WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Ускладнення ран та процесу їх загоєння - Реферат

Ускладнення ран та процесу їх загоєння - Реферат

УСКЛАДНЕННЯ РАН ТА ПРОЦЕСУ ЇХ ЗАГОЄННЯ
Ускладнення ран численні і зустрічаються на різних етапах перебігу їх. Вони бувають місцевими та загальни
ми. Найчастіше спостерігаються ускладнення інфекційного характеру. Нерідко також бувають ускладнення рубцево-дистрофічного походження в зоні розташування рани - гіпертрофічні та келоїдні рубці, рубцеві об-меження (контрактури) рухів, рубцеві грижі та діастази на грунті атрофії м'язів, трофічні виразки та рідко - пухлини. Інфекція переважно має характер місцевої гнійної, рідше - гнильної (гнійне та гнильне запалення) і набагато рідше - анаеробної, спо-ротворчої (газова гангрена та флегмона) та специфічної (правець, дифтерія). Збудниками перших двох форм - гнійної та гнильної - є стафілококи та стрептококи, кишкова паличка, протей, синьогнійна паличка та анаеробні неспоротворчі клостридії - бактероїди тощо.
Загальна ранова інфекція має перебіг головним чином гострої специ-фічної токсикоінфекції (правець, сказ) та неспецифічної гнійної - сепсис (гострий та хронічний з рановим виснаженням).
Як місцеві, так і загальні інфекційні ускладнення ран (сепсис) можуть призводити як до зовнішньої кровотечі з них унаслідок арозії судин, так і до внутрішньої (у порожнину травного каналу та внутрішньотка-нинні крововиливи), а також тром-боемболічних захворювань. Геморагічні та тромбоемболічні синдроми виникають головним чином унаслідок порушення коагуляції крові під впливом інфекції. Інфекційні ускладнення звичайно виникають у ранах випадкових. Але вони часто (у 10 %) спо-стерігаються і в операційних ранах - як чистих (рідко), так і забруднених.
Для розвитку в тканинах здорової людини місцевої гнійної інфекції мікробна маса повинна складати не менше ніж Ю'на 1 г тканини. Але в більшості випадків інфекції рани мікробна контамінація менша, а розвитку інфекції сприяли якісь допоміжні чинники або умови. Такими місцевими умовами є насамперед порушення кровообігу тканин у зоні рани, яке спостерігається при багатьох ранах і особливо при ранах з великою зоною пошкодження (нанесені тупими предметами тощо). Кровообіг у рані порушується внаслідок як пошкодження судин, так і їх тромбозу та стискан-ня при запальному набряці. Порушення кровообігу буває й при чистих опе-раційних ранах і може бути наслідком або травматичного доступу (недостатній розріз і надмірне розтягування рани металевими гачками, що зумовлює пошкодження тканин і тромбоз судин), або розчавлювання тканин затискачами, які грубо накладаються із захопленням великої маси тканин, або дуже щільного зашивання рани і накладання густо швів дуже близько від краю рани. В експериментах на тваринах доведено, що у разі щільного ушивання рани для розвитку інфекції в ній замість 10'6 мікробних тіл за нормального кровообігу в тканинах достатньо 102 на 1 г тканини. Сильне порушення кровообігу спричинює також зашивання рани з великим натягом та зловживання електрокоагуляцією з метою гемостазу. Розвитку інфекції сприяють також загальна анемія, гіпопротеїнемія (зниження імунологічного захисту тканин і організму в цілому, який пов'язаний з білковими сполуками), гіповітаміноз, особливо дефіцит вітаміну С, хвороби обміну речовин (цукровий діабет), імунодефіцитні стани, деякі ендокринні хвороби (синдром та хвороба Іценка-Кушінга), штучний гіпер-кортицизм (при лікуванні бронхіальної астми та колагенозів). Дуже велику роль у розвитку місцевої (як гнійної, так і анаеробної) інфекції відіграє, крім порушення кровообігу в рані, також наявність у ній великої кількості мертвих тканин та закритих, погано вентильованих кишень і каналів, що перешкоджає доступу туди кисню. Мікробні асоціації аеробів з анаеробами в таких умовах взаємно підсилюють один одного, зокрема аероби, поглинаючи кисень, роблять середовище ще більш анаеробним, сприяючи таким чином розвитку анаеробної інфекції.
Велика схильність до розвитку інфекції в рані спостерігається у людей старечого віку внаслідок атеросклерозу та втрати рухливості (і зрештою зниження кровопостачання тканин), а також дистрофічних змін у тканинах, зниження опірності організму.
Інфекційні ускладнення ран, за інших однакових умов, розвиваються частіше в тих анатомічних ділянках, у яких бідніша васкуляризація тканин та більша мікробна забрудненість шкіри і, навпаки, рідше - в місцях з кращою васкуляризацією та меншою забрудненістю. Так, рани на ногах набагато частіше нагноюються, ніж рани на обличчі, шиї, голові та руках. Рани, які проникають глибоко в підшкірну основу, котра відзначається малою опірністю щодо інфекції, ускладнюються частіше, ніж поверхневі, шкірні рани. Вузький рановий канал, що утруднює виділення з рани крові та ексудату, також сприяє розвитку інфекції в рані. Цим пояснюється більша частота нагноєння та виникнення інших видів інфекції при невеликих колотих ранах (порівняно з різаними).
Особливо негативну роль відіграють нестерильний шовний матеріал, який є причиною виникнення імпланта-ційної інфекції, та низка інших при-чин. Поряд із порушенням асептики та ятрогенними причинами розвитку ранової інфекції сприяє також необережне поводження з тканинами під час операції.
З розвитком місцевої інфекції в рані тісно пов'язані й інші місцеві ускладнення рани та рубця. Надзвичайно вірулентна інфекція може зумовити розплавлення тромбів у судинах або (рідше) неураженої стінки судини на дні рани і призвести до вторинної аро-зивної кровотечі.
Деформовані та гіпертрофічні рубці також часто є наслідком ранової інфекції. Гіпертрофічні рубці піднімаються над рівнем шкіри, напружені, червоні, болючі, сверблячі. Часто вони утворюються у разі сильного стя-гування країв рани, механічного подразнення (численні лігатури в ній, тертя одягом тощо) та за несприятливої локалізації рани, наприклад у зоні груднини (тверда основа і малорухома шкіра). Гіпертрофічні рубці (мал. 55) зменшуються, атрофуються та бліднішають. Великі за площею рубці, що вкриті одношаровим епітелієм, нестабільні, дуже легко уражуються, виразкуються. Це може призвести до утворення лускатої карциноми.
Від гіпертрофічних рубців треба відрізняти келоідні рубці. На відміну від перших вони поширюються на не-пошкоджену шкіру. Безпосередньою причиною як гіпертрофічних, так і колоїдних рубців є гіперпродукція колагену в рані фібробластами.
Келоідні рубці пов'язані головним чином з індивідуальними особливостями людини, її генетично обумовленою реактивністю. До них схильні люди з темним кольором шкіри. Келоідні рубці частіше бувають у разі опікових ран.
Великі, широкі рубці на передній черевній стінці, що звичайно вини-кають внаслідок інфікування рани і черевної порожнини (перитоніту),
стають місцем утворення черевних (вентральних) гриж. На процес за-гоювання рани відчутно впливають,. крім інфекції, також інші чинники. Його гальмують дефіцит кисню в рані, що створюється головним чином через порушення кровопостачання тканин ії внаслідок або великого натягу країв рани під час її закриття швами та густого накладання останніх, або набряку в рані чи стискання ранипов'язкою (турнікетний ефект
Loading...

 
 

Цікаве