WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Основи охорони здоров'я (Реферат) - Реферат

Основи охорони здоров'я (Реферат) - Реферат


Реферат з гігієни
На тему:
ОСНОВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
ОСНОВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Історичні аспекти розвитку охорони здоров'я в Україні
Вивченням стану здоров'я населення та організації охорони здоров'я займається соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Ця наука відносно молода: від початку її зародження минуло менше ста років, що, в порівнянні з тисячами років розвитку медицини загалом, - невеликий відрізок.
Перший внесок у розроблення сучасної термінології зробила спеціальна підкомісія Пироговського товариства з питань громадської медицини, гігієни та лікарського побуту на своєму XI з'їзді (1910). Очолював цю роботу видатний український лікар і громадський діяч академік Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (1857-1947), який був фундатором соціальної медицини. Запропоновано ряд визначень: "громадська медицина", "соціальна медицина", "соціальна гігієна", які мали спільну рису - необхідність вивчення впливу соціальних умов на здоров'я населення.
II Всеукраїнський з'їзд соціальних гігієністів та організаторів охорони здоров'я (1990) прийняв рішення дати науці таку назву: соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Із багатьох варіантів визначень цієї науки заслуговує на увагу таке визначення: "Соціальна медицина та організація охорони здоров'я - наука, що вивчає соціальні закономірності здоров'я людей та обґрунтовує шляхи його поліпшення через раціональну організацію охорони здоров'я".
У теорії й, особливо, в практиці соціальної медицини та організації охорони здоров'я часто використовуються як синоніми два поняття, що, однак, суттєво відрізняються одне від одного: "охорона здоров'я" та "медична допомога". Подамо їх визначення.
Охорона здоров'я - система державних, громадських та індивідуальних заходів та засобів, що сприяють здоров'ю, спрямовані на запобігання захворювань та передчасної смерті, забезпечення активної життєдіяльності та працездатності людини.
Медична допомога - система спеціальних медичних заходів та засобів, що сприяють здоров'ю, спрямовані на запобігання захворювань та передчасної смерті, забезпечення активної життєдіяльності та працездатності людини.
Охорона здоров'я - поняття, що охоплює весь комплекс чинників, які впливають на здоров'я людини, тоді як медична допомога - поняття значно вужче, хоча мета їх однакова.
До початку XX сторіччя чітко визначились три основні напрямки збереження та зміцнення здоров'я населення: державні заходи (розробка медико-санітарних законів); громадські заходи (розбудова медико-санітарних закладів); медичне страхування громадян (як різновид соціального страхування).
Провідна роль держави у проведенні соціально-медичних заходів знайшла своє втілення у створенні спеціальних державних органів, що займались організацією охорони здоров'я. Одним із перших таких органів в Україні стало Міністерство народного здоров'я та опікування, створене 3 травня 1918 року в складі уряду гетьмана П. Скоропадського. Першим українським міністром охорони здоров'я був П. Любинський, його заступником - Є. Яковенко.
На початку XX сторіччя виникають перші наукові інституції, що займаються вивченням проблем соціальної медицини та організації охорони здоров'я,
В Україні перший курс соціальної медицини під назвою "громадська гігієна" був прочитаний О. Корчаком-Чепурківським у Київському комерційному інституті у 1906 році. У 1921 році він створює в складі Всеукраїнської Академії наук кафедру народного здоров'я. Подальша історія соціальної медицини в Україні була трагічною. Такі соціальні потрясіння, як колективізація, голодомори, репресії, депортації, Друга світова та локальні війни підірвали здоров'я нації. Соціальна медицина, що шукала причини нездоров'я людей у соціальних умовах їхнього життя, не вписувалась у систему соціалістичної ідеології. У кінці 30-х років соціальну медицину заборонили разом з такими "лженауками", як генетика, епідеміологія тощо. У 1936 році було звинувачено у фашистсько-націоналістичних поглядах видатного українського демографа і соціального медика Ю.О. Корчака-Чепурківського, сина фундатора соціальної медицини О.В. Корчака-Чепурківського. Батька через похилий вік вигнали з усіх академічних установ, а сина вислали до таборів ГУЛАГу. Було закрито Український Інститут охорони здоров'я в Харкові, заборонено вести статистичний облік захворюваності й смертності людей, що позбавило науку її основи - факту.
Формально соціальну медицину дозволили в період розвинутого соціалізму. Лише в 1989 році, в роки перебудови, знову почав працювати закритий ще в 1937 році Науково-дослідний інститут соціальної гігієни та управління охороною здоров'я. У 1996 році в Києві відкрито Інститут громадського здоров'я.
Характеризуючи досягнення та перспективи розвитку охорони здоров'я розвинутих країн у XX сторіччі, необхідно відзначити три етапи:
1) 1900-1940 роки - подолання інфекційних та інших хвороб, що були основними причинами смерті в дитячому та працездатному віці, зростання пересічної тривалості ймовірного життя;
2) 1940-1975 роки - досягнення успіхів у лікуванні хронічних дегенеративних хвороб як основних причин смерті (90 % населення доживає до пенсійного віку);
3) середина 70-х років - підвищення якості самого життя, досягнення його максимальної продуктивності та повноцінності.
Україна, як і більшість країн, досі перебуває на другому етапі. Сподіваємось, що, ставши на шлях державної самостійності, український народ зможе приєднатись до тих націй і країн, що торують шлях людству в досягненні високої і благородної мети - забезпечення найвищого рівня здоров'я людини.
Для практичного досягнення цієї мети Верховна Рада України у 1992 році прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я". Визначальними положеннями цього закону є: право кожної людини на охорону здоров'я; обов'язки держави, громадських та інших органів, самих громадян у галузі охорони здоров'я; забезпечення бюджетними асигнуваннями на охорону здоров'я не менше 10 % валового національного доходу (ВИД); поступове створення системи медичного страхування; професійні права, пільги та обов'язки медичних працівників.
Прийнято також декілька законів профілактичного характеру: "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991, 1995), "Про охорону праці" (1992), "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992), "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (1994), "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом (1999), "Про Програму профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні" (1999) тощо.
У світовому масштабі проблемами охорони здоров'я займається Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), створена у 1948 році поряд з іншими спеціалізованими підрозділами Міжнародної Організації Об'єднаних Націй (ООН).
У 1948 році було затверджено статут ВООЗ, в якому дається таке визначення здоров'я: "Здоров'я - стан повного соціального, фізичного тапсихічного благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів як таких".
Системи медичного обслуговування у розвинутих зарубіжних країнах мають три основні форми: державну, громадську та приватну, які співіснують на рівноправних засадах.
Першою

 
 

Цікаве

Загрузка...