WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Деонтологія в хірургії - Реферат

Деонтологія в хірургії - Реферат

ДЕОНТОЛОГІЯ В ХІРУРГІЇ
Споконвіків лікарською емблемою вважається змія - носителька здоров'я і мудрості. Ця емблема характеризує об'єктивний бік нашої професії. Поряд з нею існує й інший, менш відомий символ, заповіт, який відображає вже внутрішню суть лікарської діяльності. Залишив його нам відомий голландський лікар-хірург, бургомістр міста Амстердама Ніколаас ван Тульп-Тульпіус (1599-1674). Це запалена свічка. "Allis inserviendo ipse consumer" - "Світячи іншим, згораю сам".
І цьому заповіту залишилися вірними до останньої години свого життя безліч лікарів. Не порахувати всіх цих скромних, невідомих трудівників медицини, які в ім'я служіння стражденній людині працювали в епіцентрах епідемій, помирали від висипного тифу, виявляли велику самопожертву на фронтах війни, в партизанських загонах в тилу ворога, в гітлерівських та-борах смерті, сталінських катівнях і, зрештою -у скромних умовах звичай-ної, повсякденної праці в мирний час.
Історія медицини знає немало випадків самопожертви діячів науки, які задля добра людей віддавали своє майно, здоров'я, навіть життя.
Не можна не згадати тут приклад великої самопожертви, справді спар-танської витримки і вірності високим ідеалам медицини, який подав на ос-танньому етапі свого життя відомий російський хірург, новатор професор В. Оппель.
У 1931 p., у період розвитку творчих сил, у В. Оппеля було виявлено злоякісну пухлину верхньощелепної пазухи. Коли пухлина почала проростати в око, гостро постало питання про оперативне втручання - резекцію верхньої щелепи з енуклеацією ока. Мужньо вислухавши рішення лікарів про операцію, В. Оппель зайнявся самотренуванням. Зав'язуючи хустинкою око, яке підлягало видаленню, він привчив себе оперувати в нових умовах. І справді, перенісши операцію і залишившися з одним оком, В. Оппель знову почав інтенсивно працювати, читати лекції, писати, доки смерть не перервала його яскраве життя.
Однак, на жаль, ще сьогодні зустрічаються люди, які не затруднюють себе "безплідними роздумами", для яких уся суть існування полягає у забезпеченні інтересів свого власного маленького "я". Звичайно, вони позбавлені широких інтересів, байдужі до високої мети обраної професії і, що найгірше, байдужі до інших людей. Велике щастя, що їх порівняно рідко приваблює наша професія: вона здається їм надто копіткою і невигідною. Люди ці ніби дотримують заповіту Ієремії Бентрама, англійського правознавця кінця XVIII і початку XIX ст., який за злою іронією долі першим увів термін "деонтологія". Бентрам учив, що основою моралі є "піклування кожного про себе і ніхто не дбає про інших". У поняття "деон-тологія" Бенграм включив спосіб досягнення індивідуального щастя.
До речі, термін "деонтологія" походить від двох грецьких слів: deon - належне, потрібне, і logos - слово, вчення. У перекладі це означає "вчення про обов'язок", "вчення про належне".
Хоча термін "деонтологія" був уведений лише наприкінці XVIII ст., ос-новні положення його сформульовані давно. Цьому питанню велику увагу приділяв ще Гіппократ, що знайшло відображення у його клятві.
КЛЯТВА ГІППОКРАТА
Клянуся Аполлоном, Асклепієм, Гігієною і Панакеєю, і всіма богами і богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і розуміння таку присягу і письмове зобов'язання: поважати особу, що на-вчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі потреби допомагати їй у всьому; її нащадків вважати своїми братами, і де мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безплатно і без будь-якого договору; настанови, усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому. Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості. Я не дам смертельного засобу нікому, хто проситиме його в мене, і не вкажу шляху до такого замислу;
так само я не дам ніякій жінді абортивного песарія. Чисто і непорочне провадитиму своє життя і творитиму своє мистецтво. Ні в якому разі я не робитиму вигину у хворих на кам'яну недугу, полишаючи це людям, які зай-маються дією справою. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекій від усього зловмисного, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.
Що б під час лікування - а також і без лікування - я не побачив і не почув про життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, який непорушне виконує клятву, нехай буде щастя в житгі і в мистецтві і слава поміж усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому.
Вчення Гіппократа відіграло велику позитивну роль у подальшому розвитку медицини. Основні його принципи, іншими словами, спадщина давньогрецької медицини класичного періоду, застерігала лікарів проти помилок, однобічних захоплень, яких було немало протягом багатовікового розвитку ме-дицини.
Питанню деонтології в процесі навчання студентів повинна приділятися велика увага. У довгому і складному процесі їхньої лікарської освіти настає важливий і відповідальний момент, коли вони вперше вступають у клініку, складний і драматичний світ хворої людини. Нову сторінку пізнання його вона відкриває перед ними. Вперше переступаючи поріг клініки, студенти зустрічаються з хворим, а це є серйозною подією в процесі їхнього навчання. І залежно від того, як із самого початку складуться стосунки з колегами, хворими, родичами хворих, і буде багато в чому залежати їх подальша лікарська доля.
Аби стати добрим фахівцем, потрібна не лише хороша спеціальна підготовка. Хворий довіряє лікареві найдорожче, що у нього є, - своє здо-ров'я, а іноді й життя. Авторитет лікаря забезпечується насамперед знанням своєї дисципліни, високою професійною майстерністю. Але це лише один бік справи. Мало бути лише хорошим фахівцем. Хворий повинен бути впев-неним, що лікар не лише може йому допомогти, але й постарається зробити все в цьому напрямку, що дозволяють сучасні досягнення медицини й власний досвід. Надія на одужання домінує в помислах і відчуттях хворого під час хвороби. Хворий прагне відчути, що лікар поділяє цю надію, пілкуєть-ся про нього. Природно, це стосується не тільки лікарів, а й усього медичного персоналу. Від нього залежить, яка атмосфера оточуватиме хворого в хірургічному закладі. Кожен із нас хворів, і всі ми думали про
Loading...

 
 

Цікаве