WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Микола Маркович Волкович - засновник Української школи отоларингологів - Реферат

Микола Маркович Волкович - засновник Української школи отоларингологів - Реферат

Л.П.Мар'янчик в статті, надрукованій в журналі "Вестник хирургії" за 1923 р., так описує роботу в Олександрівській лікарні:
Незважаючи на існування госпітальної і факультетської клінік, зазначений відділ був хірургічним центром, куди стікались, крім хворих, молоді, поважні лікарі, студентська молодь вчитися. М.М.Волкович був молодий і не шкодував ні своїх сил, ні свого часу, ні сил своїх співробітників. Робота в лікарні тривала з ранку до пізнього вечора, а іноді й дві зміни: денну - до 4-5 годин і вечірню, яка закінчувалась пізньої ночі.
Я пам'ятаю роки з 1899 до 1902. Великий хірургічний відділ у дерев'яних бараках міської лікарні, не зовсім упорядкований. Матеріал хірургічний - найрізноманітніший. Не встигали виконувати програму дня, перев'язки, тому що швидка допомога весь час підвозила гострих і травмованих хворих.
Незважаючи на втому постійних співробітників і на спроби багатьох екстернів та інших відвідувачів зникнути з поля зору Миколи Маркіановича, багато з них, захоплені його роботою, заражені його бурхливою енергією, приваблені його щирим сумлінним ставленням і усвідомленням свого обов'язку щодо хворих, залишались з ним, продовжуючи працювати, не покладаючи рук, не за страх, а за совість. Микола Маркіанович вмів сам працювати і інших привчав до роботи. Це була справжня трудова хірургічна школа в кращому розумінні цього слова, школа, що виховала багатьох практикуючих і наукових хірургів, які згодом стали на чолі великих хірургічних закладів".
За ініціативою М.М.Волковича в Олександрівській лікарні були організовані систематичні наукові засідання лікарів, які незабаром перетворилися на школу для працюючої в лікарні молоді, що дістала змогу виступати з науковими доповідями і слухати дискусії працюючих в лікарні професорів і приват-доцентів різних спеціальностей.
В Олександрівській лікарні М.М.Волкович працював 10 років і дістав той великий хірургічний досвід, який допомагав йому як хірургові і викладачеві протягом всього подальшого життя.
М.М.Волкович був одружений, мав 4 доньок. Дружина рано померла від пухлинного захворювання, і він багато уваги приділяв вихованню дітей.
Професорська діяльність
В 1903 р., після того, як Ф.К.Борнгаупт пішов у відставку, на кафедру госпітальної хірургії був обраний М.М.Волкович. Курс хвороб вуха, носа і горла він в тому ж році передав професору М.П.Трофимову. М.М.Волкович читав цей курс протягом 14 років.
Для своєї вступної лекції на кафедрі госпітальної хірургії Микола Маркіанович обрав тему: "Хірургія як наука і мистецтво і виховні завдання хірургії". Віддаючи належне майстерності техніки хірурга, М.М.Волкович, проте, мистецтво хірургії розумів у широкому значенні цього слова. Він підкреслював, що мистецтво полягає не тільки в регулюванні механічних дій. "Воно повинно претендувати на все, що стосується здоров'я і життя хворого. Тут я, наприклад, маю на увазі те мистецтво, яке дає право лікареві на звання умілого клініциста. Під цим розуміється і розпізнавання хвороби, і передбачливість щодо її перебігу, і вміння своєчасно втрутитися або виждати і, нарешті, в самому втручанні не діяти за певним шаблоном, а зміняти його згідно з умовами". Інакше кажучи, М.М.Волкович дотримувався погляду свого вчителя Ф.К.Борнгаупта, який говорив, що доля оперованого значно менше залежить від рук хірурга, ніж від його наукових знань. Треба відзначити, що і самого М.М.Волковича завжди виручали досвід, знання і правильне хірургічне мислення. Як викладач клінічної дисципліни, М.М.Волкович був на належній висоті. Він вчив чітко, просто і стисло передавати студентам усе, що стосується будь-якого захворювання, і студенти охоче і з великою користю для себе відвідували його лекції. Він вмів так продемонструвати студентам хворого, що це запам'ятовувалось на все життя.
На засіданнях факультету і Ради професорів Микола Маркіанович виступав рідко. Він не був промовцем, але деякі питання він приймав близько до серця, хвилювався, втрачав іноді самовладання і дозволяв собі говорити різко і навіть висловлюватись не зовсім тактовно. Взагалі ж Микола Маркіанович був людиною доброю, чутливою, лагідною і громадською, незважаючи на свою нібито замкнутість і досить сувору зовнішність. Він відчував потребу у спілкуванні, в обміні знаннями і свій досвід, свої знання не приховував, а охоче ділився ними з усіма, хто прагнув цього. Він зумів згуртувати навколо себе хірургів, влаштовуючи часто у себе вдома наукові збори.
В 1908 р. 10 листопада здійснилась давня мрія М.М.Волковича - під його безпосереднім керівництвом було відкрито Київське хірургічне товариство, головою якого він був одностайно обраний. Протягом 20 років він не залишав цього почесного поста, ретельно виконуючи свої обов'язки. Треба відзначити, що протягом перших 5 років, тобто до світової війни, щороку виходив об'ємний том праць Товариства, де друкувались доповіді, докладно викладались дебати і відбивалось все життя Товариства.
М.М.Волкович, як голова хірургічного товариства, однаково ставився до всіх учасників у дебатах: він охоче допомагав тим, хто хотів з'ясувати щось незрозуміле для себе, але не вмів цього зробити. Він іноді запрошував висловитися тих, кого вважав компетентним з цього питання, а в своїх висновках завжди виявляв досвід і знання літератури. В 1911 р. факультет перемістив Миколу Маркіановича на кафедру факультетської хірургії, після того, як її залишив у зв'язку з хворобою професор Л.О.Малиновський.
Консультант-хірург південно-західного фронту
У 1914 р. почалась II світова війна. Університет відкрив для поранених лазарет у факультетських клініках на 130-140 ліжок, і Микола Маркіанович став на чолі цього лазарету і завідував ним аж до закриття його в кінці 1915р. На самому початку війни Миколу Маркіановича запросили від Червоного Хреста консультантом-хірургом південно-західного фронту і працювати як на фронті, так і в тилу в госпіталях Червоного Хреста.
Крім операцій і консультацій в госпіталях, М.М.Волкович нерідко організовував на фронті збори лікарів і навчав їх воєнно-польовій хірургії. Ці засідання завжди збирали велику кількість лікарів. Звіти про ці засідання друкувались у хірургічному архіві. Доповідачами були хірурги, що приїздили з фронту, і лікарі, які працювали в Київських госпіталях. Ці засідання часто були місцем для консультацій, тому лікарі приводили сюди поранених і одержувати роз'яснення від компетентних лікарів-хірургів.
До речі, слід підкреслити, що діяльність Київського хірургічного товариства не припинялась і під час Великої Вітчизняної війни після евакуації з Києва, коли після смерті М.М.Волковича головування перейшло до академіка О.П.Кримова.
Післяреволюційний період
М.М.Волковичазнали як чесного працівника, що добре ставиться до простого люду, з якого він сам вийшов. Він був широко відомим лікарем, блискучим хірургом, який врятовував життя, здавалося, безнадійним хворим. Микола Маркіанович приступив до роботи в клініці і не залишав свого поста навіть тоді, коли доводилось переживати великі труднощі: нестачу харчування, палива, брак персоналу. Неодноразово він оперував пацієнтів у кожухах і сам допомагав переносити на ліжко післяопераційних хворих.
В період післяреволюційної реорганізації Київського університету на медичному
Loading...

 
 

Цікаве