Ця двоїстість цінової дискримінації викликає двоїстість відношення до неї в суспільстві (з боку громадськості і уряду), що відбивається також і в антимонопольному законодавстві та антимонопольній політиці держави.
7.
Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією ринкової єкономіки. Саме антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки Ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб'єктів ринку, сприяє ствоенню ринкового середовища і його головної рушійної сили - конкуренції.
У 90-х роках в Україні відбувався активний розвиток системи антимонопольного регулювання. Внаслідок процесів демонополізації, що здійснювалися шляхом ліквідації, а також поділу державних монопольних утворень, знизився рівень монополізації економіки. Так, питома вага монополізованих товарних ринків у 1998 р. порівняно з 1994 р. зменшилась у машинобудуванні з. 97,7% до 14,2%, у хімічній та нафтохімічній промисловості - з 61,9% до 9,7%, у галузях чорної та кольорової металургії - з 44,9% до 9%.
У цілому на початку 1999 р. до переліку підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавних ринках, було включено 372 суб'єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках (на 1.01.1997р. -відповідно 506 і 753).
Крім того, з 1998 р. в машинобудуванні і металообробці на ринках 152 товарних груп (6,6% від загальної кількості) монопольне становище було близьким до абсолютного.
У хімічній та нафтохімічній промисловості абсолютно монополізованими були ринки 53 товарних груп (8,4% від загальної кількості), в чорній та кольоровій металургії - 19 ринків (2%), в галузях будівельного комплексу - чотири підприємці були абсолютними монополістами.
Абсолютно монополізованими були ринки м'ятного ефірного масла, риболовних сіток, сириці, амінокислот, стрептоміцин-сульфату, поліакрилату, племінних бджіл закарпатської породи, послуг комунального обслуговування сільського населення тощо.
На 1.01.1999 р. на регіональних ринках монопольне становище посідали 3014 суб'єктів господарювання, що діяли на 887 ринках.
Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни на свою продукцію, диктують умови тощо. Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в світі, сформувалось антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний (антитрестівський) закон - так званий закон Шермана - був прийнятий у США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в економіці, пов'язані з існуванням трестів. Пізніше закон Шермана було доповнено й уточнено в законах про Федеральну торгову комісію, законі Клейтона та ін.
У США величина ринкової частки фірми, яку слід розглядати як критерій монополізації, законом не встановлена. Однак у судовій практиці з 1945 р. монополізацією ринку товару чи послуги вважається ринкова частка, яка дорівнює або перевищує 60%. Разом із тим сама по собі значна ринкова частка не розглядається американськими суддями як єдиний аргумент для розпуску великої корпорації. Треба, щоб така корпорація поводила себе антиконкурентно. Крім того, практика антитрестівського законодавства виробила ряд критеріїв, якими суди керуються перед тим, як завести справу по звинуваченню корпорації в монополізації ринку зокрема:
1) компанія не є новатором;
2) велика ринкова частка не є наслідком вищої майстерності або відмінного про-гнозування;
3) велика ринкова частка не є результатом великомасштабного виробництва;
4) фірма отримує надмірно великий прибуток;
5) розслідування справи не приведе до істотного зниження вартості акцій корпорації.
З урахуванням ринкової частки фірми, її поведінки на ринку, вище наведених та інших критеріїв суд у випадку необхідності може прийняти рішення про ліквідацію монополії.
За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювали антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, а згодом в інших країнах - Італії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині тощо.
Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної діяльності неоднаково. У Німеччині, наприклад, підприємство вважають монополістом у тому випадку, коли воно контролює третину ринку певного продукту, у франції - чверть ринку. В усіх європейських країнах діють спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням норм антимонопольного законодавства. У Німеччині, Австрії, Нідерландах, Великій Британії, Швеції суб'єкти господарської діяльності зобов'язані повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, які можуть обмежити конкуренцію. У Франції, Бельгії, Швейцарії законодавство передбачає обов'язкове повідомлення про такі угоди лише у випадках, коли справа стосується заінтересованої сторони чи державного органу, що контролює дотримання антимонопольного законодавства.
Антимонопольне законодавство Японії грунтується на Законі "Про заборонуприватної монополії та забезпечення чесних угод". Мета цього документа - поставити поза законом приватну монополію, нечесне укладання угод, незаконне обмеження виробництва, спонукати до справедливої
Loading...

 
 

Цікаве