WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Правила і прийоми загартування - Реферат

Правила і прийоми загартування - Реферат


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
на тему:
"Правила і прийоми загартування"
Коломия
2001
План.
1. Етюд про адаптацію.
2. Людина серед криги.
3. Правила загартування.
1. Етюд про адаптацію
Я готувався писати про загартовування як форму адаптації, пристосу-вання людини до умов середовища, яке змінюється. Зимове плавання - найвища форма загартовування. Звідси, як мені здається, можна найбільш зримо і чітко простежити всі стани процесу.
Мені сказали: "У неділю секція зимового плавання Ленінського району виїжджає на Клязьму. Будуть "проводи зими". Рано-вранці я влаштувався в автобусі, вже битком набитому "моржами". Хлопці, дівчата, але в основно-му - народ статечний, сімейний, з дружинами й дітьми. Звичайний москов-ський пікнік, недільна вилазка за місто.
Сусідом моїм виявився 30-літній фізик з досить поширеним нині захоп-ленням - він вивчає різні нестандартні методи оздоровлення. Сам він ціл-ком здоровий, так що його захоплення не має суто прагматичного характеру. Він говорить про лікувальне голодування і сипле іменами Брегга, Шелтона, де Фріза, Сінклера, згадує інших - Ніколаєва, Лешковцева, Бородіна...
Він займався марафонським бігом, атлетичною гімнастикою і аутогенним тренуванням, дихав за Бутейком і Дуримановим, пробував скипидарні ванни Залманова і сироїдіння, знайомий з голковколюванням і гіпербарічною окси-генацією, вивчав мумійо, обліпиху, жень-шень і прополіс, слухав лекції з парапсихології, телепатії та тібетської медицини, а тепер плаває з "моржами".
З такими людьми розмовляти цікаво. Вони пишуть докладні листи, приходять в редакцію, делікатно чекають, аж поки співрозмовник закінчить термінові справи. У них повно найнесподіваніших ідей, вони милі і ненав'язливі. Часом їх називають "народним ополченням науки". Трапляються, правда, й такі, чиє захоплення переходить межі реальності. Був, пам'ятаю, дивак, який математично обгрунтував можливість... бігати по воді: треба лише бігти так швидко, щоб не встигнути зруйнувати плівку поверхового натягу.
Мій супутник на зимове плавання дивиться очима дослідника-аматора і намагається порівнювати можливості пристосування людини - "моржа" і моржа справжнього.
- Однобенус розмарус,- уточнює він латинську назву виду і продов-жує: - Моржу добре: він важить тонну і вкритий товстенним шаром жиру, який прекрасно захищає від морозу і таким чином надійно зберігає постійну температуру тіла. Людина такого захисту не має. Людина, яка пливе серед крижин, нагадує мені моржа, з якого зняли шкуру разом із жировим про-шарком. Я вважаю це протиприродним, хоча й сам плаваю взимку, до того ж, як. бачите, роблю це із задоволенням.
Дійсно, ми далеко не ідеально пристосовані до навколишнього середовища. Причому це властивість не лише сучасної людини, а й далеких наших предків. "Людину захопило сьогодення на певній стадії її еволюції, при безлічі всіляких недоліків, недорозвинень і пережитків. Вона ніби вихоплена з лабораторії природи в самий розгар процесу свого формування недоробленою і незавершеною",- писав Вікентій Вікентійович Вересаєв. Що й казати, недоліків у нас достатньо. Потрапивши під дощ, ми простуджуємось; 15 градусів тепла - нам холодно, при 25 - жарко; піднявшись на третій поверх, ми задихаємося, коли спускаємося в темний підвал - не розрізняємо предметів, ми страждаємо від апендициту і зубного болю, нас переслідують мігрень і безсоння. А якщо перерахувати наші недоліки далі, то можна згадати, що ми не вміємо бігати зі швидкістю коня; плавати, як риби; літати, як птахи; або нездатні копати землю, подібно кротам, і жити в льодах, як моржі.
А навіщо жити в льодах? Є ж і ліси, і гори, і сади, і міста, і-чорноморські пляжі. Може, краще жити там? Еволюція створила моржа, крота, летючу мишу, коня з вузько спрямованою життєвою спеціалізацією, з найвище розвиненою здатністю до одного, певного роду діяльності. Але ось таку вдалу спеціалізовану пристосованість вчені вважають тупиком еволюції. Коли ефективність одних функцій і органів формується за рахунок недорозвинення інших, біологічний вид приречений на життя в дуже вузьких, суто специфічних діапазонах діяльності. Кріт створений для того, щоб рити землю. Якщо його змусити жити на асфальті, він загине. Можна сказати, що кріт - це біологічно сформований інструмент для риття землі. Але ж людина - не інструмент. Вона сама створює знаряддя, коли їй потрібно копати землю, літати, пливти або мчатися, обганяючи птахів, риб, коней! Пристосованість людини неспецифічна, її сила - у гармонійному розмаїтті властивостей і якостей. Природа ніби випробувала у своїй лабораторії різні варіанти можливостей пристосування - людина знайшла своє місце в графі, що відведена комплексу всіх (або майже всіх) варіантів адаптації. При цьому ми не можемо поскаржитись на погану пластичність, нездатність переробляти свої механізми пристосування відповідно до умов оточення, що змінюються. А біологи, між іншим, завжди вважали, що чим повніше змінність організму чи виду, тим вища у нього здатність до виживання.
Отже, хоча ми й не створені для життя у крижаній воді, але цілком можемо пристосуватися до неї.
Звісно, за допомогою відповідного тренування. Це - факт, доведений тисячами любителів зимового плавання. Але зараз я маю переконатися в тому, Що плавають "моржі" зовсім не для підтвердження гіпотез, висунутих еволюціоністами.
2. Людина серед криги, або Етапи загартовування
Автобус підкотив до водосховища. Яскраве весняне сонце, на миршавій минулорічній траві невеличкі острівці сірого снігу, міцний вітерець. Усе водосховище вкрите до самого обрію крижаним полем завтовшки з метр. Поблизу чисельних лунок - скам'янілі статуї рибалок в кожухах і ватянках, ніби сумні пам'ятники вічній надії людства на щасливий випадок. Поміж них безпечними чайками весело ширяють білі вітрила буєрів. Синє небо, білі вітрила, блакитний, ніздрюватий лід, чорна вода близько берега... Ця ось смужка води метрів сорок шириною і стала предметом жадань моїх супутників.
Чоловіки швидко розляглися і в самих плавках та кедах побігли на роз-минку.
- А ви, звичайно, не ризикнете? - звертається до мене котрась із дам.
- Чому ж? - несподівано бентежусь я.- Ось лише трохи акліматизу-юсь.
Я точно знаю, що мені зараз краще не бігати: О такій порі в самих плав-ках ще не доводилося здійснювати пробіжок. Та ще цей сильний і холодний вітер... Але я все-таки покірно роздягаюся і пристроююсь до бігунів. "Хви-люватися не варто,- намагаюся утішити себе.- Я людина загартована. Пів зими ходжу без шапки, не визнаю теплої білизни. Ще тиждень тому в со-нячному березневому підмосковному лісі ходив на лижах без сорочки. Прав-да, тоді не було вітру..."
За хвилину я вже не відчуваю холоду, а ще через хвилин двадцять з'яв-ляється навіть легкий піт. Я дивлюся, як мої супутники один за одним пли-гають у воду і задоволене кажу собі: "А я зараз надягну теплий светр". Але тут же з жахом ловлю себе на думці, що зараз теж полізу в цюжахливу чорну крижану воду.
Навіщо? Я маю вже сумний досвід. Одного разу у Фінляндії пізньої осені нас, кількох радянських журналістів, запросили до справжньої сільської сауни - такий собі прокопчений зруб на березі озера. Ми гарненько попарились, а потім услід за фінськими колегами плигнули в озеро. Пам'ятаю, що тут же легковажно вирішив переплавати всіх, включаючи фінів. Переплавати
Loading...

 
 

Цікаве