WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров’я людини - Реферат

Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров’я людини - Реферат

При м'язовій роботі головною лімітуючою ланкою споживання кисню є резерви киснево-транспортної системи. Фактори апарату кровообігу, що обмежують споживання кисню, поділяють на:

- фактори центральних механізмів гемодинаміки (хвилинний об'єм крові, тонус артеріальних судин, ефективність венозного повернення крові до серця);

- фактори периферійних механізмів гемодинаміки (швидкість капілярного кровотоку, кількість функціонуючих нутрітивних гемокапілярів).

Вважають, що одним з лімітуючих факторів споживання кисню є потужність скорочення міокарду, оскільки потреба в кисні працюючих скелетних м'язів більша, ніж можливості серця щодо постачання О2.

Відомо, що при фізичних навантаженнях важливими детермінантами транспорту кисню є показник хвилинного об'єму кровотоку (ХОК), від якого на 50% залежить величина МСК. Величина ХОК, у свою чергу, лімітується величиною систолічного об'єму крові, який обумовлений потужністю роботи серця. Але, збільшивши максимальний систолічний об'єм крові за рахунок фізіологічної гіпертрофії міокарда та дилатації порожнин серця, можна зменшити обмежуючу роль ХОК. Тому вважають, що підвищення величини МСК шляхом збільшення максимальної величини систолічного об'єму крові обмежене, адже фізіологічна гіпертрофія та дилатація порожнин серця відбувається до певного рівня, після чого подальше їх зростання вже вважається як патологічне явище, що супроводжується значним зниженням аеробної продуктивності організму [6].

Зростання систолічного об'єму до максимальної величини можливе лише в певному діапазоні частоти серцевих скорочень, при перевищенні якого спостерігається його зменшення. Виявлено, що для нетренованих людей нижньою межею цієї зони є 100-110 уд/хв, а верхньою – 170-180 уд/хв, а у спортсменів, відповідно, 130 та 195-200 уд/хв [12].

Тонус артеріальних судин також може бути серед факторів центрального механізму гемодинаміки, що обмежують поглинання кисню, адже еластичність стінок артерій значною мірою визначає ефективність гемодинаміки, що забезпечує ефективний транспорт кисню до працюючих м'язів. Необхідне підвищення швидкості кровообігу при м'язовій роботі досягається через низку спеціальних судинних реакцій, у результаті яких підвищується тонус великих артерій.

Серед факторів, що входять до комплексу центрального лімітуючого механізму кровообігу в системі транспорту кисню, є швидкість повернення венозної крові до серця при фізичній роботі. Це пояснюється тим, що величина ХОК, від якої залежить утилізація організмом кисню, значною мірою зумовлена об'ємом її венозної частини, котра повертається до правого передсердя. При фізичному навантаженні внаслідок розкриття резервних капілярів, а також збільшення їх просвіту відбувається значне зростання об'ємного кровотоку у працюючих скелетних м'язах [6].

Названі фактори центрального лімітуючого механізму гемодинаміки можуть обмежити лише транспорт кисню. Засвоєння мітохондріями м'язових клітин кисню з еритроцита значною мірою залежить від факторів периферійного механізму кровообігу. Зокрема, від лінійної швидкості руху крові в гемокапілярах при м'язовій роботі залежить покращення звільнення кисню з еритроцитів. При підвищенні фізичних навантажень до максимальної величини зростає перфузійний тиск, що збільшує лінійну швидкість руху крові в мікроциркуляторному руслі і погіршує засвоєння кисню. За таких обставин включається компенсаторний механізм – функціональне шунтування нутрітивного капіляра, яке зменшує лінійну швидкість кровотоку в капілярній сітці і цим самим сприяє покращенню дифузії кисню в напрямку до м'язових клітин.

Рівень аеробної витривалості визначається і функціональними можливостями системи зовнішнього дихання, адже швидкість переходу кисню з альвеол у кров залежить від дифузійної здатності альвеолярно-капілярного бар'єру, яка при фізичних навантаженнях зростає за рахунок збільшення дихального об'єму і розширення альвеолярно-капілярної площі [21].

Рівень поглинання кисню значною мірою може залежати від показників максимальної вентиляції легенів, які зумовлені транспортними можливостями бронхіального дерева і функціональними можливостями дихальних м'язів. Величина МСК може обумовлюватися також і кисневою ємністю крові, адже між показниками вмісту гемоглобіну і VО2мах існує прямий кореляційний зв'язок. При цьому абсолютні показники МСК знаходяться в прямій залежності від маси тіла, як правило, м'язового компоненту. Збільшення маси тіла за рахунок жирового компоненту може негативно впливати на відносні показники МСК [22].

Систематичні тренування, спрямовані на удосконалення витривалості, призводять до зростання показників МСК та порогу анаеробного обміну (ПАНО), який теж характеризує аеробну продуктивність, оскільки визначає інтенсивність фізичного навантаження, вище якого в людини розвивається метаболічний ацидоз. Так, якщо VО2мах під впливом тренувань збільшується в середньому на 20-30%, то ПАНО – на 40-50 % [5]. У нетренованих осіб ПАНО знаходиться на рівні 50-60 % VО2мах, а в бігунів-стайєрів високої кваліфікації може досягати 85-90% максимального поглинання кисню. Межі зростання показників аеробної продуктивності є генетично детермінованими.

Таким чином, функціональні можливості кардіореспіраторної системи, зокрема показник МСК, однаковою мірою відбивають як рівень фізичної працездатності, так і соматичного здоров'я організму людини. При цьому рівень фізичної працездатності є кількісним показником здоров'я. Саме по здатності організму мобілізувати свої енергетичні ресурси можна судити про рівень здоров'я індивідуума й ступінь резистентності організму до широкого спектру патогенних впливів довкілля.

При раціональній організації рухового режиму людини, підборі адекватних корекційних програм можливе підвищення кардіореспіраторної витривалості, а відповідно – і стану соматичного здоров'я.

Корекція аеробної витривалості організму може реалізуватися через вдосконалення механізмів специфічної адаптації до фізичних навантажень тих систем, які лімітують аеробні процеси енергозабезпечення.

Список джерел:

  1. Агаджанян Н.А., Марачев А.Г., Бабков Г.А. Экологическая физиология человека. – М.: Издательская фирма Крук, 1998. – 416 с.

  2. Апанасенко Г.Л. Диагностика индивидуального здоровья // Валеология. – 2002. – № 3. – С.27-31.

  3. Апанасенко Г.Л. Начала валеологии. Индивидуальное здоровье (сущность, феноменология, стратегия управления) // Український медичний часопис. – 2002. – № 5. – С.45-49.

  4. Апанасенко Г.Л., Чебаненко Н.І. Якість життя як сучасна прикладна проблема медицини // Охорона здоров'я України. – 2003. – № 2. – С.55-59.

  5. Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных климатогеографических и погодных условиях. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 176 с.

  6. Глазирін І.Д. Основи диференційованого фізичного виховання. – Черкаси: Відлуння – Плюс, 2003. - 352 с.

  7. Дорофєєва О.Є. Біохімічні показники крові спортсменів високого класу як критерії адаптації до значних фізичних навантажень // Фізіологічний журнал. – 2004. – Т.50, № 3. – С. 65-70.

  8. Драницин О.В. Зміна площі еритроцитів у спортсменів високої кваліфікації під дією фізичного навантаження // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. – 2003. – № 4. – С. 85-88.

  9. Жуков Г.М., Ринда Ф.П. Практичні та теоретичні аспекти управління здоров'ям населення // Охорона здоров'я України. – 2002. – № 1. – С. 32-35.

  10. Іванюра І.О. Взаємозв'язок між нейродинамічними і вегетативними функціями організму учнів при адаптації до тривалих фізичних навантажень // Вісник проблем біології і медицини. – 2000. – Вип. 4.

  11. Квашніна Л.В. Адаптаційно-компенсаторні зміни основних функцій кардіореспіраторної системи на дозоване фізичне навантаження у здорових дітей // Актуальні проблеми педіатрії. – 2000. – № 3. – С. 36-39.

  12. Мицкан Б.М. Здоровий спосіб життя в контексті ноосферного мислення та фактори, які впливають на ставлення до індивідуального здоров'я // Вісник Прикарпатського університету. Фізична культура. – Івано-Франківськ, 2004. – Вип.1. – С. 5-13.

  13. Моісеєнко Є.В. Стан кардіореспіраторних механізмів газообміну організму підлітків 15-річного віку // Фізіологічний журнал. – 2002. – Т. 48, № 2. – С. 89.

  14. Мозжухин А.С. Характеристика функциональных резервов человека // Проблемы резервних возможностей человека. – М.: ВНИИФК, 1982. – С. 43-50.

  15. Поташнюк І.В. Фізична підготовленість учнів гімназії як показник фізіологічних резервів організму // Вісник наукових досліджень. – 2003. – № 2. – С.83-86.

  16. Радзиевский А., Верич Г. Об оптимуме двигательной активности человека // Четвертий міжнародний науковий конгрес "Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров'я, рекреації, спортивної медицини та реабілітації". – К, 2000. – С. 416.

  17. Солодков А.С., Сологуб Е.Б. Физиология человека. Общая, Спортивная, Возрастная. – М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс, 2001. – С. 199-201.

  18. Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание. – М., 1991. – 321 с.

  19. Ткаченко Л.М. Реакції дихання та кровообігу на м'язове навантаження та їх зв'язок з автономною нервовою системою // Фізіологічний журнал. – 2000. – Т.46, № 4. – С. 33-39.

Loading...

 
 

Цікаве