WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хронічна неспецифічна інфекція - Реферат

Хронічна неспецифічна інфекція - Реферат

чин-ників належать також недостатня увага до загального стану хворого (анемія, гіповітамінози, гіпопротеїнемія, порушення вуглеводного обміну, зниження імунологічної резистентності організму).
Клінічні прояви хронічної інфекції характеризуються насамперед значно нижчою, порівняно з гострою інфекцією, вираженістю запального процесу, особливо ексудативного та проліферативного його компонентів, та інтоксикації (субфебрильна чи навіть нормальна температура тіла, невиражений больовий синдром тощо), незначна (за винятком хронічного сепсису) анемія та виразні зміни функцій головних систем організму та внутрішніх органів.
Сказане про клініку хронічної інфекції не відображає всі варіанти перебігу хронічної інфекції, а лише дає уявлення про головне спрямування її.
Морфологічні особливості хронічної інфекції полягають у пригніченні (аж до зупинки) репаративно-регенератор-ного процесу, що виражається у загальмованому розвитку грануляцій та патологічному стані їх (вони переважно нерясні, блідо-сірого або ціанотичного кольору, іноді надмірні, але крихкі, пронизані гноєм, тьмяні, кровоточиві). Нерідко навколо осередків інфекції спостерігається склерозтканин. Ексудативна реакція також частіше слабко виражена. Некротично-дистрофічні зміни іноді превалюють у осередках хронічної інфекції. Спостерігаються різного ступеня, переважно помірна, анемія (за винятком хронічного сепсису, за якого анемія різко виражена), збільшення ШОЕ, іноді незначне підвищення рівня лейкоцитів із незначним зміщенням лейкоцитарної формули крові вліво. У сечі нерідко виявляють білок (протеїнурія), лейкоцити та гіалінові циліндри, що свідчить про дистрофічно-запальні зміни у нирках. Інколи спостерігається амілоїдоз нирок та інших органів.
Навколо осередка інфекції розвиваються тромбофлебіт та лімфангіт. У кістках (якщо у них є осередки інфекції) - явища некрозу кісток з утворен-ням секвестрів у добре сформованій капсулі та з остеосклерозом навколо, а у кістках біля осередків інфекції в м'яких тканинах - остеопороз.
Для діагностики хронічної неспецифічної хірургічної інфекції застосовують ті самі методи, що й для діагностики гострої. Особливого значення набуває з'ясування причин, які сприяють хронічному перебігу інфекції.
Найважливішими серед діагностичних засобів хронічної інфекції є загаль-ноклінічне обстеження хворого, мікробіологічні, біохімічні, рентгенологічне та ультразвукове дослідження.
Лікування хворих на хронічну гнійну інфекцію теж повинно бути комплексним і поєднувати в собі місцеві заходи із загальними. Як місцеві, так і загальні чинники, що підтримують хронічний перебіг інфекції, повинні бути усуненими.
Хірургічне втручання є переважною формою лікування хронічної інфекції. Терміни його виконання, характер та обсяг залежать від загального стану хворого, особливостей локалізації осередку інфекції та виду її, а також від наслідків консервативної терапії. Воно включає розтин гнійного чи гнильно
го осередку з вирізуванням змертвілих тканин, видаленням сторонніх тіл. Іноді навіть доводиться видаляти частину чи увесь орган (сегмент, частку чи всю легеню). Обов'язково треба ізолювати осередок шфекції від надходження в нього патогенної мікрофлори з кишки чи іншого порожнистого органа.
При поверхневих осередках інфекції повинна бути проведена ревізія їх: чи достатньою мірою вони розкриті, чи ефективне дренування, чи повністю очищені від гнійних затьоків, некротичних тканин, секвестрів та сторонніх тіл. Обов'язковими є дослідження мікрофлори осередку та визначення чут-ливості її до антисептиків і антибіотиків.
При внутршшіх осередках шфекціїї проводять динамічне дослідження стану цих органів з метою виявлення локалізації їх та встановлення їх характеру (чи є у них гній, секвестри, чи не зв'язані з сусідніми структурами). Осередки ці повинні бути дреновані або повністю видалені хірургічним шляхом.
Повністю видалити гнійні поверхневі осередки (обмежені гнояки)' мож-ливо не завжди, бо не у всіх випадках добре розвинута їх оболонка. Частіїие ж ці гнояки розкриваються і дренуються. Гнояки, що містяться в органах, видаляють шляхом їх резекції чи разом із ураженим органом, якщо це фізіо-логічне можливо (наприклад, видалення хронічного абсцесу легень щляхом лобектомії, абсцесу селезінки - шляхом спленектомії, карбункулу нирки - шляхом нефректомії). Поверхневі осередки хронічної інфекції, які не можуть самостійно закритися через великий дефект шкіри, повинні бути якомога швидше закриті пластичним шляхом після очищення їх поверхні. Цьому по-винно передувати усунення чи значне зменшення розладів обміну: анемії, гіпопротеінемії, дегідратації, порушень вуглеводного обміну тощо.
Для лікування хворих з інфекцією треба застосовувати активні щодо ії збудників антисептики (для місцевого лікування), а у багатьох випадках - і антибіотики. Перед призначенням антибіотиків (антисептиків) обов'язково треба визначити вид мікроорганізмів - збудників інфекції - та їх чутливість до антибіотиків. Поряд із антисептиками (аплікація їх на гнійну рану, промивання порожнин, ванночки тощо) для місцевого лікування хронічної гнійної інфекції застосовують протеолітичні ферменти, сорбенти, вологі та мазеві на гідрофільній основі пов'язки, опромінення ультрафіолетовими та лазерними променями, лікування в аеротера-певтичних камерах та установках тощо. При хронічному сепсисі використо
вують УФО крові, переливання натив-ної крові та еритроцитної маси. Застосовують також інгібітори простагландинів та антигістамінні препарати, гемо- та лімфосорбцію тощо.
Для загальної терапії (окрім часто застосовуваної системної антимікробної терапії) хворим на хронічну інфекцію призначають інфузію детоксикуючих речовин (реополіглюкін), білкових та вуглеводних препаратів, рідше - жирових емульсій і імуностимуляторів та імунокоректорів.
Loading...

 
 

Цікаве