WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Такт і безтактність в стосунках медичних працівників - Реферат

Такт і безтактність в стосунках медичних працівників - Реферат

пацієнтів.
Батьківська, патерналістська (від лат. pater - батько) модель характеризується тим, що медичний персонал ставиться до пацієнтів так, як батьки ставляться до своїх дітей. Тобто лікар абомедична сестра самі визначають, у чому полягає благо пацієнта, в основному приймають важливі для пацієнта рішення і беруть, відповідно, велику частину відповідальності при цьому на себе. "Свята неправда" як приховування правди про діагноз від самого хворого і застосування "плацебо" (від лат. рlасео - подобатися), тобто фармакологічно нейтрального засобу, що видається за ефективнодіючі ліки - найбільш яскраві приклади батьківського ставлення до пацієнтів.
Інженерна модель характеризується тим, що лікар або медична сестра зводять свою роль до того, щоб виявляти і відновлювати якісь функції, усувати злами в організмі пацієнта. Міжособистий аспект взаємовідносин медичного персоналу і пацієнтів тут цілком або майже цілком ігнорується. Ця модель може домінувати в кабінетах (відділеннях) рентгенологічного обстеження, функціональної діагностики, у роботі з хворими в несвідомому стані в реанімаційних відділеннях.
Колегіальна модель характеризується повною взаємною довірою медичного персоналу і пацієнтів. Прямуючи до спільної мети, лікар і медична сестра стають "друзями" хворого. Сам Р. Віч вважає, що така модель суперечить соціальному реалізму. Думаємо, що в цілому це правильно, але не можна забувати і про винятки. Наприклад, у випадках деяких хронічних захворювань пацієнт повинен бути підготовлений не тільки до грамотної оцінки свого стану (рівня артеріального тиску, вмісту цукру в крові або сечі), але і до відповідних заходів самодопомоги, наприклад, у кризових ситуаціях.
Контрактна модель у рідкісних випадках може виглядати як юридичне оформлений договір із пацієнтом (наприклад, як "Заява-зобов'язання донора сперми"). Значно ж частіше між медичним персоналом і пацієнтом встановлюється ніби неписана угода, відповідно якої лікар і медична сестра не просто вважають здоров'я хворого пріоритетною метою своєї фахової діяльності, але враховують також ситуації, коли сам пацієнт інакше розуміє це для себе, ніж медичні працівники. Наприклад, хвора на рак молочної залози відмовляється від рекомендованої їй лікарем радикальної операції з косметичних міркувань. По Р. Вічу, ця контрактна модель допускає послідовну повагу прав пацієнта.
Права пацієнтів
Перший кодекс прав пацієнта був прийнятий у 1972 р. у США. У 1981 р. ВМА прийняла "Лісабонську декларацію про права пацієнтів", де проголошують їх права на вибір лікаря (і обов'язково лікаря, який володіє фаховою підготовкою), на згоду або відмову щодо запропонованого лікування після одержання адекватної інформації; конфіденційність; гідну смерть; духовну або моральну розраду, у тому числі допомогу представника відповідної релігії. У 1995 р. ВМА в Балі (Індонезія) схвалила нову, розширену Декларацію про права пацієнтів.
Пацієнти мають право на повну інформацію про своє здоров'я, про всі аспекти запропонованих або проведених медичних втручань.
У Законі спеціально підкреслюється, що пацієнт має право на інформацію про ризик, який супроводжує медичне втручання і про наявні в арсеналі сучасної медицини альтернативні підходи. Тут говориться, що пацієнт має право на знайомство з медичною документацією, що відображає його здоров'я, а також на надання йому копій медичних документів (якщо це не зачіпає ще чиїсь інтереси).
Інформація може бути прихована від пацієнта тільки у виняткових випадках, коли є обґрунтована причина вважати, що ця інформація, не виключаючи якого-небудь позитивного результату, нанесе пацієнту серйозної шкоди.
При поступленні в заклади охорони здоров'я пацієнт повинен одержати відомості про особу і професійний статус осіб, які надають медичну допомогу, доглядають за ним, та про правила заведеного порядку, які він буде виконувати під час свого перебування і лікування.
Кожен пацієнт має право отримати таку медичну допомогу, яка б відповідала його потребам. Пацієнт має право вибирати і міняти свого особистого лікаря або іншу особу, яка надає допомогу, або медичний заклад.
Пацієнт має право відмовитися чи проявляти вагання щодо медичного втручання. Коли пацієнт нездатний висловити свою волю, а медичне втручання потрібно провести терміново, можна допустити, що пацієнт згоден на його проведення, за винятком випадків, коли очевидно із поперднього волевияву, що в даній ситуації згоди не було б одержано.
Фахова таємниця
Принаймні, із часів Гіппократа медичні працівники давали обіцянку берегти таємниці, довірені їм хворими. Авіценна говорив: "Оберігай таємницю від усіх, які розпитують, полонянка твоя - твоя таємниця, якщо ти зберіг її, і ти бранець її, якщо вона розкрита".
У "Женевській декларації" ВМА (1948, 1968, 1983, 1994 pp.) говориться: "... урочисто клянуся... берегти довірені мені таємниці, навіть після смерті пацієнта".
З етичної точки зору поняття "медична таємниця" є: по-перше, підтвердженням принципу поваги до пацієнта, поваги його людської гідності, його законних прав, його особливого права на конфіденційність; по-друге, поширенням принципу неспричинення шкоди на всі сторони життєдіяльності, способу життя пацієнта, його добробуту, якому може завдати шкоди розголошення медичним працівником конфіденційної фахової інформації. На жаль, розголошення фахових таємниць часто відбувається через балакучість медиків. Тому вже зі студентських років майбутні медичні працівники повинні привчити себе до особливої моральної дисципліни в поводженні з фаховою інформацією. Це така ж важлива фахова риса, як і наукова підготовка і мануальна техніка. Висловлюючись старомодно про медичного працівника, який допустив розголошення фахової таємниці, варто говорити як про клятвопорушника.
Питання про фахову медичну таємницю не тільки етичне, але і юридичне. У перші десятиліття радянської історії в нашій країні офіційно насаджувався нігілістичний "курс на знищення лікарської таємниці". В "Основах законодавства СРСР про охорону здоров'я", прийнятих у 1969 p., була стаття "Лікарська таємниця", де в принципі правильно говорилося, що лікарі й інші медичні працівники не мають права розголошувати відомості про хворобу, інтимні й сімейні сторони життя хворих, а у випадках, коли того вимагали інтереси охорони здоров'я населення (наприклад, при погрозі ) або правосудді, керівники установ охорони здоров'я зобов'язані були передавати конфіденційну інформацію службовим каналом. У "Клятві лікаря Радянського Союзу" теж зберігалась етична норма "... берегти лікарську таємницю". У той же час протягом багатьох років, аж до 90-х років, у нашій країні відбувалося розголошення лікарської таємниці в найбільш масовому медичному документі - листку непрацездатності, і, по суті справи, це вважалося соціальною нормою.
Loading...

 
 

Цікаве