WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров’я людини - Реферат

Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров’я людини - Реферат

Реферат на тему:

Функціональні резерви кардіореспіраторної системи як показник здоров'я людини

Функціональні можливості кардіореспіраторної системи, зокрема показник МСК, в однаковій мірі відбивають як рівень фізичної працездатності, так і соматичного здоров'я організму людини. При цьому рівень фізичної працездатності є кількісним показником здоров'я. Саме по здатності організму мобілізувати свої енергетичні ресурси можна судити про рівень здоров'я індивідуума й ступінь резистентності організму до широкого спектру патогенних впливів довкілля. При раціональній організації рухового режиму людини, підборі адекватних корекційних програм можливе підвищення кардіореспіраторної витривалості, а відповідно – і стану соматичного здоров'я. Корекція аеробної витривалості організму може реалізуватися через вдосконалення механізмів специфічної адаптації до фізичних навантажень тих систем, які лімітують аеробні процеси енергозабезпечення.

За своєю практичною вагомістю проблема здоров'я людини є однією із найскладніших у сучасній цивілізації [12]. Як відомо, здоров'я людини залежить як від генетичних факторів, так і від стану оточуючого середовища, медичного забезпечення, умов і способу життя [20].

Про рівень здоров'я індивідуума, ступінь опірності організму до широкого спектру несприятливих впливів навколишнього середовища можна судити за його здатністю мобілізувати свої енергетичні ресурси, які визначаються функціональними можливостями кардіореспіраторної системи [3, 21]. Оскільки за останні десятиліття стан здоров'я населення України істотно погіршився [9], то дослідження функціональних резервів кардіореспіраторної системи і розробка дієвих шляхів їх підвищення є актуальною проблемою сьогодення.

Уява про резервні можливості організму пов'язана з фізіологічним вченням К. Бернара, П. Бера, У. Кеннона про збереження гомеостазу при дії на організм несприятливих факторів за рахунок посилення функцій життєво важливих органів і систем з використанням їх резервів. Принципові положення вчення про фізіологічні резерви були розроблені в 30-х роках академіком Л.А. Орбелі. У фізіології спорту ця проблема почала вивчатися В.В. Кузнєцовим та А.С. Мозжухіним [1, 14, 16, 17, 19].

На сьогодні під фізіологічними резервами організму розуміють вироблену в процесі еволюції адаптаційну і компенсаторну здатність органу, системи й організму в цілому посилювати в багато разів інтенсивність своєї діяльності в порівнянні зі станом відносного спокою. Фізіологічні резерви забезпечуються системним структурним слідом адаптації, певними анатомо-фізіологічними особливостями будови і діяльності організму, а саме наявністю парних органів, що забезпечує заміщення порушеної функції (аналізатори, залози внутрішньої секреції, нирки та ін.); значним посиленням діяльності серця, збільшенням загальної інтенсивності кровотоку, легеневої вентиляції і посиленням діяльності серця та інших органів і систем; високою резистентністю клітин і тканин організму до різних зовнішніх впливів та змін внутрішнього середовища. Функціональний резерв органу або системи може бути кількісно охарактеризований різницею між максимально можливим показником при м'язовій роботі і рівнем функцій в умовах фізіологічного спокою [20].

Всі резервні можливості організму поділяються на дві групи: соціальні резерви (психологічні і спортивно-технічні) і біологічні (структурні, біохімічні і фізіологічні). Морфо-функціональною основою фізіологічних резервів є органи, системи організму і механізми їх регуляції, що забезпечують переробку інформації, підтримання гомеостазу і координацію рухових та вегетативних актів.

Фізіологічні резерви включаються не всі одразу, а почергово. Перша черга резервів реалізується при роботі до 30% від абсолютних можливостей організму і включає перехід від стану спокою до повсякденної діяльності. Механізм цього процесу – безумовні та умовні рефлекси. Друга черга включення здійснюється при напруженій діяльності, часто в екстремальних умовах при роботі від 30% до 65% від максимальних можливостей (тренування, змагання). При цьому включення відбувається завдяки нейрогуморальним впливам, а також вольовим зусиллям та емоціям. Третій ешелон резервів мобілізується, звичайно, в боротьбі за життя, часто після втрати свідомості, в агонії. Включення цих резервів забезпечується безумовно-рефлекторним шляхом і зворотними зв'язками. Функціональний резерв органу або системи може бути кількісно охарактеризований різницею між максимально можливим показником при м'язовій роботі і рівнем функцій в умовах фізіологічного спокою.

Вважають, що здоров'я – це такий психофізіологічний стан людини, який характеризується не тільки відсутністю патологічно змінених окремих органів і систем, але й такими функціональними резервами організму людини, які є достатні для ефективної біологічної і соціальної адаптації та збереження високої фізичної і розумової працездатності [20].

На сьогодні найбільш поширені дві моделі діагностики рівня здоров'я: визначення біологічного віку й оцінка енергопотенціалу (резервів біоенергетики) на організменному рівні. Обидві вони характеризують біологічну функцію виживання – один з основних проявів здоров'я.

Чим вище доступні для використання резерви біоенергетики, тим життєздатніший організм, тому що життя підтримується витратою енергії. При цьому відзначається одна важлива закономірність: чим могутніший апарат мітохондрій, що є субстратом енергопотенціалу клітини, тим більший діапазон зовнішніх впливів вона здатна витримати і відновити свою структуру. На органному рівні спостерігається та ж закономірність: чим менший резерв енергії, тим швидше виявляється дія на орган екстремального впливу у вигляді порушення гомеостазу. Здатність мобілізувати ресурси органів, систем, всього організму — перша умова термінового його пристосування до впливу екстремальних факторів. Боротьба за підтримку оптимальної напруги кисню в клітині багато в чому визначила весь хід еволюції живого. Здатність збільшувати при необхідності поглинання кисню визначає той резерв енергії, що може бути використаний для інтенсифікації процесів життєдіяльності. Чим більша ця властивість, тим організм життєздатніший [2, 3]. Отже, проблема виміру ступеня життєздатності, іншими словами, – рівня соматичного здоров'я, упирається в проблему оцінки потужності й ефективності аеробного енергоутворення. З фізіологічної точки зору цей показник інтегрально характеризує стан киснево - транспортної системи і метаболічних функцій, з біологічної – ступінь життєздатності системи – живого організму.

Доведено, що максимальне споживання кисню (МСК) – показник, який характеризує стійкість організму до усіляких факторів – від гіпоксії і крововтрати до радіоактивного випромінювання [2, 18].

Аналіз результатів популяційних досліджень дозволив вперше описати феномен ''безпечного рівня" здоров'я (IV-V рівні) і дати йому кількісну характеристику [3, 4]. "Безпечний рівень" характеризується МСК для чоловіків 42 мл/хв/кг, а для жінок – 35 мл/хв/кг маси тіла. У "безпечній зоні" здоров'я практично не реєструються ендогенні фактори ризику, маніфестовані форми хронічних неінфекційних захворювань, низький ризик смерті від них. При виході індивіда з "безпечної зони" здоров'я виявляється феномен "саморозвитку" патологічного процесу без зміни сили діючих факторів (умов існування): спочатку формуються ендогенні фактори ризику, розвивається патологічний процес і відбувається його маніфестація у вигляді конкретної нозологічної форми. Отже, безпосередня причина поширеності хронічних неінфекційних захворювань, що виникла в другій половині ХХ століття, полягає у виході енергопотенціалу біосистеми в сучасній людській популяції за межі "безпечної зони".

Звідси випливає, що чим вищий енергетичний потенціал організму, тим вищий рівень здоров'я. Доведено, що ендогенні фактори ризику ішемічної хвороби серця формуються лише при зниженні потенційних можливостей організму до м'язової діяльності [4, 18, 20]. Проведені дослідження дозволили виявити певну залежність між рівнем фізичної працездатності організму та функціональними можливостями ЦНС, кардіореспіраторної системи, а також характером регуляції вегетативних і рухових функцій. Саме регуляція фізіологічних функцій інтегрально відбиває адаптаційні можливості організму не тільки до фізичних навантажень, але й до інших впливів навколишнього середовища [10, 19].

Фізична працездатність організму багато в чому залежить від швидкості і можливості забезпечення достатньої кількості енергії. Основний шлях енергетичного забезпечення м'язової діяльності – окисне фосфорилювання, яке тісно пов'язане зі споживанням кисню, величина якого залежить від функціонального стану кардіореспіраторної системи, а саме від резервів кисневотранспортної системи (дихального об'єму, максимальної вентиляції і дифузійної здатності легенів, легеневого кровообігу, кисневої ємності крові; об'ємної щільності гемокапілярів в скелетних м'язах, та мітохондрій у м'язових волокнах) [7, 8]. Киснева межа є найбільш інтегральним показником, що характеризує здатність організму при максимальній напрузі забезпечувати потребу тканин у кисні. Величина МСК залежить від узгодженості функцій не тільки кардіореспіраторної системи, але і ЦНС.

Одночасно МСК є надійним критерієм оцінки стану здоров'я, тому що відображає ступінь стійкості організму до патогенних факторів навколишнього середовища. Показник МСК знаходиться у великій кореляційній залежності від площі поверхні й маси тіла, окружності грудної клітки, величини ЖЄЛ тощо [5, 6, 7, 8]. Отже, функціональні можливості кардіореспіраторної системи, зокрема показник МСК, однаковою мірою відбивають як рівень фізичної працездатності, так і соматичного здоров'я людини.

Збільшення діапазону фізіологічних резервів і великі можливості їх мобілізації забезпечуються шляхом розвитку витривалості. Аеробна витривалість залежить від функціональних можливостей киснево-транспортної системи, яка забезпечує абсорбцію кисню з повітря і його транспорт до працюючих скелетних м'язів та інших активних органів і тканин й утилізації кисню в м'язах із крові [11, 13].

Loading...

 
 

Цікаве