WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфекційний мононуклеоз - Реферат

Інфекційний мононуклеоз - Реферат

пахвинних лімфатичних вузлів. Рідше спостерігається збільшення бронхолегеневих, середостінних і брижових лімфатичних вузлів.
Внаслідок ураження глоткового мигдалика з'являється закладеність носа, утруднення носового дихання, змінюється голос. Однак, незважаючи на це, виділень з носа в гострому періоді хвороби майже не спостерігається тому, що при інфекційному мононуклеозі розвивається задній риніт - уражується слизова оболонка нижньої носової раковини, входу в носову частину глотки.
Одночасно з аденопатією з'являються симптоми гострого тонзиліту. Ангіна може бути катаральною, фолікулярною, лакунарною, виразково-некротичною, іноді з утворенням перламутрово-білого або кремового за кольором нальоту, а в ряді випадків - фібринозних плівок, які нагадують дифтерійні. Нальоти можуть поширюватись за межі мигдаликів, що супроводжується посиленням гарячки або її відновленням після попереднього зниження температури тіла. Описані випадки інфекційного мононуклеозу без ознак ангіни.
Збільшення печінки і селезінки - один з постійних симптомів інфекційного мононуклеозу. У більшості хворих збільшення селезінки виявляють уже з перших днів хвороби, вонапорівняно м'якої, консистенції, досягає максимального розміру на 4-10-й день хвороби. Нормалізація її розмірів відбувається не раніше 2-3-го тижня хвороби, після нормалізації розмірів печінки. Печінка максимально збільшується також на 4-10-й день хвороби. У деяких випадках (15 %) збільшення печінки може супроводжуватися не-значним порушенням її функції, помірною жовтяницею.
У 5-25 % хворих на інфекційний мононуклеоз з'являється висип, який може бути плямистим, плямисто-папульозним, уртикарним, геморагічним. Терміни появи висипу різні, утримується він протягом 1-3 днів і без сліду зникає.
Зміни в крові хворих на інфекційний мононуклеоз є характер
ними. Лейкопенія, яка може виявлятись у перші 2 дні хвороби,
змінюється лейкоцитозом - 10-25-109 в 1 л. Значно збільшується
(до 50-80 %) кількість одноядерних клітин (лімфоцитів, моноцитів); ШОЕ-15-ЗО мм/год. Найбільш характерною особливістю
є наявність атипових мононуклеарів (моноцитоподібних лімфоци
тів) - зрілих атипових одноядерних клітин, розміром від серед
нього лімфоцита до великого моноцита, які мають велике губчасте ядро. Протоплазма клітин широка, -базофільна, містить ніжну
азурофільну зернистість. Кількість їх може досягати 20 % і більше. Атипові мононуклеари виявляють у 80-85 % хворих. Вони
з'являються на 2-3-й день хвороби і спостерігаються у крові протягом 3-4 тижнів, іноді до 2 місяців і більше.
Єдиної класифікації клінічних форм інфекційного мононуклеозу немає. Виділяють типові і атипові форми. До атипових форм відносять випадки захворювання, коли виявляються лише деякі типові симптоми (наприклад, поліаденіт) або найбільш значні ознаки, які не є типовими - екзантема, жовтяниця, симптоми ураження нервової системи тощо. Спостерігається стертий, безсимптомний перебіг хвороби.
У 10-15 % випадків можливий рецидив хвороби (іноді - кілька), легший за перебігом, з менш тривалою гарячкою. Значно рідше спостерігається затяжний перебіг хвороби - більш як 3 місяці.
Ускладнення розвиваються рідко. Можливе виникнення отиту, паратонзиліту, пневмонїі, що пов'язане з приєднанням бактеріальної флори. В окремих випадках може спостерігатись розрив селезінки, гостра гемолітична анемія, менінгоенцефаяіт, неврит, полірадикулоневрит тощо.
Прогноз. Хвороба, як правило, закінчується повним видужанням. Летальний кінець спостерігається дуже рідко.
Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики інфекційного мононуклеозу є гарячка, гострий тонзиліт, поліаденіт, гепатоспленомегалія, лімфоцитоз, моноцитоз і наявність у крові атипових мононуклеарів. У сумнівних випадках застосовують серологічні дослідження, якими є різні модифікації гетерогемаглютинації. Серед них найбільш поширена реакція Пауля-Буннелля в модифікації Девідсона, яка дозволяє виявити в сироватці крові хворих на інфекційний мононуклеоз гетерофільні антитіла проти еритроцитів барана (діагностичний титр 1 : 32 і вище).
Найбільш простою і досить інформативною є реакція Гоффа-
Бауера з формалінізованими еритроцитами коня на предметному
склі. Для проведення її потрібна лише одна крапля сироватки
крові хворого. Відповідь отримується миттєво. Реакція є позитивною в 90 % випадків. Використовують також реакцію аглютинації
трипсинізованих бичачих еритроцитів сироваткою крові хворого,
яку попередньо обробляють екстрактом нирок гвінейської свинки.
У хворих на інфекційний мононуклеоз ця реакція позитивна у
90 % випадків. Застосовується також реакція, що грунтується на
здатності сироватки крові хворого на інфекційний мононуклеоз ге-
молізувати бичачі еритроцити. Наведені реакції неспецифічні, де
які з них можуть бути позитивними при інших хворобах, що знижує їх діагнфстичну інформативність.
Лікування. Специфічна терапія інфекційного мононуклеозу не опрацьована, тому в практиці проводиться симптоматичне, десен-сибілізуюче, загальнозміцнювальне лікування. Антибіотики застосовуються лише у випадках, коли гарячка триває довше 6-7 днів, прояви ангіни різко виражені і супроводжуються значним збільшенням тонзилярних лімфатичних вузлів.
Для лікування хворих на тяжкі форми застосовують глікокор-тикостероїди, підставою для призначення яких є і морфологічний субстрат хвороби (гіперплазія лімфоїдної тканини). Проводиться дезинтоксикація. В усіх випадках потрібне полоскання горла розчинами риванолу, йодинолу, фурациліну та іншими антисептичними засобами.
Профілактика. Специфічна профілактика інфекційного мононуклеозу не розроблена. Хворих госпіталізують за клінічними показаннями. Карантин не встановлюється. Дезинфекційних заходів у вогнищі інфекції не проводять.
Loading...

 
 

Цікаве