WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМікроекономіка → Поведінка фірми на олігополістичному ринку - Реферат

Поведінка фірми на олігополістичному ринку - Реферат

істотно; наприклад: зростають податки, ціни на працю або електроенергію, у продаж надходять нові моделі виробів тощо.
По-друге, фірма-лідер для перешкодження появі нових конкурентів і збереження олігопольної структури галузі може встановити ціну нижче рівня, який максимізує прибуток у короткостроковому періоді. Встановлення ціни, яка не допускає у галузь нових фірм, називають обмежувальним ціноутворенням.
По-третє, для оголошення конкурентам про зміну цін ціновий лідер часто використовує повідомлення, яке доводиться галузевими друкованими або електронними ЗМІ.
Основним недоліком моделі "лідерство у цінах" є припущення, що недомінуючі фірми погодяться зі своїм становищем послідовника лідера і будуть щасливі тривалий час зберігати за собою якусь частку ринку. Проте вони можуть вирішити не наслідувати підвищення ціни, задане лідером, з метою підвищення власної частки. Такі дії, звісно, пов'язані з ризиком викликати гнів лідера, який має у своєму розпорядженні великі фінансові й матеріальні ресурси, які дають йому змогу "провчити" неслухняних
ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА ПРИНЦИПОМ ВИТРАТИ ПЛЮС
Модель ціноутворення за принципом "витрати плюс" ґрунтується на тому, що олігополіст використовує формулу для визначення витрат на виробництво одиниці продукції та додає надвишку для встановлення ціни. Наприклад, якщо середні змінні витрати на автомобіль обліковувались у 10000 грн і продавці використовували би двадцятивідсоткову надвишку, то вони додали б до середніх змінних витрат 2000 грн і встановили би ціну товару у 12000 грн. Надвишка розглядається цими фірмами як спосіб покрити накладні витрати (середні постійні витрати) і забезпечити нормальний прибуток.
Загалом, коли фірма використовує модель ціноутворення за принципом "витрати плюс", то встановлена нею ціна визначається за формулою:
Р=АVС+т(АVС),
де т - відсоток надвишки;
АVС- середні змінні витрати на виробництво продукту. Ціноутворення з використанням надвишки до витрат застосовується через невизначеність ринку з приводу попиту на товар і граничних витрат.
Принцип "витрати плюс" олігополіст використовує для вирішення проблеми оцінки граничного виторгу і граничних витрат. Величину т можна визначити за формулою:
[(-1:(1+Еd))],
де Еd - цінова еластичність попиту на товар фірми.
Наприклад, якщо Еd= -4, то тоді надвишка буде становити 1/3, або 33%-еластичніший попит на товар, тим нижчий відсоток надбавки. Звідси ціни на олігопольних ринках будуть нижчими в міру того, як попит на товар окремих фірм буде еластичнішим.
Однак усе це за умови, що фірми для максимізації прибутку використовують ціноутворення "витрати плюс".
Дана модель ціноутворення має дві переваги:
1) Цей метод сумісний з лідерством у цінах. Якщо виробники у галузі мають приблизня однакові витрати, то через дотримання однакової методики ціноутворення вони матимуть дуже подібні ціни і зміни цін.
2) Ціноутворення за методом "витрати плюс" є зручним для диверсифікованих фірм, які виробляють багато різних продуктів. Адже правильно визначити накладні витрати на виробництво та збут кожного продукту фірми досить дорого, а то й практично неможливо.
4.
Чи є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за монополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні розподільної (Р=МС), ані виробничої ефективності (Р=АТСmin).
Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можливостей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існування кількох незалежних фірм, що конкурують між собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може привести до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.
До сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з боку іноземних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями "лідерство у цінах" і "витрати плюс". По-друге, олігополії з метою перешкодження входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.
З'ясуємо проблему "ефективність - олігополія" у довгостроковому періоді.
По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для отримання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.
По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впровадження нового продукту приведуть до морального старіння основногокапіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.
По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного прогресу потрібні багаті олігопольні фірми.
По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові певну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшенню обсягів виробництва та зайнятості.
Лiтература
1. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.
2. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. - К.: Знання, 1999.
3. Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. - М., 1995.
4. Овчинников Г.П.Микроэкономика.-С.Пб., 1992.
5. Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. - М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1997.
6. Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.
7. Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.
8. Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.518.
9. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.
10. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.: С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.
11. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448 с.
12. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство "ДИС", 1997, с.320.
13. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во "Знання", КОО, 2000, с.176.
14. Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208.
15. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.
16. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.
17. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.
18. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА - ИНФРА*М, 1998, с.572.
19. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.
20. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.
21. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304.
22. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676.
23. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ: Лібра. 1998, с.256.
24. Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.
Loading...

 
 

Цікаве