WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Санітарна освіта. Діяльність товариства Червоного Хреста(Реферат) - Реферат

Санітарна освіта. Діяльність товариства Червоного Хреста(Реферат) - Реферат

прикмет часу - катастрофічний стан охорони здоров'я в Україні. Поширюються епідемії, медикаментів немає зовсім, бракує лікарів. Сил опиратися розрусі, здавалося, немає...
А ось повідомлення з газети "Боротьба" від 20 квітня того ж. року: "18 квітня с.р. закінчилась робота з'їзду щодо організації Українського товариства Червоного Хреста. Вибраний організаційний Комітет у складі проф. М.М. Дитеріхса, докторів С.І. Кабзаренко, В. Лукасевича, Ю.Ф. Меленевського, П.В. Петровського"... Трохи згодом у тому самому приміщенні відбувся 3 з'їзд Товариства спільно з представниками медико-санітарних організацій Союзу земств і Союзу міст.
Окремо слід зазначити, чому саме цю громаду було обрано для з'їзду і створення Червоного Хреста. Маріїнсько-Благовіщенська громада найбільш активно діяла з-поміж таких закладів ще в минулому столітті в складі тодішнього Російського Червоного Хреста. При ній у 1897 році виникли перші в Україні курси сестер милосердя, були збудовані благодійна амбулаторія, лікарня, аптека. Активну участь у діяльності общини брали відомі київські професори М. Дитеріхс, В. Підвисоцький, Т. Яновський, К. Трітшель. Будівлі громади збереглися до наших днів - нині це Інститут Медицини праці (вул. Саксаганського, 75).
Після встановлення в 1918 році майже на всій території України радянської влади починає діяти Український Червоний Хрест. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів та 60 пунктів харчування. Боротьба з голодом, відкриття мережі протитуберкульозних санаторіїв, суботники та недільники чистоти, санітарно-освітня робота населення - ось далеко не повний перелік заходів, що їх ініціював Червоний Хрест, який разом із Наркомздоровом УРСР став форпостом громадської медицини.
Тоді розпочинається й міжнародна діяльність нашого Товариства та його представництв в Німеччині, Англії, США, Японії і Франції. Спільно з Українським Червоним Хрестом у республіці діяла місія відомого полярника Ф. Нансена з допомоги у відбудові народного господарства і'забезпеченні населення найнеобхіднішим, а також представництво Сербсько-Хорватсько-Словенського, Швейцарського, Датського, Чехословацького та інших національних комітетів Червоного Хреста.
Створення в 1925 році Союзу Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР позбавило Український Червоний Хрест, як і інші національні Товариства, його автономії, оскільки Союз перебрав на себе майже всі відповідні функції та права.
"Максимум добра в умовах браку прав" - таким можна вважати тодішнє неписане моральне кредо Українського Червоного Хреста. І коли у 30-х роках розпочалася індустріалізація країни, понад 1 тис, санітарних дружин і 20 тис. санлостів Червоного Хреста УРСР повели активну боротьбу з виробничим травматизмом, не залишаючись осторонь медико-соціального забезпечення громадян.
Іспитом на милосердя для вихованців Червоного Хреста України стала Велика Вітчизняна війна. Саме в цей час Товариство підготувало і направило на фронт понад 100 тис. медичних сестер, санінструкторів та сандружинниць. Подвиг тринадцяти українських сестер милосердя, учасниць бойових дій, відзначено нагородою імені Флоренс Найтінгейл. Це був справжній подвиг в ім'я життя, хоч і завершувався він часто зі зброєю в руках. Останнє нагородження відбулось у червні 1995 року.
Страшною була доля наших військовополонених (близько 5,7 млн.) у гітлерівських концтаборах, їх знищували фізично, їх викошували хвороби, вони вмирали від голоду, спраги і поранень. Загинуло приблизно 3,5 млн. чоловік,
За Женевськими конвенціями про захист жертв війни, цими людьми повинен був опікуватися Міжнародний комітет Червоного Хреста, завдання якого, зокрема, полягало у тому, щоб поліпшувати умови їх життя з моменту взяття у полон до звільнення. І він допомагав у міру своїх можливостей полоненим французам, бельгійцям та ін.
Але не міг комітет нічого зробити для наших бійців, які потрапили в полон, адже радянський уряд на той час не підписав Женевських конвенцій, а Сталін оголосив усіх військовополонених дезертирами, зрадниками Батьківщини й заборонив надавати їм допомогу. Не зарадили справі ні вмовляння Міжнародного комітету Червоного Хреста, ні звертання американського уряду, ні переговори з радянським представником в Анкарі Папи Пія XII.
Діяльність Українського Червоного Хреста продовжувалась і під час окупації України гітлерівською Німеччиною. У червні 1941 року за ініціативою українських лікарів у Львові було створено осередок. Першим його головою став Леонід Курчаба. Після нього ці обов'язки виконували Галина Біленька-Врецьона, а потім - Тома Воробець.
Пізніше осередок було організовано у Рівному, а у вересні 1941 року Український Червоний Хрест почав діяти в Києві під керівництвом професора Федора Богатирчука. Велику роль у діяльності Червоного Хреста на східноукраїнських землях відіграли письменниця Людмила Івченко та лікар Марія Ясенецька.
Робота Українського Червоного Хреста велася не тільки його персоналом, а і спільними зусиллями широких кіл громадськості. Внаслідок трагічних подій воєнного лихоліття працівникам Українського Червоного Хреста довелося допомагати тисячам цивільного населення, політичним в'язням, яким пощастило залишитися живими в більшовицьких тюрмах, вдовам і сиротам, евакуйованим утікачам, пораненим, хворим з різними інфекційними недугами, передусім з тифом, потерпілим від повеней та голоду тощо. У 1941 - 1942 роках найважливішим завданням Українського Червоного Хреста було надання допомоги військовополоненим Червоної Армії, які потрапили до німецьких таборів.
Український Червоний Хрест активно діяв в Українській Повстанській Армії. Важливо відмітити, що в організації та роботі Червоного Хреста основну роль відігравали жінки. Першою його очолила в 1943 році Катерина Зарицька, після неї головою, до її арешту в 1950 році, була Галина Дідик.
Підпільний Український Червоний Хрест поділявся на три відділи: медичний, фармацевтичний та відділ соціальної опіки. Він настільки тісно співпрацював із санітарною службою УПА, що неможливо провести чітке розмежування їхніх компетенцій. Основна різниця полягала в тому, що лікарі й весь медичний персонал санітарної служби УПА по військовій лінії підпорядкувалися командирові сотні або куреня, а працівники Червоного Хреста, які виконували свої завдання в осередку, - керівникові Українського Червоного Хреста і не були залежні від командирів військових підрозділів.
Український Червоний Хрест чи, як його ще деколи називали,референтура Служби здоров'я, працював на всіх щаблях підпільної мережі: в окрузі, надрайоні, районі, а при можливості - навіть у кущі. Підпільні шпиталі та санітарні пункти розміщувались у населених пунктах. Вони переважно були невеликі за розміром, щоб при виявленні ворогом не втратити багато людей. При цьому враховувались труднощі транспортування хворих та поранених на далеку віддаль. Окружні осередки Українського Червоного Хреста в більшості випадків не керували шпиталями, лише координували діяльність нижчих підрозділів, дбали про їх персональне керівництво, вишкіл та постачання ліків.
Новим кроком у розвитку Міжнародного гуманітарного права стали додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1949 року, прийняті протягом 1974-1977 років, які
Loading...

 
 

Цікаве