WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Теорії наркозу. Види наркозів - Реферат

Теорії наркозу. Види наркозів - Реферат

кисню). Маску слід щільно накладати на обличчя хворого, аби газонаркотична суміш не змішувалася з атмосферним повітрям. Припиняють наркоз шляхом повільного зниження концентрації анестетика. Після припинення подавання азоту закису треба протягом 4-5 хв інгалю-вати чистий кисень, оскільки якщо одразу припинити подавання кисню, азоту закис швидко дифундує з крові в альвеоли і, змішуючись з атмосферним повітрям, знизить альвеолярну концентрацію кисню нижче за нормальні ве-личини. Виникне так звана дифузійна гіпоксія.
Стадія аналгезії досягається за інгаляції 50- 66 % азоту закису, тобто за використання його з киснем у співвідношенні 1:1 чи 2:1. У ослаблених хворих з тривалим патологічним процесом та у хворих з інтоксикацією навіть така концентрація препарату може призвести до виключення свідо-мості. У багатьох пацієнтів спостерігається рухове та мовне збудження (у фізично міцних осіб, у хворих із лабільною психікою, в осіб, що зло-вживають алкоголем).
За допомогою збільшення концентрації азоту закису до 75 % у ослаблених хворих після посиленої премеди-кації можна досягти 1-го рівня хірургічної стадії, що дозволяє виконувати невеликі оперативні втручання, болючі лікувальні та діагностичні маніпуляції, які не потребують м'язової релаксації.
До позитивних якостей азоту закису належать:
1) вибухобезпечність;
2) відсутність подразного впливу на дихальні шляхи;
3) швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу та виведення з нього;
4) виражений аналгетичний ефект;
5) відсутність негативного впливу на основні життєво важливі функції та паренхіматозні органи;
7) порівняно невисока вартість.
Недоліки:
1) мала анестетична сила його та часто неможливість досягти хірургіч-ної стадії наркозу й м'язового розслаблення;
2) наявність збудження, особливо у дітей з лабільною психікою та в осіб, що зловживають алкоголем.
НЕІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ
Основним видом неінгаляційного наркозу є внутрішньовенний. Значно рідше застосовують прямокишко-вий, внутрішньом'язовий, внутріш-ньокістковий, підшкірний, гіпно- та електронаркоз. Деякі з цих методів (підшкірний) становлять тільки історичний інтерес, бо в наш час не ви-користовуються. Інші види наркозу (прямокишковий, внутрішньом'язовий, гіпнонаркоз) використовують обмежено, за особливими показаннями, ще інші (електронаркоз) - перебувають у стадії розробки та вивчення.
На сьогодні найбільш широко використовують три препарати з корот-кою наркотичною дією: гексенал - похідне барбітурової кислоти, тіопен-тал-натрій - похідне тіобарбітурової кислоти та кетамін.
БАРБІТУРОВИЙ НАРКОЗ
Тіопентал-натрій (пентотал-нат-рш, тіопентон) - кристалічний по-рошок жовтуватого чи жовтувато-зеленуватого кольору із слабким запахом часнику. Водний розчин має чітко виражену основну реакцію, випадає в осад. 1- 2 % розчин готують безпосередньо перед внутрішньовенним уведенням. Загальна доза препарату не повинна перевищувати 1 г сухої речовини, найчастіше його уводять у дозі 7-10 мг/кг, хоча його наркотична сила трохи більша, ніжу гексеналу. Вимкнення свідомості настає через 1,5-2 хв, тривалість наркотичного сну - 20-25 хв. У разі випадкового підшкірного введення тіопентал-натрій може спричинити некроз жирової тканини, а у разі попадання в артерію - її різкий спазм, що може призвести до розвитку гангрени кінцівки.
Потрапляючи у кров, більшість барбітуратів (75 %) зв'язується з білками, і лише частина їх справляє наркотичну дію. Тому за гіпопротеїнемії невеличкі дози анестетиків справляють виражену наркотичну дію. Ступінь зв'язування барбітуратів білками залежить від рН крові: за ацидозу вона зменшується, що збільшує чутливість організму до барбітуратів, а за алкалозу - збільшується. Барбітурати поглинаються органами і тканинами, що мають добру перфузію (серцем, нирками, ЦНС, печінкою тощо). Вирі-шальну роль у руйнуванні барбітуратів грає печінка. Ступінь інактивації їх у печінці значною мірою залежить від інтенсивності у ній вуглеводного обміну. Печінка, що бідна на глікоген, значно повільніше руйнує барбітурати.
Наркотична дія барбітуратів пов'язана з пригнобленням ними ретику-лярної формації стовбура мозку. Похідні барбітурової кислоти володіють наркотичним впливом, проте не дають аналгетичного ефекту.
Барбітурати пригнічують дихання, аж до повної зупинки. Однак навіть у разі глибокого барбітурового наркозу залишаються ковтальні та гортанні реф-лекси, підвищується тонус м'язів бронхів. Тому подразнення гортані та горла може спричинити кашель, гикавку, ларингоспазм. Посилення тонусу блукаючого нерва під впливом барбітуратів (особливо тіопентал -натрію) може призвести до бронхіо-лоспазму або зупинки серця під часінтубації чи бронхоскопії.
Барбітурати значною мірою впливають на серцево- судинну діяльність, що призводить до розвитку гіпотензії.
Тіопентал-натрій та гексенал не збільшують чутливості серця до кате-холамінів. У звичних дозах барбітурати не справляють негативного впливу на здорову печінку. У разі ж порушення функції печінки під їх впливом ці розлади можуть посилюватись. На нирки барбітурати прямого впливу не мають.
Показання: для ввідного наркозу, знеболювання нетривалих опе-ративних втручань, виконання лікувальних та діагностичних маніпуляцій, що супроводжуються значним болем.
Протипоказання: наявністьу анамнезі алергічних реакцій на препарат, відсутність анестезіолога та апарата для штучної вентиляції легень. Відносними протипоказаннями є: прихований бронхіолоспазм або бронхіальна астма, шок, колапс, виражена гіпотензія, ураження паренхіми печінки, хвороба Адді-сона, тяжка гіпопротеїнемія та метаболічний ацидоз, порфіринурія.
Тіопентал-натрій та гексенал уводять у вену повільно: спочатку по 2- 3 мл 1 % розчину для з'ясування, чи нема підвищеної чутливості до анестетика, чи не потрапив розчин під шкіру, а через 20-30 с - решту дози із швидкістю 5-10 мл/хв. Показаннями для припинення введення анестетика є:
зникнення війкового рефлексу, вимкнення свідомості, звуження зіниць, встановлення очних яблук по вісі орбіт, розслаблення м'язів нижньої щелепи. Звичайно така глибина наркозу досягається у разі введення препарату в дозі 5-10 мг на 1 кг маси тіла.
гіпертензією, захворюваннями судин мозку, з аневризмою судин грудної та черевної порожнин, у хворих на алкоголізм та епілепсію, психічні захворювання.
Методика проведення знеболювання така сама, як і у разі застосування інших видів внутрішньовенного наркозу. Премедикацію проводять з обо-в'язковим включенням до її складу атропіну сульфату та діазепаму. У разі короткочасних хірургічних втручань, що не вимагають релаксації, препарат вводять внутрішньом'язово в дозі 5-6 мг/кг, через 20-ЗО хв для підтри-мання наркозу додатково призначають препарат у дозі 3 мг/кг. Перед трива-лими травматичними оперативними втручаннями його вводять внутріш-ньовенне по 2-4 мг/кг протягом 2 хв. Після вимкнення свідомості вводять міорелаксанти, і хворим проводять штучну вентиляцію легень, викорис-товуючи для підтримання наркозу азоту закис (60-75 об. %). Через 20- ЗО хв кетамін вводять повторно в підтримувальних дозах - по 0,5 мг/кг. Хірургічна стадія наркозу настає через 1-2 хв після внутрішньовенного і через 6-8 хв після внутрішньом'язо-вого введення його і триває відповідно 10-15 і 30-40 хв.
Серед ускладнень, що спостерігаються за наркозу кетаміном, треба відзначити нудоту, блювання, підвищення тонусу м'язів, мимовільні рухи, висипку. У післяопераційний період нерідко виникають делірій, сонливість, марення, галюцинації.
Перевагами кетаміну є:
1) можливість внутрішньом'язового застосування;
2) відсутність гіпотензивного ефекту;
3) відносно мала токсичність (токсична доза у 15-20 разів вища за наркотичну);
4) виражена аналгезія. Недоліками препарату є:
1) ригідність м'язів;
2) виникнення у післяопераційний період галюцинацій, марення (ці яви-ща усуваються введенням діазепаму);
3) підвищення глоткових і гортан
них рефлексів, посилення салівації;
4) здатність підвищувати внутрішньочерепний тиск;
5) стимуляція симпато-адренало-вих і адренореактивних систем.
Loading...

 
 

Цікаве