WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Холера - Реферат

Холера - Реферат


ХОЛЕРА (CHOLERA)
Холера (син.: холера азіатська, холера Ель-Тор) - гостра, особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричиняється холерними вібріонами, має фекально-оральний механізм зараження, характеризується епідемічним поширенням та клінічною картиною тяжкого гастроентериту з різким зневодненням організму, розладами гемодинаміки.
Історичні дані. Холера належить до найдавніших хвороб людини. Назва її, як вважають, походить від грец. cholera - жолоб, ринва. В історії холери умовно виділяють чотири періоди. Перший період поширення холери тривав від стародавніх часів до 1817 р. Саме в ті часи холера була ендемічною хво-робою для країн Південно-Східної Азії, розташованих у басейні рік Ганг і Брахмапутра. Є всі підстави вважати епідемічним первинним осередком холери Індію. У 1817 р. холера поширилась за межі Індії, на Філіппіни, в Китай, Японію, регіони Північної та Східної Африки, а пізніше через південні райони Росії, Закавказзя в країни Європи, зокрема на територію сучасної України. Протягом другого періоду в історії холери (1817-1926 pp.) спостерігалось шість спустошливих пандемій холери (1817-1823, 1826-1837, 1846-1862, 1864-1875, 1883-1896, 1902-1925 pp.).
Вперше холерний вібріон, як імовірний збудник хвороби, був описаний у 1849 p. Pouchet, в 1853 р. Расіпі і в 1874 р. Е. Недзведським, Проте лише в 1883 р. на початку п'ятої пандемії R. Koch виділив холерного вібріона в чис-тій культурі і описав його властивості. У 1906 p. F. GotSchlich на карантинній станції Ель-Тор виділив інший біологічний варіант вібріона, який відрізнявся від "класичного" здатністю гемолізувати еритроцити барана. Цей вібріон був відомий і раніше як збудник холероподібних хвороб, але його не визнавали за збудника -холери.
У третьому періоді історії холери (1926-1960 pp.) вона .знову спостерігалась в ендемічних регіонах Південно-Східної Азії (Індія, Пакистан, Бангладеш)
У 1937-І939 pp. на острові Целебес (Сулавесі) в Індонезії виник спалах "холероподібної" хвороби з високою (70 %) летальністю, яка була спричинена вібріоном Ель-Тор. З 1961 р. ця хвороба поширилася на інші країни.
З 1961 р. розпочався четвертий період поширення холери (сьома пандемія), який продовжується і досі. Рішенням ВООЗ (1962) вібріон Ель-Тор офіційно визнаний як збудник холери. Сьома пандемія холери, спричинена саме цим збудником, характеризується деякими клініко-епідеміологічними особливостями. У 70-80-і роки пандемія досягла країн Європи (в тому числі спостерігалась на півдні України) та Африки. Починаючи з 1970 р. холера щорічно реєструвалася у 30-40 країнах світу. За неповними даними ВООЗ, за період з 1961 по 1984 pp. у світі на холеру перехворіли 1,5 млн. чоловік. Більша частина всіх випадків холери припадала на країни Африки, де її окремих регіонах сформувалися стійкі ендемічні осередки. Останнім часом захворюваність на холеру залишається досить високою. Особливо небезпечна епідемічна ситуація склалася на початку 90-х років у країнах Латинської Америки. У ці ж роки холера реєструвалась в Індії, Австралії, США, Англії, Франції, Іспанії, Румунії, Україні. Насторожує те, що поряд з холерою Ель-Тор стали частіше реєструватися випадки хвороби, спричиненої класичним біоваром холерного вібріона.
Етіологія. Збудниками холери є біовари Vibrio cholerae: Vibrio choleare asiaticae та Vibrio El-Tor зроду Vibrio, родини Vibrionaceae.
Холерні вібріони мають форму зігнутої палички-коми 1,5-3 мкм
завдовжки, 0,2-0,3 мкм завтовшки; дуже рухливі, монотрихи, не утворюють спор і капсул, грамнегативні. Добре ростуть на простих лужних середовищах при температурі від 10 до 40 °С. На щільних живильних середовищах утворюють прозорі, що мають блакитний відтінок, опуклі, дисковидні колонії. Холерні вібріони по-різному ферментують дисахариди. За властивістю ферментувати сахарозу, арабінозу, манозу Хейберг поділив усі вібріони на 8 хемоварів, холерні вібріони належать до 1-го хемовару: сахароза ( + ), арабіно-за (-), маноза ( + ).
Холерні вібріони здатні продукувати термостабільний ендотоксин, термолабільний екзотоксин (холероген) з сильною ентеротоксичною дією, а також фібринолізин, гіалуронідазу, колагеназу, нейрамінідазу та інші ферменти.
Збудники холери мають типоспецифічний термостабільний О-антиген і груповий термолабільний Н-антиген (джгутиковий). За О-антигеном холерні вібріони поділяють на 3 серологічні типи: Огава, Інаба і Гікошима. За відношенням до холерних фагів вібріони поділяють на 5 основних фаготипів: А, В, С, D, Е.
У хворих на гострі кишкові інфекції, вібріоносіїв; а також зі стічних вод відкритих водоймищ виділяють НАГ-вібріони (неаглютинабільні), які не аглютинуються полівалентною холерною О-сиро-ваткою, не відрізняються за морфологічними, культуральними та ферментативними властивостями від холерних вібріонів, мають однаковий з ними Н-антиген, але належать до різних О-груп. Дослідження, проведені останнім часом, вимагають перегляду точки зору щодо природи НАГ-вібріонів. Ймовірно, що феномен неаглютинабільності є тимчасово набутою ознакою будь-якого біовару хо-лерних вібріонів внаслідок їх тривалого перебування і розмноження за несприятливих умов зовнішнього середовища. Вважають, що після повернення в сприятливі умови ці вібріони здатні поновлювати свої попередні (у тому числі патогенні) властивості.
Холерні вібріони порівняно стійкі до факторів зовнішнього середовища, особливо біовар Ель-Тор. Вони довго зберігають життєздатність у воді, грунті, стічних водах каналізації, в пляжному піску, морській воді, на продуктах (протягом 1-4 місяців), у фекаліях без висихання - до 2 років. За певних умов вони можуть розмножуватися навіть у водоймах, мулі. Усі вібріони малостійкі до дії прямого сонячного світла, висушування. При температурі 80 °С вони гинуть протягом 5 хв, досить чутливі до дії дезинфікуючих засобів.
Важливою особливістю всіх вібріонів є їхня висока чутливість до кислот. Так, хлороводнева (соляна) кислота навіть у розведенні 1 : 10000 діє на них згубно.
Епідеміологія. Холера - типовий антропоноз. Джерелом інфекції є хворі люди і бактеріоносії. Хворі виділяють збудника з фекаліями і блювотними масами у будь-якому періоді хвороби; в 1 мл рідких фекалій міститься 107-1010 вібріонів. Проте більш небезпечними в епідеміологічному відношенні є хворі на легкі, стерті форми холери, і "здорові" носії, контакти з якими не обмежуються. Реконвалесценти та вібріоносії після перенесеної хвороби, спричиненої класичним біоваром збудника, можуть
Loading...

 
 

Цікаве