WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасна концепція знеболювання та нові підходи до корекції гострого болю - Реферат

Сучасна концепція знеболювання та нові підходи до корекції гострого болю - Реферат

Сучасна концепція знеболювання
та нові підходи до корекції гострого болю
Незважаючи на суттєві досягнення в лікуванні гострого болю, ця проблема залишається актуальною. Це пов'язано, перш за все, із зростанням кількості оперативних втручань, техногенних аварій та катастроф, терористичних актів тощо. Усунення болю протягом тривалого часу було прерогативою анестезіологів, поряд із проведенням анестезії, інтенсивною терапією та невідкладною допомогою. Якщо лікування таких різновидів гострого болю, як післяопераційний, пологовий, біль внаслідок травм і опіків складало значну частку роботи насамперед анестезіологів, то хронічний біль став міждисциплінарним питанням, для розв'язання якого потрібна інтеграція спеціалістів різних профілів.
Для усунення гострого болю використовуються три основні групи препаратів. Це наркотичні анальгетики, нестероїдні протизапальні препарати, а також місцеві анестетики. Наркотичні анальгетики є найбільш поширеними, але їхні суттєві недоліки спонукають до пошуку нових можливостей знеболювання. В значній мірі ефективність знеболювання зумовлена правильним вибором медикаментозних фармакологічних засобів. John. J. Bonica (1990), який протягом 30 років вивчав причини неадекватного лікування післяопераційного болю, стверджує, що вони залишаються тими самими: неадекватне або невідповідне застосування інформації й терапевтичних можливостей, безперечно, є найважливішою причиною.
Раціональне призначення препарату на підставі врахування патогенезу болю, а також динамічної оцінки інтенсивності болю є завданням служби післяопераційного болю після хірургічних втручань, яка вперше створена за ініціативою кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії під керівництвом члена-кореспондента НАН та АМН Украни, доктора медичних наук, професора Л.В. Новицької-Усенко в обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечнікова (головний лікар - професор В.О. Павлов) [5]. Одним із завдань цієї служби є використання всього арсеналу фармакологічних засобів, що існують зараз. Поява кожного нового препарату дозволяє розширити можливості щодо знеболювання і розглядається як ще одна спроба індивідуалізувати терапію, поліпшити якість знеболювання та результати лікування хворих в цілому.
Сучасні погляди на патофізіологію і принципи терапії гострого болю
Основними процесами передачі болю є трансдукція, трансмісія, модуляція та перцепція. Серед фармакологічних препаратів, що впливають на процеси трансдукції, є місцеві анестетики для внутрішньовенного, внутрішньоплеврального, внутрішньоочеревинного введення та інфільтрації в місце розтину. При епідуральному, спинальному, а також введенні у нервові сплетіння місцевих анестетиків, вони впливають на процес трансмісії болю. Опіати діють на процеси модуляції при інтратекальному застосуванні. При загальному призначенні опіатів можна змінювати перцепцію болю. Розглядаючи проблему післяопераційної первинної та вторинної гіпералгезії, ми доходимо висновку, що для повного усунення болю потрібна багаторівнева, багатокомпонентна аналгезія з використанням нових патогенетичних засобів [З].
Основними принципами фармакотерапії гострого болю (Лебедева Р.Н., Никода В.В. 1998) є наступні [2]:
o при лікуванні гострого болю слід застосувати патогенетичну терапію;
o біль має бути усунутий якомога швидше;
o вибір опіоідних анальгетиків повинен грунтуватися на вираженості больового синдрому, стані серцево-судинної та респіраторної систем та віці хворого;
o нестероїдні протизапальні препарати (НСПЗП) - базова терапія (постійне введення, "на вимогу", планове призначення контрольованої пацієнтом анальгезії (КПА);
o крім рутинного шляху введення, можливе призначення знеболюючих засобів із використанням КПА у притомності та контактним хворим;.
o для КПА можуть застосовуватися наркотичні анальгетики, НСПЗП тощо;
o при відсутності протипоказань потрібно починати із сильних НСПЗП (кеторолак, кетопрофен, лорноксикам).
Незважаючи на наявність великої кількості різних анальгетиків, застосування морфіна гідрохлориду та його синтетичних аналогів (промедол, омнопон тощо) складає основну частку знеболювання у хворих із післяопераційним болем, при травматичних ушкодженнях, опіковій травмі, пологовому болю. Наявна парадоксальна ситуація: з одного боку, призначаються досить сильні наркотичні засоби, а з іншого - хворий потребує кращого знеболювання.
Основними ускладненнями при традиційному знеболюванні опіатами є респіраторна депресія, нудота та блювота, затримка сечовиділення, пригнічення перистальтики кишечника. Серед основних причин невдач при знеболюванні наркотичними аналгетиками, зокрема в післяопераційному періоді, можна назвати такі: стандартне призначення без урахування реальної потреби хворого; загроза розвитку психічної й фізичної залежності та інших побічних ефектів, вибір дози без враховання виду та об'єму оперативного втручання, характеру болю, психологічних факторів; відсутність специфічних антагоністів.
Серед препаратів, які досить рідко застосовуються в лікуванні болю, є група змішаних агоністів-антагоністів опіатних рецепторів.
Єдиним препаратом із цієї групи на фармацевтичному ринку України є Стадол, якому притаманні властивості, що дозволяють віддавати йому перевагу в багатьох випадках. Незважаючи на те, що перші публікації, стосовно властивостей Стадолу, з'явилися в кінці 70 - на початку 80-х років [9, 31, 23, 21, 27], лише зараз ми маємо можливість застосовувати цей препарат у практиці.
Що відрізняє Стадол від традиційних опіатів? Він забезпечує: підвищення тиску в легеневій артерії та кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку, а також підвищує серцевий викид; не викликає респіраторної депресії; має виражений седативний ефект; анальгеточний ефект може бути недостатнім, але дозволяє зменшити дози традиційних опіатів; мінімально впливає на ЖКТ; має імуномодулюючі властивості за даними деяких авторів [1]; є нерецептурною формою; основний метаболізм його відбувається в печінці; має низький наркоґенний потенціал, але при застосуванні у наркоманів може викликати абстинентний синдром. За механізмом дії Стадол є m-антагоністом (відсутність респіраторної депресії), k-агоністом (анальгезія), d-агоністом (дисфорія).
Стадол і післяопераційний біль
Епідуральне введення Стадолу разом із морфіном попереджує виникнення шкірного свербця [11, 16, 37], хоча це не підтверджується іншими авторами [26, 8, 10]. Він може бути складовою частиною збалансованої анальгезії при стоматологічних операціях (50 мг діклофенака per rectum, 10 мкг/кг в/в Стадола та 1% лідокаїна з адреналіном) [19], а також з ібупрофеном при увулопалатафарингопластиці [17]. Сумісне використання Стадолу з місцевими анестетиками (мепівакаїном) має переваги при регіонарній плексусній анестезії і анальгезії: Стадол - 2 мг/день з 0,5% мепівакаїном - 2 мл/год [34]; Стадол - 2 мг в 50 мл плюс 50 мл 0,5% мепівакаїну, 50 мл суміші за 24 год [35]; плексусна інфузіяпрепарату має перевагу над
Loading...

 
 

Цікаве