WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Судова медицина, її визначення, зміст, завдання, значення. Визначення, зміст, завдання і значення судової медицини - Реферат

Судова медицина, її визначення, зміст, завдання, значення. Визначення, зміст, завдання і значення судової медицини - Реферат

Основними документами, які регламентували проведення судово-медичної експертизи, в той період були Статут судової медицини (1828) і "Наставления врачам при судебном осмотре и вскрытии мертвых тел" (1829), підготовлені, проф. І.В.Буяльським (1789–1866), який ще в 1824 р. опублікував роботу "Руководство врачам к правильному осмотру мертвых человеческих тел для узнания причины смерти, особенно при судебных исследованиях".

Переробкою в 1842 р. Статуту судової медицини було завершено організаційну структуру судово-медичної служби в Росії, яка профункціювала майже без змін до Жовтневого перевороту. Відповідно до цього Статуту судово-медичні обов'язки в повітах виконували повітові лікарі, в містах — міські, поліцейські, військові і цивільні вільнопрактикуючі лікарі.

Важливу роль у розвитку судової медицини відіграв великий хірург М.І.Пирогов (1810–1880), прах якого зберігається й тепер у склепі біля Вінниці. У 1841 р. М.І.Пирогов видав спеціальний атлас "Анатомические изображения человеческого тела, назначенное преимущественно для судебных врачей". В Медико-хірургічній Академії в Петербурзі М.І.Пирогов зробив понад 1000 досліджень трупів, що характеризує його практичну діяльність в галузі судової медицини. Незаперечний його внесок у вогнестрільну балістику. Прогресивний вплив на розвиток теорії і практики судової медицини в подальші роки мали Пироговські з'їзди лікарів.

У 1864 р. були прийняті судові статути, і судочинство з таємного стає гласним з участю сторін обвинувачення та захисту. Внаслідок цього значно зросли вимоги до лікарів-експертів, оскільки вони на відкритому засіданні повинні були підтвердити свої висновки переконливими даними, обгрунтованими результатами наукових досліджень, які в разі потреби можна було перевірити. В зв'язку з цим лікар-експерт повинен був мати високу теоретичну і практичну підготовку.

Усе це значно активізувало дослідницьку діяльність і сприяло підвищенню якості підготовки лікарів у галузі судової медицини. З'явились фундаментальні роботи таких видатних учених як П.І.Нейдінг, П.А.Мінаков, Н.Н.Івановський, Ф.Ф.Ергардт, М.С.Бокаріус і багатьох інших.

У 60-і роки значно збільшилась кількість друкованих праць. З 1865 р. почав періодично виходити "Архив судебной и общественной гигиены", який з 1872 р. замінив "Сборник сочинений по судебной медицине, медицинской полиции й общественной гигиене", з 1880 по 1888 р. — "Вестник судебной медицины и общественной гигиены", а з 1889 р. — "Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины", який перестав друкуватися у 1917 р.

Період після Жовтневого перевороту характеризувався подальшим інтенсивним розвитком судової медицини і прогресивними змінами організаційної структури судово-медичної служби. Він відзначається заснуванням у 1918 р. Народного комісаріату охорони здоров'я РРФСР, до складу якого входив підвідділ із судово-медичної експертизи — керівний центр судово-медичної служби держави. Таким чином, із системи Міністерства внутрішніх справ ця галузь медицини була переведена в систему охорони здоров'я.

У 1920 р. було прийнято "Положення про судово-медичних експертів". У 1924 р. при Народному комісаріаті охорони здоров'я РРФСР затверджена посада судово-медичного експерта, а в 1937 р. при відповідному Наркоматі СРСР — посада головного судово-медичного експерта СРСР, яку послідовно займали М.В. Попов, у 1939–1979 р. — В.І.Прозоровський, а з 1979–1991 р. — О.П.Громов.

Важливе значення у подальшому розвитку судової медицини мала організація у 1932 р в Москві НДІ судової медицини, який став організаційним науково-методичним центром керівництва науковою і практичною судово-медичною діяльністю.

Організація судово-медичної експертизи в Україні почалася в 1919 р., коли в Києві при Наркоматі охорони здоров'я був створений відділ медичної експертизи. В його обов'язки входили підготовка інструктивних матеріалів до проведення різних видів експертизи, керівництво діяльністю судово-медичних органів.

Судова медицина в Україні розвивалась як складова частина медицини в Російській імперії, збагачуючи її видатними науковими досягненнями, що належать, зокрема, Київській і Харківській школам судових медиків. Слід відзначити таких учених, як Ф.Ф.Ергардт, Н.О.Оболонський, В.А.Таранухін, Ю.С.Сапожников, А.М.Гамбург, Ф.А.Патенко, М.С.Бокаріус, М.П.Марченко, та багатьох інших.

У довоєнні і післявоєнні роки в Україні було відкрито чимало медичних вузів та інститутів удосконалення лікарів, до складу яких увійшли кафедри судової медицини. Вони стали базами створення наукових медичних шкіл і підготовки судових медиків до практичної діяльності.

Тепер в Україні налічується 14 медичних вузів, які мають кафедри (курси) судової медицини. Крім того, аналогічні кафедри є також в закладах удосконалення лікарів Києва і Харкова, а також при медичному факультеті Ужгородського університету.

Працівники цих кафедр беруть активну участь у практичній роботі як висококваліфіковані судово-медичні експерти. Результати наукових досліджень, розроблених на кафедрах, мають переважно прикладне судово-медичне значення, а тому широко використовуються в експертній практиці.

Із розпадом колишнього Радянського Союзу і утворенням в 1991 р. Незалежної України відбулися зміни в структурі судової медичної служби. Внаслідок організації системи охорони здоров'я і розформування Міністерства охорони здоров'я СРСР вищою судово-медичною інстанцією в Україні стало Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.

Крім того, Верховною Радою України були прийняті нові закони, які регламентують усю діяльність державних структур, у тому числі і органів охорони здоров'я та судової медицини. В Кримінальний і Цивільний кодекси внесено доповнення і зміни, якими мають керуватися в своїй роботі судово-медичні експерти і які розглянуто нами у відповідних розділах цього підручника.

Література

  1. Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупов. // М.: Медицина, 1976. — 440 С.

  2. Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза по документам. // Р.- на Дону, 1989. — 38 С.

  3. Барсегянц Л.О., Левченков Б.Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений организма. // М., 1978. — 144 С.

  4. Барсегянц Л.О., Верещака М.Ф. Морфологические особенности волос человека в аспекте судебно-медицинской экспертизы. // М., 1982. — 215 С.

  5. Бедрин Л.М., Загрядская А.П., Кедров В.С., Уткина Т.М. Судебно-медицинская диагностика скоропостижной смерти от ишемической болезни сердца. // Горький, 1975. — 160 С.

  6. Бедрин Л.М., Загрядская А.П. Судебно-медицинские возможности исследования эксгумированного трупа. // Горький, 1978. — 52 С.

  7. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей. // М.: Юридическая литература, 1970. — 128 С.

  8. Бережной Р.В. Судебно-медицинская экспертиза отравлений техническими жидкостями. // М., 1977. — 207 С.

  9. Богуславский А.П. Судебно-медицинская экспертиза трупов неизвестных лиц. // К.: Здоровья, 1964. — 143 С.

  10. Ботезату Г.А., Мутой Г.Л. Асфиксия. // Кишинев, 1983. — 85 С.

  11. Ботезату Г.А., Тетерчев В.В., Унгурян С.В. Диагностика давности смерти в судебной медицине. // Кишинев, 1987. — 134 С.

  12. Вермель М.Г. Вопросы теории судебно-медицинского заключения. // М., 1979. — 112 С.

Loading...

 
 

Цікаве