WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Ускладнення ран та процесу їх загоєння - Реферат

Ускладнення ран та процесу їх загоєння - Реферат

пов'язки) тощо. Навпаки, підвищенням парціального тиску кисню в повітрі сприяє її загоюванню завдяки підвищенню синтезу колагену. При цьому просте підведення кисню до рани діє краще, ніж гіпербарична оксигенація, яка зумовлює вазоконстрикцію. Загальне та місцеве радіаційне опромінення рани затримує ії загоювання. Так само впливають і великі дози кортикостероїдних гормонів. Лідокаїн, прокаїн (новокаїн), циклопропан гальмують процес загоювання ран, оскільки перешкоджають перетворенню проліну на оксипролін. Дефіцит вітаміну С, цинку різко порушує утворення колагену та силу натягу ран (спротив рубця на розрив). У людей, що хворіли на цингу, рани відкривалися навіть через кілька років після їх загоювання.
У експериментах на тваринах (морських свинках, щурах) встановлено (R. Niedner, 1995), що серед антисептиків та антибіотиків, які застосовуються для лікування гнійних ран (топічно) є багато таких, що різною мірою пригнічують розвиток грануляцій у рані (токсично діючи на фібробласти, синтез ДНК, оксипроліну та ін.).
Серед антибіотиків найбільшою мірою негативно впливає на грануляції тетрациклін, меншою мірою - аміноглікозиди (гентаміцин) та левоміцетин. Практично не гальмують розвиток грануляцій неоміцин і, особливо, бацитрацин.
Серед антисептиків незначною мірою пригнічують розвиток грануляцій йодопірон та срібла нітрат - відповідно на 18 і 25 %. Найбільш негативно впливає на репаративні процеси в рані хлоргексидин: навіть у концентрації 0,05 % він гальмує ріст грануляцій на 57 %, порушуючи синтез ДНК та оксипроліну. Крім того, він токсичний.
Сторонні тіла в рані, в тому числі шви з матеріалу, що не розсмок-тується (шовк, лляні, синтетичні нитки - капрон, нейлон, дакрон тощо), часто призводять до затримки загоєння рани через утворення в ній гнійних нориць унаслідок контамінації сторонніх тіл мікрофлорою (імпланта-ційна інфекція). Інфікуванню швів сприяє їх капілярність (або ж фітиль-ний ефект), яка особливо притаманна швам органічного походження (шовк, бавовняні та лляні нитки). Реакція тканин (асептичне запалення - набряк та проліферація грануляційної тканини) на ці шви також досить значна. Синтетичні нитки, особливо монофільні, мають малу капілярність, і тканинна реакція на них мінімальна. Нитки тваринного походження (кетгут) розсмоктуються, зумовлюючи тканинну реакцію, переважно ексудативну. Безпосередньо підшкірне та шкірне їх накладання сприяє розвитку гіпертрофічних рубців (синтезу колагену). Синтетичні тканини, що резорбуються (з пропіленгліколю), не мають такого впливу на тканини, як кетгут. На особ-ливості шовного матеріалу треба зважати у разі його застосування при ліку-ванні ран. Для зшивання підшкірних тканин у мікробно котамінованій, особ-ливо інфікованій та гнійній рані, накладають шви, що розсмоктуються, зумовлюючи мінімальну реакцію на них тканин.
Загоювання ран, як великою мірою ферментативний процес, може порушуватись унаслідок стимуляції (рідко) чи інгібіції (переважно) ферментів, що контролюють синтез колагену, зокрема утворення поперечних зв'язків між його волокнами (Д.Мецлер, 1980). Такими інгібіторами, зокрема, є бетаціаналанін, що міститься в зернах солодкого гороху (Lathyris odora-tus). Недостатність проколагенпептида-зи, гальмуючи утворення оксилізину, що потрібний для утворення поперечних зв'язків між волокнами колагену, також пригнічує синтез останнього і затримує загоювання рани. Пригнічення ферментативного синтезу колагену лежить в основі синдромів Елерса-Дан та остеолатиризму, що проявляються деформацією хребта, суглобів та розривом аорти. Як недостатнє утворення колагену, так і його гіперпродукція, потребують контролю під час лікування ран. Пригнічення цього процесу дуже важливе, особливо у разі лікування опікових ран сли-зової оболонки стравоходу - для запобігання звуженню, стриктурі його. До інгібіторів синтезу колагену належить пеніциламін (Д. Мецлер, 1980). Розвиток у рані значної кількості грануляційної тканини, тобто колагену, призводить до утворення масивних широких, майже безсудинних рубців, укритих одношаровим плоским епітелієм. Останній є нестійкий, під впливом навіть невеликих травм часто некротизується з утворенням виразок, які погано загоюються, а іноді взагалі не загоюються і навіть маліг-нізуються, перероджуючись на злоякісну пухлину. Це вимагає під час лікування ран, що загоюються вторинним натягом, своєчасного активного хірургічного втручання (накладання вторинних ранніх або пізніх, з видаленням грануляцій, швів), яке запобігає утворенню значних мас колагену (великих рубців), оскільки консервативні заходи (УФО, УВЧ, аплікації кортизолу, азотнокислого срібла та інших препаратів) малоефективні.
Головними рисами сучасної хірургії є органозберігання та фізіологіч-ний характер операцій. Для досягнення максимального фізіологічного та ес-тетичного (косметичного) наслідку операції дуже важливе значення мають правильне, анатомічне розташування операційних ран, а також проведення хірургічної обробки випадкових ран. Розрізи під час операції (а також у міру можливості під час хірургічної обробки ран) мають іти паралельно до ліній натягу шкіри, тобто впродовж (чи під гострим кутом) еластичних елементів шкіри та м'язових волокон. Це так звані нормальні, або фізіологічні, розрізи, які мають переважно поперечний чи косо-поперечний напрямок стосовно довгої осі тулуба. Ці розрізи треба намагатися проводити по природних складках шкіри, в яких вони ховаються (камуфляж), або на межі з волосяним покривом тощо.
Визначенню ліній натягу шкіри (ліній Лангера) допомагає напрямок складок, зморшок шкіри при гримасах (обличчя), згинанні шиї, кінцівок тулуба. З цією метою беруть шкіру з підшкірною основою пальцями (мак-симальна за величиною і найбільш легко утворювана складка, її вісь відповідає лінії шкіри цієї ділянки).
Завдання хірургії в лікуванні ран полягає у відведенні чи зменшенні загрози, яку складає рана для організму. Передусім намагаються зменшити біль, зупинити кровотечу, запобігти системним розладам (шок та ін.) та можливим подальшим інфекційним ускладненням, а також усунути наслідки поранення, тобто домогтися загоєння рани. Загоєння рани відбувається завдяки здатності живого організму до регенерації деяких тканин, насамперед сполучної та епітелію, внаслідок чого або відновлюється попередня структура тканини, або (частіше) ранові дефекти в тканинах заповнюються сполучнотканинними "латками", які органічно зливаються з краями навколо дефекту (репарація).
Оскільки штучно ми поки що не можемо зумовити регенерацію та ке-рувати цим процесом, лікування рани полягає в санації та запобіганні її ускладненням, створенні оптимальних умов для прояву власних сил організму (природи), спрямованих на гоєння рани.
Головними умовами загоювання рани є забезпечення нормального кровообігу в організмі, зокрема в зоні рани, тобто достатнє постачання крові та кисню тканинам, а також нормалізація обміну речовин. Адже поранення дуже часто супроводжується значним порушенням загального імісцевого кровообігу та обміну.
Loading...

 
 

Цікаве