WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Шок - Реферат

Шок - Реферат

органи, зокрема органи травлення. У шлунку (інколи кишках) набрякає слизова оболонка, з'являються ерозії та виразки (наслідок дистрофічно-некротичного процесу), що іноді супроводжуються гострою кровотечею. Це так звані стресові виразки.
Патологоанатомічні зміни в організмі померлих від шоку неспецифічні. Відзначається блідість шкіри та внутрішніх органів, за винятком легень. У останніх спостерігаються повно-крів'я та набряк (за тривалого перебігу шоку). У венах мало крові і вона рідка. Капіляри та венули розширені (дила-товані) та переповнені. У серозній та слизовій оболонках черевної порожни-ни петехіальні крововиливи. В порожнинах тіла спостерігається значне збільшення кількості рідини. Під час розтину померлих від шоку через 48 год і більше завжди виявляють пневмонію.
КЛІНІКА ШОКУ
Для шоку характерні численні порушення функції систем та органів, насамперед нервової, серцево-судинної, дихальної та видільної. У початковій стадії (загрозливій), яку М.І. Пирогов називав еректильним шоком і яку рідко вдається спостерігати через її короткочасність, потерпілі занадто збуджені, галасують, швидко рухаються. У їхніх вчинках немає логічного зв'язку, вони не реагують на прохання.
Шкіра обличчя гіперемійована, ціа-нотична, дещо набрякла. За поведінкою вони нагадують людину в стані алкогольного сп'яніння. Пульс прискорений, але доброго наповнення, артеріальний тиск підвищений, дихання рискорене. Ця стадія спостерігається головним чином у пацієнтів з термічним опіком або електротравмою, тоді як у потерпілих з механічною травмою вона відсутня або ж дуже короткочасна. Цей стан у разі зволікання з медичною допомогою швидко переходить у свою протилежність - емоцій-ного та рухового виснаження, що притаманне розвинутій фазі, чи стадії, шоку, який називається торпідним (лат. torpidus - заціпенілий, нечутливий). Він і є власне шоком у загальноприйнятому розумінні цього слова.
Класичний опис торпщного шоку зробив M.I. Пирогов: "З відірваною рукою чи ногою лежить такий закляклий на перев'язувальному пункті нерухомо. Він не кричить, не галасує, не скаржиться, не бере участі й нічого не вимагає. Тіло холодне, обличчя бліде, як у трупа. Погляд нерухомий, спрямований у далечінь. Пульс ниткоподібний, ледь помітний під пальцями. На запитання зовсім не відповідає або тільки про себе, пошепки, дихання теж ледве помітне. Рана та шкіра майже не чутливі, але якщо великий нерв, що виступає з рани, буде чим-небудь подразнений, то хворий одним легким скороченням м'язів обличчя виявить ознаки відчуття. При закляклості нема ні судом, ні непритомності".
Отже, головними порушеннями у хворого в стані шоку є пригнічення ЦНС зі збереженням притомності та глибокі розлади кровообігу й дихання. Подальше вивчення проблеми шоку дозволило об'єктивізувати (виразити в математичних показниках) порушення функції різних систем та органів за цього стану та доповнити його клініку.
Постійними проявами шоку є гальмування психічної та моторної актив-ності, відчуття страху, спрага, зниження артеріального тиску, прискорення пульсу зі зменшенням його наповнення, спадання поверхневих вен, зниження температури тіла, прискорене поверхневе дихання, блідо-сірий колір шкіри та холодний клейкий піт на лобі і скронях, зменшення діурезу (олігурія, аж до анурії). Центральний венозний тиск, серцевий викид та хвилинний б'єм серця, ОЦК, парціальний тиск кисню в артеріальній та венозній крові знижені. Периферичний опір судин, навпаки, збільшений. Різко підвищені рівні адреналіну та норадреналіну в крові, спазм малих судин у периферич-них тканинах, зокрема в шкірі. Зміни в системі кровообігу послугували кри-терієм для оцінки ступеня тяжкості шоку. За більшістю класифікацій, у перебігу шоку виділяють 4 ступені:
І (легкий) - артеріальний тиск знижується до 100 мм рт.ст. (13,3 кПа), пульс прискорюється до 100 на Іхв, центральний венозний тиск у межах, що близькі до норми (4-10 см вод. ст.);
II (середній) - артеріальний тиск 90-80 мм рт.ст. (12-10,7 кПа), пульс 100-120 на 1 хв, центральний венозний тиск - 2-6 см вод.ст.;
Ill (тяжкий) - артеріальний тиск 80- 70 мм рт.ст. (10,7-9,1 кПа) і навіть нижчий, пульс 140-160 на 1 хв, центральний венозний тиск - 0-2 см вод.ст.;
IV (дуже тяжкий, агонізуючий) - артеріальний тиск нижчий за 50 мм рт.ст. (6,6 кПа) чи не визначається, пульс на периферичних артеріях зникає, промацується лише на сонній, центральний венозний тиск - нуль.
Існує багато схем (систем) прогнозування перебігу та кінцевих наслідків шоку, які грунтуються або лише на оцінці в балах анатомічних пошкоджень в організмі, або з урахуванням функціональних розладів та віку. Усі вони незручні, суб'єктивні і мають невелику практичну цінність. Найбільш прогностичне небезпечні множинні травми паренхіматозних органів, зокрема печінки й селезінки; травми одного з цих органів з пошкодженням кишечника або щцшлункової залози; травми органів таза з переломами його кісток; множинні переломи ребер та травми органів черевної порожнини; травматична ампутація стегна та обох гомілок тощо.
Для оцінки ступеня тяжкості шоку доцільно визначити коефіцієнт AUgo-ver-Burry, тобто відношення частоти пульсу до висоти систолічного артеріального тиску. В нормі цей коефіцієнт дорівнює 0,5 (60-70: 120-140). При
І (легкому) ступені шоку він дорівнює 1, а при тяжчих - 1,5-2 і більше. У І ступені шок (індекс Allgover-Burry становить 1) компенсований. Зміни ще оборотні. В усіх інших - декомпенсований.
Звичайно, таке складне явище, як шок, не може характеризуватися лише показниками порушення гемодина-міки. Тому треба зважати й на інші клінічні ознаки та симптоми, зокрема на загальний стан потерпілого, ступінь порушення ЦНС (пригнічення, наявність рефлексів) та функції дихання, температуру тіла, величину діурезу, колір шкіри та мікроциркуляцію в ній тощо. За тяжкої та дуже тяжкої форм шоку порушення ЦНС значні. При IV ступені шоку хворий, як правило, непритомний. Деякі автори вважають цей стан межею переходу шоку в колапс. Об'єм діурезу змінюється пропорційно до ступеня тяжкості шоку. Сечу збирають погодинно через уведений в сечо-вий міхур катетер (до ліквідації проявів шоку). При легкому та середньому ступенях шоку діурез становить менше ніж 20-30 мл на год. При III-IV він зменшується до 10-0 мл на 1 год. Температура тіла з наростанням проявів шоку знижується. Оцінку її проводять на підставі різниці температур у прямій кишці та в ділянці великого пальця ноги. При II-III ступені вона досягає 3-5 °С. Мікроциркуляцію клінічно оцінюють за показниками температури, ступенем збліднення шкіри та ступенем і швидкістюзаповнення капілярів після натискування на шкіру пальцем (у нормі 2-3 с). У разі тяжких форм шоку наповнення капілярів дуже мале та повільне (10-20 с).
ДІАГНОСТИКА ШОКУ
Первинну діагностику шоку здійснюють за допомогою відносно про-стих досліджень, які дають загальну уяву про тяжкість стану потерпілого та є підставою для негайного вжиття терапевтичних заходів. Передусім це фізи-кальне обстеження хворого з оцінкою загального стану, функції мозку, ди-хання, температури тіла, кольору шкіри, пульсу, артеріального тиску, ЕКГ, визначенням рівня гемоглобіну, центрального венозного тиску та пого-динного
Loading...

 
 

Цікаве