WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Чума і Туляремія - Реферат

Чума і Туляремія - Реферат


по темі:
"ЧУМА" і "ТУЛЯРЕМІЯ"
План.
1. Туляремія.
2. Етіологія і епідеміологія.
3. Патогенез і патоморфологія.
4. Клініка.
5. Діагностика.
6. Лікування і профілактика.
Туляремія (син. : мала чума, хвороба Франсиса, кроляча гарячка, мишача хвороба, гарячка від оленячих мух) - гостра природно-осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричиняється туляремійною бактерією, передається контактним, повітряно-пиловим, аліментарним і трансмісивним шляхом, характеризується гарячкою, специфічним лімфаденітом (бубон) і ураженням залежно від вхідних воріт шкіри, очей, Мигдаликів, легень і інших органів.
Етіологія. Збудник туляремії - Francisella tularensis - належить до роду Francisella, родини Brucellaceae. Розрізняють три підвиди бактерії туляремії: голарктичний (європейський), середньоазіатський і неарктичний (американський). Це дрібна кокобактерія розміром 0, 2-0, 5 мкм, нерухлива, не утворює спор, має капсулу, грамнегативна. Забарвлюється карболовим фуксином також за Романовським-Гімзою.
Епідеміологія. Резервуаром і джерелом Інфекції при туляремії є різні види диких і синантропних гризунів (ондатри, зайці, водяні щурі, полівки, хом'яки, миші та ін. ), а також свійські тварини (свині, вівці, велика рогата худоба). Серед тварин хвороба поширюється в основному через кровососних комах. Від людини до людини туляремія не передається.
Зараження людини можливе всіма відомими шляхами: 1) контактним - під час контакту з хворими тваринами і їх виділеннями; 2) аліментарним - при вживанні інфікованих продуктів харчування і води; 3) повітряно-пиловим (аспіраційним) - під час обмолоту зернових, обробки фуражу тощо; 4) трансмісивним - через укуси комара, кліща, ґедзя, мухи-жигалки та ін.
Патогенез і патоморфологія. Збудник туляремії проникає в організм людини через шкіру (навіть неушкоджену), слизові оболонки дихальних шляхів, травного каналу, очей, мигдаликів. Залежно від воріт інфекції формується певна клінічна форма хвороби. З місця проникнення інфекції, де іноді розвивається первинний афект, бактерії туляремії лімфатичними шляхами заносяться в регіонарні лімфатичні вузли, частина їх гине, виділяється ендотоксин, виникає місцева запальна реакція (лімфаденіт).
У лімфатичних вузлах і в більшості внутрішніх органів виявляють множинні туляремійні гранульоми з лімфоїдних, плазматичних, епітеліоїдних, велетенських клітин, нейтрофільних гранулоцитів, які схильні до некрозу (нагадують туберкульоми). Іноді спостерігається тотальний некроз лімфатичного вузла. У регіонарних лімфатичних вузлах, первинних (лімфогенних) бубонах першого-другого порядку можливе нагноєння. У вторинних (гематогенних) бубонах гранульоматозні зміни не приводять до нагноєння. Помітно збільшені і повнокровні печінка та селезінка. Остання схожа на
септичну, в ній багато гранульом. Визначаються дегенеративні зміни в нирках, міокарді, легенях, мозку.
Клініка. Інкубаційний період триває від кількох годин до 20 днів (у середньому 3-7 днів). Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим, рецидивуючим. Розрізняють такі клінічні форми туляремії: 1) бубонну (рис. 23); 2) виразково-бубонну; 3) очно-бубонну; 4) ангінозно-бубонну; 5) генералізовану; 6) абдомінальну; 7) легеневу. Останні дві форми вперше виділені Г. П. Руднєвим.
Усі форми хвороби мають гострий початок, продромальні ознаки нехарактерні. Температура тіла з ознобом підвищується до 39-40 °С. На місці проникнення інфекції часто виявляються первинний афект-інфільтрат, виразки, нагноєння (пустули, абсцеси). Спостерігається біль у голові, попереку, м'язах, слабість, пітливість, частими є розлади сну (сонливість або безсоння), на висоті гарячки - ейфорія. Лице гіперемійоване, кон'юнктивіт, склерит. Гарячка є тривалою (2-4 тижні), має ремітуючий або інтермітуючий характер. Дуже швидко розвивається генералізована лімфаденопатія. Лімфатичні вузли збільшуються до 1-3 см, еластичні, чутливі під час пальпації, не спаяні з прилеглими тканинами. Збільшується печінка, а з 5-7-го дня хвороби і селезінка. У перші 2-3 тижні хвороби часто з'являється розеольозний, папульозний, іноді ексудативний поліморфний висип, який, як правило, вкриває симетричні ділянки ті. . а, іноді у вигляді рукавичок, шкарпеток, коміра, маски Після зникнення висипу часто спостерігається лущення.
Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики туляремії е гарячка, зміни, залежно від вхідних воріт інфекції, з боку шкіри, очей, мигдаликів, легень і розвиток типового регіонарного лімфаденіту (бубону). Вирішального значення набувають дані епідеміологічного анамнезу.
Високоспецифічним і раннім методом діагностики є внутрішньо-шкірна алергічна проба з тулярином - зависсю вбитих бактерій туляремії. Пробу оцінюють через 24-36-48 год. Позитивною (наявність Інфільтрату і гіперемії) вона стає вже з 3-8-го дня хвороби, утримується позитивною роками, що використовують і для ретроспективної діагностики.
Лікування, основним методом лікування хворих на туляремію є антибактеріальна терапія. Призначають стрептоміцин внутрішньо м'язово-1-2 г на добу до 5-7-го дня нормальної температури тіла, але не менш як 8-10 днів. Рекомендується також призначати левоміцетин, тетрациклін, аміноглікозиди у звичайних дозах.
Для лікування хворих на затяжні і рецидивуючі форми туляремії використовують антибіотики в комбінації зі специфічною вакциною, яку вводять підшкірно, внутрішньо м'язово або внутрішньовенне по 1, 5, 10, 15 млн. мікробних тіл на ін'єкцію з інтервалом у 5 діб. Курс лікування передбачає 6-12 ін'єкцій. Після введення вакцини можлива місцева, регіонарна і загальна реакції. Проводять патогенетичне лікування. Нагноювання бубонів є показанням для хірургічного втручання. Ефективною є пункція таких бубонів, відсмоктування гною, введення внутрішньобубонно антибіотиків (С. М. Заячківський, 1956). Хворих виписують із стаціонару після зникнення клінічних симптомів хвороби. Працездатність відновлюється повільно.
Профілактика. Важливими заходами е ліквідація природних осередків або зменшення їх ареалів, гідромеліоративні роботи, удосконалення системи агротехнічних заходів, знищення диких І регулювання кількості промислових гризунів, забезпечення охорони джерел водопостачання, продовольчих складів, житлових приміщень від заселення гризунами. Під час обмолоту хліба (де багато гризунів) треба користуватись захисними окулярами-консервами, масками. Застосовують також засоби захисту від укусів кліщів та інших комах (репеленти, захисний одяг).
Найефективнішим методом профілактики туляремії в природних осередках е вакцинація населення нашкірно живою туляремійною вакциною Райського-Ельберта. Використовують також асоційовані вакцини проти туляремії, бруцельозу, чуми та інших інфекцій.
Рекомендована література:
Тітов: стр. 434 - 440
стр. 434 - 440.
Бунін: стр. 356 - 364
стр. 364 - 374.
Питання для самоконтролю.
1. Особливості механізмів передачі збудників кров'янихінфекцій.
2. Характерні епідеміологічні ознаки спалахів у разі передачі збудника кліщами, комарами.
3. Чим визначається стабільність циркуляції збудників кров'яних інфекцій?
4. Чому кров'яні інфекції, збудники яких передаються вошами, зараховані до антропонозів, а ті, що передаються кліщами, комарами, - до зоонозів?
Loading...

 
 

Цікаве