WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сечогінні засоби - Реферат

Сечогінні засоби - Реферат

СЕЧОГІННІ ЗАСОБИ
При багатьох патологічних станах - хронічній серцевій недостатності, захворюваннях нирок, цирозі печінки тощо-нерідко відбувається затримка води І солей в організмі, що призводить до появи набряків і накопичення рідини в порожнинах тіла, зокрема в черевній (асцит), плевральній. У виникненні набряків провідне значення має збільшення кількості іонів натрію (Na*) в організмі, бо вони с найбільш активними щодо затримки води.
Сечогінні засоби (діуретики) - це лікарські препарати, які сприяють виведенню надлишку іонів Na+ і води з організму, зокрема, зменшені по вмісту рідини в порожнинах тіла. За допомогою сучасних діуретинів легко досягають збільшення сечовиділення (діурез) в 3-4 рази, тобто до 6-8 літрів на добу проти 1,5-2 л у здорових осіб.
Поряд із цим, у зв'язку з виділенням з організму іон і в Ма4" і води, під впливом сечогінних засобів понижується артеріальний тиск, що використовується на практиці для лікування гіпертонічної хвороби. їх включають також у програму лікування гострих інтоксикацій хімічними агентами, бо вони сприяють виведені по отрути з організму. Ці лікарські засоби сосновою форсованого діурезу.
Сечогінні препарати відрізняються за хімічною структурою, механізмом впливу на сечовидільну функцію нирок і на механізми регуляції цього процесу.
Як відомо, функціональною одиницею нирок є нефрон (див. рис.). Він складається Із судинного клубочка і канальцевого апарату, зокрема з проксимальних канальців, петлі Гснле і дистальних канальців. Через стінки судинних клубочків і їх капсулу (капсулу Шумлянського-Боумена) відбувається фільтрація плазми крові. Отриманий фільтрат (первинна сеча) містить у сі компоненти плазми, за винятком високомолекулярних білків. У процесі проходження через канальцевий апарат первинна сеча концентрується за рахунок зворотного всмоктування (реабсорбції) води, електролітів, Інших речовин. Цей процес протікає досить інтенсивно: із 150-170л фільтрату, що утворюється протягом доби, залишається в сечовому міхурі лише 1,5-1,7 л кінцевої сечі, тобто близько 1 %.
Рис. 17. Схема нефрону і локалізація дії діуретиків: 1 - судинний клубочок з капсулою: 2-проксимальний звивистий каналець; 3- низхідна частина петлі Генле; 4 - висхідна частина петлі Генле; 5 - дистальний звивистий канадець; 6- збірна трубка.
Регуляція цієї функції нирок здійснюється нервовою системою, а також гормонам й гіпофіза і кори надниркових залоз. Зокрема, під впливом гіпофізарного антидіуретичного гормону (вазопресину) в збірних трубках нефрону інтенсивно реабсорбується вода. Альдостерон (гормон кори надниркових залоз) стимулює реабсорбцію іонів Na+ і виділення із організму іонів К+.
Інтенсивність утворення сечі визначається кількістю одночасно функціонуючих судинних клубочків, швидкістю реабсорбції в канальцях, величиною осмотичного тиску крові, вмістом білків у плазмі крові, здатних утримувати воду.
Діуретики викликають сечогінний ефект шляхом активного впливу на ці фактори. Більшість діуретичних засобів пригнічує реабсорбцію електроліті в і води, різних органічних речовин із канальців кров, сприяє затримці виділення гідрокарбонатів.
За здатністю гальмувати реабсорбцію Na1 в ниркових канальцях (отже, і за силою дії) діуретики поділяються на такі групи:
1. Сильні (гальмують реабсорбцію на 10-20 %) - фуросемід, етакринова кислота, осмотичні діуретики (маніт) та ін.
2. Середньої сили дії (гальмують реабсобцію на 5-8 %) - дихлотіазид та ін.
3. Слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше 3 %} - спіронолактон, триамтерен.
За швидкістю розвитку та тривалістю дії вони поділяються також на три групи:
І. Екстреної дії (маніт, фуросемід, етакринова кислота);
2. Середньої дії (дихлотіазид, триамтерен);
3. Повільної і довгої дії (спіронолактон).
Препарати, що впливають на функцію епітелію ниркових канальців
До цієї групи сечогінних засобів належать сульфонамідні препарати дихлотіазид, фуросемід), кислота етакринова і похідні птеридину (триамтерен). Сюди належать також калійзберігаючі діуретики, але вони розглядаються окремо у зв'язку з особливостями сечогінної дії.
Дихлотіазид (Dichlothiazidum), як і інші препарати, які мають у своїй структурі сульфонамідну групу, проявляє сечогінну дію завдяки пригніченню реабсорбції іонів Na+ і СL+, у меншій мірі -К+ і гідрокарбонату (НСО3). Проявляє також гіпотензивний ефект, звичайно, при наявності підвищеного артеріального тиску. При нецукровому діабеті, навпаки, зменшує діурез.
Діуретичний ефект дихлотіазиду розвивається через 1-2 год і продовжується 10-12 год і більше. Тому призначають його по 0,025-0.05 г( 1-2 таблетки) 1-2 рази на добу під час або після їди протягом 3-5-7 днів підряд, потім роблять перерву на 3-4 дні. Дозування і схема лікування цим препаратом встановлюються індивідуально.
Як діуретичний засіб дихлотіазид застосовується при набряках У хворих із хронічною серцевою недостатністю чи захворюваннями нирок (за винятком тяжких прогресуючих форм). Призначають його і хворим на гіпертонічну хворобу (в поєднанні з іншими гіпотензивними середниками), із токсикозами вагітності (нефропатією набряками, еклампсією), цирозами печінки з явищами портальної гіпертензії. Препарат можна використовувати довго, його ефективність при цьому майже не знижується, зберігається ефективність при ацидозі й алкалозі. Оскільки дихлотіазид знижує внутрішньо-очний тиск, його застосовують при лікуванні глаукоми, звичайно, в поєднанні з проти глаукоматозними засобами.
При тривалому використанні дихлотіазиду у хворих можуть роз-винутись гіпокаліємія і гілохлоремічний алкалоз, що проявляються слабістю, нудотою, блюванням, діареєю. Гіпокаліємія частіше виникає у хворих на цироз печінки чи нефроз. Попереджується це ускладнення раціоном, багатим калієм (картопля, морква, абрикоси, родзинки, квасоля, пшоно тощо), а також поєднанням дихлотіазиду з калій-зберігаючими діуретиками. Лікування його проводиться шляхом відміни препарату і призначення калійвмісних засобів (калію хлориду, таблеток "Аспаркам", панангіну). Гіпохлоремічний алкалоз виникає на фоні безсольової дієти, а також у зв'язку з блюванням чи тривалим проносом. Усувається він натрію хлоридом.
Дихлотіазид може сприяти загостренню цукрового діабету, бо викликає гіперглікемію, і загостренню латентної подагри, бо гальмує виділення сечової кислоти з організму.
Протипоказане застосування дихлотіазиду при тяжкій недостатності нирок, ураженнях печінки, тяжких формах цукрового діабету, подагри, вперті місяці вагітності.
Фуросемід (Furosemidum) - один із найсильніших діуретичних засобів. Ефективний як при пероральному, так і пареніеральному застосуванні. Випускається в таблетках по 0,04 г і в ампулах по І мл 2 % розчину.
За механізмом дії на сечовидільну функцію нирок, побічними явищами і протипоказаннями до застосування фуросемід подібний до дихлотіазиду, але діє швидше. Після введення у вену діуретичний ефект з'являється вже через 2-3 хв і триває близько 2-3 год,після прийому всередину -через 20-30 хв і утримується протягом 4-8 год. Значний сечогінний ефект фуросеміду. який швидко настає, дає можливість використовувати Його у невідкладних ситуаціях, наприклад, при набряку легень, набряку мозку, для форсованого діурезу при гострих отруєннях хімічними агентами, що виділяються з організму нирками. Препарат ефективний навіть тоді, коли дія інших діуретиків не проявляється. Подібно до дихлотіазиду,
Loading...

 
 

Цікаве