WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хвороба дизентерія. ЇЇ природа й лікування - Реферат

Хвороба дизентерія. ЇЇ природа й лікування - Реферат

можна проводити оксигенотерапію, пізніш застосовують пиперазин. Великого значення надають насиченню організму вітамінами, загальнозміцнювальним організм препаратам, компенсуванню по-рушених травних функцій (розведена соляна кислота по 8 крапель до їжі за офіцинальним приписом, панкреатин по 1 г 3 рази на день у проміжках між прийманням їжі).
Для лікування гострої дизентерії і рецидивів хронічної дизентерії використовують антибіотики: левоміцетин, біоміцин, тетрациклін, тераміцин. Загальна тривалість курсу лікування будь-яким із зазначених препаратів становить 6-7 днів; її встановлюють на підставі клінічного ефекту. Широко використовують вітаміни.
Застосовують середнє терапевтичне дозування антибіотиків: для левоміцетину по 0,5 г 5 разів на день, для біоміцину, тетрацикліну й тераміцину - по 300 000 ОД (що відповідає 0,3 г препарату) 4 рази на день. Для стимуляції імунних властивостей організму і десенсибілізуючої дії на організм рекомендується крім лікування антибіотиками застосовувати вакцинотерапію. Для цього спиртову дивакцину з бактерій Флекснера - Зонне, приготовлену за методом Чорнохвостова, вводять підшкірне в дозах: у 1-й день лікування 0,5 мл, а на 3, 5, 7-й дні - по 1 мл. Для неспецифічної десенсибілізації організму призначають димедрол, діазолін або дипразин.
Якщо немає антибіотиків, можна застосовувати сульфаніламідні препарати - сульгін, фталазол, дисульформін (по 1 г 4 рази на день протягом 5-7 днів); проводячи лікування цими препаратами, хворому дають багато пити.
У лікуванні токсичних форм дизентерії поряд з антибіотиками слід застосовувати антитоксичну протидизентерійну сироватку (внутрішньом'язово по 50 000-60 000 АО на день протягом 2-3 днів).
Під час загострення хронічної дизентерії дуже важливий індивідуалізований підхід до кожного хворого, оскільки хронічна дизентерія, як правило, поєднується з ускладненнями, а також із іншими процесами (ахілія, гастрити, гельмінтози тощо). Після купірування гострих явищ (загострення, рецидив) треба лікувати супровідне захворювання.
У період загострення хронічної рецидивуючої дизентерії антибіотики призначають за тими самими схемами, що й під час лікування гострої дизентерії. Крім того, через день вводять спиртову дивакцину Чорнохвостова. її впорскують підшкірне, починаючи з дози 0,2 мл у перший день лікування, поступово підвищуючи дозування протягом наступних п'яти днів до 1,5 мл.
Крім застосування антибіотиків і вакцинотерапії у лікуванні хворих на хронічну дизентерію слід застосовувати лікувальні клізми (ромашкові, з колоїдної дисперсної солі норсульфазолу, риб'ячого жиру, 1 % розчину таніну, вазелінового масла для прискорення репарації слизової кишки), загальнозміцнювальну терапію (глюкозо-вітамінотерапія, переливання крові, плазми, ери-троциарної маси і фізіотерапія).
Схеми лікування дітей.. Лікування дітей, хворих на гостру і хронічну дизентерію, грунтується на тих самих принципах, що й лікування дорослих. Проте слід звертати особливу увагу на правильний режим, забезпечувати ретельний догляд і правильне харчування хворої дитини.
Для лікування гострої дизентерії застосовують такі схеми:
а) левоміцетин: добова доза для дітей до 3 років 0,04 г (40 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших від 3 років - від 0,8 до 1,2 г;
б) синтоміцин: добова доза для дітей до 3 років 0,08 г (80 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших - від 1,2 до 2 г;
в) біоміцин, тетрациклін або тераміцин: добова доза для дітей до 3 років - 20 000-25 000 ОД на 1 кг ваги; добова Доза для дітей старших - 25 000-30 000 ОД на 1 кг ваги.
В разі лікування в стаціонарі добову дозу розподіляють на 4 приймання; в разі амбулаторного і домашнього лікування добову дозу можна розподілити на 3 приймання. Цикл лікування триває не менше ніж 7 днів.
У процесі лікування дітей, хворих на хронічну дизентерію, слід виявляти супровідні гельмінтози і проводити дегельмінтизацію (після стихання гострих явищ дизентерії). Для дітей, хворих на хронічну дизентерію, треба створювати спеціальні групи в яслах і дитячих садках.
Умовою виписування з стаціонара дорослих і дітей, що одужали від дизентерії, є зникнення всіх клінічних проявів хвороби, а також негативні (2-3 рази) результати посіву випорожнень на дизентерійні бактерії. Особливо ретельному бактеріологічному контролю підлягають виписувані з стаціонара працівники харчових підприємств, водопроводу, мережі громадського хар-чування і дитячих закладів. Там, де бактеріологічний контроль неможливий, слід виходити з клінічного одужання: виписувати на 4-6-й день від моменту нормалізації випорожнень, з наступним диспансерним наглядом до одного року.
В окремих випадках виписувати можна після 7-го дня хвороби - відразу після зникнення клінічних явищ, проте обов'язковими умовами цього є повне і послідовне завершення терапевтичного курсу дільничним лікарем або фельдшером вдома і в шлунково-кишковому кабінеті з наступним наглядом за видужуючим, врахування тих санітарно-побутових умов, у яких він перебуватиме після виписування. Завершувати терапевтичний курс треба іншим антибіотиком, ніж той, який використовувався для лікування хворого в стаціонарі. Особам, які перенесли гостру дизентерію, в ряді випадків, якщо видужання дуже за-тяглося, слід призначати протирецидивне лікування.
Профілактика. Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне поліпшення санітарного стану населених місць і матеріально-побутових умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо дотримуватись правил особистої гігієни: мити руки, перед їдою обов'язково обмивати кип'яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для пиття тільки кип'ячену воду і молоко тощо.
Велике значення має виконання вимог харчової гігієни (зберігання продуктів, кулінарна обробка їх, видача споживачеві й продаж), а також систематична боротьба з мухами: правильна будова й очищення помийних і вигрібних ям, смітників, знищен-т ня мух у місцях виплоду їх за допомогою 10% дуcтів ДДТ, а в житлових і виробничих приміщеннях - обпилюванням дуетами ДДТ і за допомогою липучого паперу.
Всі хворі надизентерію підлягають госпіталізації. Залишати хворого вдома можна тільки у виняткових випадках, з дозволу районного епідеміолога і лише в разі задовільних санітарних умов у квартирі. Обов'язковим є наступний нагляд за вогнищем. Хворі на хронічну дизентерію повинні перебувати на обліку шлунково-кишкових кабінетів і поліклінік, а також проходити курс лікування в періоди загострень.
Необхідно суворо дотримуватись усіх вимог гігієни в оточенні хворих на хронічну дизентерію. Після госпіталізації хворого на гостру або хронічну дизентерію у вогнищі роблять заключну дезинфекцію.
Хворих на хронічну дизентерію не допускають до роботи на харчових підприємствах, в їдальнях, магазинах, дитячих колективах, і вони підлягають диспансерному нагляду.
Щепна профілактика (ентеральна, чи підшкірна, вакцинація) через недостатню ефективність не має самостійного значення і може лише доповнювати систему загальних профілактичних заходів. Тепер немає ніяких доказів прямої ефективності всіх запропонованих методів вакцинації, внаслідок чого дальше проведення щеплень проти дизентерії більшість авторів визнають недоцільним.
Loading...

 
 

Цікаве