WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Норваск та його місце в поліклінічній кардіології серед препаратів групи антагоністів кальцію - Реферат

Норваск та його місце в поліклінічній кардіології серед препаратів групи антагоністів кальцію - Реферат

та ісрадипін - 17% (15-20%). У всіх інших препаратів, навіть у ретардній формі, біодоступність залишається низькою, оскільки вони активно метаболізуються при першому проходженні через печінку. В системний кровообіг потрапляє відносно незначна і варіабельна кількість діючої речовини, через що дуже важко прогнозувати клінічну дію й ефективність препарату і ще важче визначитися з вірним дозуванням.
Другою, дуже важливою особливістю Норваску, що вирізняє його з-поміж інших АК, є надто повільне (до п'яти годин) зв'язування його з рецепторами і наступне, також дуже повільне, вивільнення з них. Це, без перебільшення, абсолютно унікальна властивість, яка зумовлює дуже повільний розвиток, скажімо, вазодилатації, зниження артеріального тиску та інших змін гемодинаміки і таке ж повільне їх припинення [16].
Саме такі фармакокінетичні властивості Норваску дозволяють уникати швидкої вазодилатації, розвитку рефлекторної тахікардії та стимуляції симпатичної нервовоїсистеми. Цілком очевидно, що за цих умов значно зменшується частота притаманних для дигідропіридинових АК таких небажаних реакцій, як прилив крові до обличчя, розпираюча, пульсуюча біль у голові, запаморочення і серцебиття. В цілому, за результатами різних досліджень, при лікуванні пацієнтів з АГ ретардними формами ніфедипіну частота побічних реакцій була достовірно вищою, ніж при лікуванні Норваском (41 і 27%, р<0,05) і нітрендипіном (39,5 і 5%, р1 мм, частоту приступів стенокардії і потребу в нітрогліцерині.
Найпереконливіші результати про безпечність і ефективність Норваску як антиангінального препарату були отримані в двох контрольованих клінічних дослідженнях - САРЕ (Circadian Antiischemia Program in Europe) і САSIS (Canadian Amlodi-pine/atenolol in Silent Ischemia Study) [25, 26]. Вони свідчили про те, що лікування хворих з ІХС і стабільною стенокардією Норваском у дозі 5-10 мг на добу вже через два місяці приводить, за даними амбулаторного моніторингу ЕКГ, до достовірного зменшення частоти епізодів ішемії міокарда (в середньому на 60%), приступів стенокардії і потреби в прийомі нітрогліцерину. Норваск виявився ефективнішим за атенолол по впливу на толерантність до фізичного навантаження. Одночасно була встановлена дуже добра переносність препарату. Через небажані реакції атенолол доводилося відміняти в 14,6% випадків, Норваск - у 2%, плацебо - в 3,1%.
Антиангінальна та антигіпертензивна дія препарату Норваск у дозі 5-10 мг на добу вивчалася при лікуванні протягом трьох тижнів 54 хворих із ІХС та АГ віком 35-60 років [27]. Встановлено, що антиангінальний і антигіпертензивний ефекти настають не одразу після призначення препарату, а значно пізніше, оскільки максимальна його концентрація в плазмі крові зростає поступово, протягом 7-8 днів. Ефективність лікування виявляється через три тижні у 56% хворих. Отже, це препарат не для стаціонарного призначення, а для тривалого лікування в поліклінічних умовах.
Відомо, що характерним симптомом прогресування ІХС, АГ, кардіо-міопатії є розвиток систолічної та діастолічної дисфункції лівого шлуночка (ЛШ) і серцевої недостатності (СН). При діастолічній СН, зумовленій зростанням ригідності міокарда, порушенням розслаблення і наповнення ЛШ, розвитком системного та легеневого застою і легеневої гіпертензії, препарати групи АК, як правило, показані. При систолічній СН, коли мають місце зменшення фракції викиду (ФВ) менше 40-45%, дилатація ЛШ (кінцевий діастолічний розмір 55 мм і більше) та лівого передсердя (більше 40 мм), вислуховується третій тон (швидке наповнення ЛШ у діастолу), шлуночкові аритмії, застосування таких препаратів є великою проблемою в кардіологічній практиці [28].
Для верапамілу, меншою мірою для ділтиазему, характерні негативні інотропні та хронотропні властивості, що за умов систолічної СН призводить до погіршення гемодинамічних показників, тому вони протипоказані у таких пацієнтів. Препарати дигідропіридинового ряду, як артеріолярні вазодилататори, розглядалися перспективними при систолічній СН, тому що могли збільшувати ФВ ЛШ. На початку 90-х років ХХ століття з'ясувалося, що дигідропіридини першого та другого покоління себе не виправдовують, бо викликають при тривалому застосуванні збільшення випадків смертності і частоти госпіталізації.
Отже, проблема поліпшення лікування таких хворих залишалася відкритою. З появою в кардіологічній практиці Норваску було проведено цілий ряд клінічних досліджень з метою вивчення впливу препарату на виживання хворих із вираженою СН (ФВ менше 30%). Зокрема, було встановлено, що Норваск ефективно збільшував ФВ і зменшував периферичний судинний опір [29]. При застосуванні стандартної терапії серцевими глікозидами, діуретиками та інгібіторами АПФ у комбінації з Норваском при лікуванні СН виявилося, що препарат здатний, на відміну від інших дигідропіридинів, підвищувати толерантність до фізичного навантаження [30, 31,32].
У великих рандомізованих багато-центрових контрольованих клінічних дослідженнях PRAISE (Prospective Randomized Amlodipine Survival Evaluation, 1996) та PRAISE-2 було доведено безпечність включеня Норваску до комплексної терапії лікування пацієнтів з АГ та/або ІХС при супутній серцевій недостатності [33, 34, 35, 36, 37].
У дослідженні SOLVD (Studies of Left Ventricular Dysfunction, 1997) для лікування СН хворих із систолічною дисфункцією до стандартної терапії додавали ніфедипін, проте він не виправдав сподівань, бо збільшувався відносний ризик розвитку фатальних і нефатальних інфарктів міокарда з 8,4 до 13% (р<0,002) та госпіталізації зі стенокардією з 13,9 до 22,6% (р<0,001).
Таким чином, всі відомі препарати групи АК, за винятком Норваску, не довели свою безпечність при систолічній дисфункції ЛШ. Тільки Норваск з точки зору безпечності можна призначати при лікуванні СН на фоні стенокардії і АГ, особливо в тих випадках, коли інгібітори АПФ, діуретики і нітровазодилататори неефективні або непоказані.
Яке значення мають результати таких досліджень для кардіології нашої держави? Відповідь очевидна, якщо звернутися до статистичних даних і динаміки показників.В Україні у 2000 р. було зареєстровано 11261 пацієнтів із кардіоміопатією (27,72 на 100 тисяч дорослих та підлітків). Щороку виявляється більше 3 тисяч (7,82 на 100 тисяч), серед яких 79,5% випадків припадає на працездатний вік. Смертність серед усього населення при цій патології у 2000 р. досягала 25,507 (в містах - 22,029, у селах - 32,895), серед чоловіків - 35,890 (в містах - 32,963, у селах - 42,154), серед жінок -
Loading...

 
 

Цікаве