WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Примусові заходи медичного характеру - Дипломна робота

Примусові заходи медичного характеру - Дипломна робота

інтерновані в спеціально призначені для з установи або в спеціальну секцію будинку для душевнохворих. Інтернування передбачає тих обвинувачених або засуджених за злочинне діяння, яке кваліфікується законом як злочин або проступок, які внаслідок душевного захворювання являють суспільну небезпеку для окремих осіб і суспільного порядку.
Указ про інтернування дає суд по заяві прокурора. Інтернування може бути проведено по заяві прокурора, навіть якщо було винесено рішення про припинення справи. Інтернована особа може бути звільнена тільки в тому випадку, якщо вона вже не є більше небезпечною.
Припинення, відміна або заміна мір безпеки можуть проводитися в офіційному порядку по заяві прокурора або заінтересованих осіб. Заява про залишення на волі може подаватись також і директором лікарні, судовою радою або опікуном особи, яка знаходиться в ізоляції. У випадку відхилення заяви про звільнена вона може бути поновлена лише через 6 місяців після відмови. Прокуратура може просити про звільнення в любий час.
Суд, розглядаючи заяву, заслуховує заінтересованих осіб і прокурора, запитує відомості про судовий процес і про обставини, при яких злочинне діяння мало місце, а також про особи, до якої застосовуються міри безпеки.
Заслухавши прокурора,голова суду, якщо рахує це потрібним, призначає одного або більше експертів, однак не з числа тих, які виказали свою думку на процесі, а також не з числа осіб медичного персоналу місця ізоляції.
Крім інтернування в будинку для психічно хворих закон передбачає, як вказувалось вище, також поміщення правопорушників з фізичними і психічними недостатками в приюти. Останнє застосовується по вироку суду після відбуття покарання засудженим, якщо через його хвороби або хронічне отруєння алкоголем він є небезпечним для оточуючих або для суспільного порядку. Особи, поміщені в такі приюти підлягають спеціальному медичному лікуванню і притягуються до роботи у відповідності з їх фізичним і психічним органом. Режим в притулку повинен бути м'яким. Звільнення з притулку проводиться на тих же умовах, що і припинення інтернування в будинки для психічно хворих.
Така міра захисту, як заборона входити в певні місця, може бути застосована по відношенню до осіб, які скоїли злочинне діяння під впливом хворобливої схильності до алкоголізму. В рішенні вказується характер місць, відвідання яких заборонено. Строк заборони встановлюється від 6 місяців до 3-х років після відбуття покарання.
Заборона займатися певною професією або ремеслом може бути винесена в тому випадку, коли встановлено, що проступок скоєний через здатність, непідготовленість, халатність або невиконання статутів при виконанні своїх обов'язків.
Заборона може бути винесена на певний строк або назавжди після розгляду заключення комісії спеціалістів. На час заборони дана особа може працювати лише під наглядом і відповідальністю іншого спеціаліста. По відношенню осіб, засуджених до позбавлення волі, покарання може бути відстрочене прокуратурою, якщо на думку одного або більше експертів, призначених в службовому порядку, ця особа знаходиться в такому стані розумової і фізичної ослабленості, який робить відстрочку необхідною.
В тих випадках, коли душевне захворювання виникло після вступу вироку в законні силу або в ході виконання його, виконання покарання припиняється до видужання засудженого.
Суд того округу, де покарання приводиться у виконання, віддає розпорядження про поміщення засудженого в лікарню. В цьому випадку час, проведений в лікарні, зараховується в строк покарання.
Отже, з усього викладеного можна зробити висновок, що законодавство перерахованих вище країн по відношенню до осіб, які скоїли суспільне небезпечні дії в стані неосудності або захворівших душевною хворобою після скоєння злочину, переслідує ціль забезпечити безпеку суспільства і передбачити скоєння такими особами повторного небезпечного діяння, а також вилікування хворого від його страждання з тим, щоб він став корисним членом суспільства. Ця ціль досягається шляхом застосування мір, які називають як "примусове лікування" (Болгарія, Угорщина), "міри безпеки" (Румунія), "міри забезпечення судово-медичного характеру"(Німеччина), і "міри безпеки медичного характеру"(Польща).
ВИСНОВКИ.
Дослідивши всі аспекти даної теми, можна зробити висновок, що Законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує мету забезпечити безпеку суспільства і передбачити вчинення такими особами повторного діяння, а також вилікувати хворого від його недугу.
Ця ціль досягається шляхом застосування примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру - це заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що визнані вироком суду неосудними, вчинили суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності. Або, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.
Особи, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності не є суб'єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру.
Здійснювати заходи медичного примусу за законом повинні в психіатричних лікарнях із загальним посиленням і суворим наглядом.
Примусове лікування проводиться доти, поки хворий перестане бути небезпечним для оточуючих.
Ці примусові заходи скасовуються при видужанні особи чи зміні її психічного стану.
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати своїх дій, або керуватися ними в стані душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Соціальна небезпека психічно хворої людини визначається як характером і змістом його соціально небезпечних дій, так і психічним станом. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерти і суд повинні оцінити можливість повтору соціально небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов. На появлення соціальної небезпеки хворого впливають також несприятливі зовнішні фактори, такі як алкоголь та інтоксикація, наркотичні засоби, та неповне критичне осмислення своєї поведінки і відсутність можливості прогнозувати наслідки своїх антисоціальних вчинків характеризують їх як хворих, здатних до вчинення соціально небезпечних дій.
Алкоголізм і наркоманія - найважливіші проблеми в нашому
Loading...

 
 

Цікаве