WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Основи урогінекології - Реферат

Основи урогінекології - Реферат

Реферат на тему:

Основи урогінекології

Статеві органи та органи сечовидільної системи в процесі ембріогенезу розвиваються з єдиного зародкового листка (мезодерми), вони мають тісний анатомо-фізіологічний зв'язок, спільне кровопостачання та лімфатичну систему. Тому захворювання однієї системи нерідко призводить до патологічних змін у органах іншої, аномалії розвитку статевих органів можуть поєднуватись з аномаліями розвитку сечовидільної системи. Досить часто при злоякісних захворюваннях жіночих статевих органів уражаються органи сечової системи. Вони уражаються також при променевій терапії злоякісних захворювань.

Сечівник, сечовий міхур та сечоводи є органами-мішенями для дії статевих гормонів. За наявності дефіциту естрогенів відбуваються атрофічні зміни в епітелії слизової оболонки цих органів.

При запальних захворюваннях геніталій можливість виникнення патологічного процесу в органах сечовидільної системи сягаає 35-60% випадків.

Досить часто у зв'язку з анатомічними особливостями під час гінекологічних операцій травмуються сечовий міхур, сечоводи, що вимагає відповідного оперативного лікування.

Отже, для правильної діагностики, лікування, а також для усунення ускладнень, що виникають при лікуванні, слід знати основи урогінекології.

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Уретрит

При запальних процесах у вагіні нерідко виникає запалення уретри, що може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Збудниками його є та сама патогенна мікрофлора, що викликає кольпіт (трихомонади, хламідії, грибки, іноді — гонококи). Клінічні симптоми уретриту — біль, частіше наприкінці акту сечовипускання, різь під час сечовипускання, часті поклики до сечовипускання, нерідко — гематурія. Іноді можуть спостерігатись гнійні виділення з уретри.

Діагностика базується на скаргах хворої та даних огляду: наявність гіперемії та набряку в ділянці зовнішнього вічка уретри.

Іноді уретрит набуває хронічного перебігу. Частіше це трапляється у жінок з хронічними запальними процесами придатків матки, хронічними кольпітами, ендоцервіцитами. Хронічний уретрит має подібні до гострого симптоми, проте вони виражені значно слабше, періоди загострення змінюються ремісіями. Необхідно обов'язково проводити цистоскопію.

У жінок у постменопаузі нерідко виникає сенільний уретрит, який супроводжує сенільний кольпіт. В основі цих захворювань лежить дефіцит естрогенів, у результаті якого виникають атрофічні зміни у слизовій оболонці уретри та вагіни. Вони мають надзвичайно стійкий перебіг, хворих турбує часте сечовипускання, воно стає болючим, іноді відмічається нетримання сечі. Деколи при огляді знаходять вивернену слизову оболонку уретри, яку можуть помилково прийняти за поліп.

Лікування має бути етіопатогенетичним. Враховуючи поєднану патологію, призначають ті ж антибактеріальні препарати, що й для лікування кольпіту. Крім того, проводять місцеву терапію, що включає в себе теплі сидячі ванни з відварів трав; при хронічних процесах вдаються до інсталяцій уретри 1% розчином протарголу, 0,02% коларголу, шипшинової чи об-ліпихової олії.

У випадку наявності сенільних уретритів раціонально використовувати естрогени. Їх можна додавати у вигляді масляних розчинів до мазевих основ чи емульсій і вводити у вагіну та одночасно змащувати зовнішній отвір уретри. Курс лікування—10-14 днів. Повторюють курс лікування через 2-3 місяці. Одночасно можна проводити загальну гормонотерапію.

Цистит

Запалення сечового міхура зустрічається при запальних процесах геніталій досить часто. Сечовий міхур може втягуватись у запальний процес при гострих аднекситах, особливо при формуванні тубооваріальних пухлин. Гострі цистити при запальних захворюваннях геніталій перебігають, як правило, в легкій формі. Хворі скаржаться на часті поклики до сечовипускання, різь та біль при ньому, особливо наприкінці акту сечовипускання. Іноді виникає гематурія. В аналізах сечі знаходять мікрогематурію, піу-рію, протеїнурію, бактеріурію. При хронічних запальних процесах жіночих статевих органів кожне захворювання може супроводжуватися циститом, він набуває хронічного перебігу. Нерідко відмічається загострення циститу під час менструацій.

Діагностика базується на клінічних даних. Можна проводити цистоскопію (за умови відсутності загострення), при якій знаходять набряк та гіперемію стінок сечового міхура, що має дифузний характер. Вогнищева гіперемія буває на боці запального процесу (тубооваріальноі пухлини) як симптом втягнення в процес стінки сечового міхура.

Лікування циститу, як супутнього захворювання, полягає у призначенні тих самих антибактеріальних препаратів, що використовуються для лікування основного процесу. Ефективними є нітрофуранові препарати, фторхіно-лони (норбактин, офлоксацин, ципрофлоксацин). Призначають також уро-лесан, цистенал, особливо за наявності дизуричних явищ. Якщо в процесі лікування продовжують турбувати дизуричні явища, гематурія, необхідна консультація уролога. При хронічних циститах, крім уросептиків, призначають інстиляції в сечовий міхур 0,02% розчину коларголу або 1% розчину протарголу, фізметоди (УВЧ, іонофорез, фонофорез, парафінові аплікації над лобком). Тривалість терапії контролює уролог. У постменопаузі до лікування слід додавати естрогени — вводити у вагіну естрогель, а також проводити загальну гормонотерапію (естрюл, мікрофолін).

Цисталгія

У результаті гіпофункції яєчників, гемодинамічних розладів, що виникають при запальних процесах, різноманітних нейроендокринних порушеннях, у жінок може виникати цисталгія — захворювання, що не має в своїй основі морфологічних змін.

Симптоматика захворювання подібна до циститу, проте немає змін у аналізах сечі. Не знаходять змін у сечовому міхурі при цистоскопії. Частіше ця патологія зустрічається в жінок у постменопаузі.

Клінічний перебіг характеризується кризами та ремісіями, тривалим перебігом. Основні скарги — почастішання сечовипускання, імперативні поклики та біль при акті сечовипускання. Можливий біль у ділянці промежини, уретри.

Діагноз базується на даних анамнезу, особливостях клінічного перебігу, аналізах сечі, цистоскопії. Потрібне ретельне обстеження для встановлення причини цисталгії.

Лікування проводить уролог. Воно повинно бути етіопатогенетичним, включати лікування гінекологічних захворювань, що призводять до порушення гемодинаміки в малому тазі. Проводять загальнозміцнюючу терапію, призначають седативні препарати, анальгетики, пресакральні новокаїнові блокади.

З урахуванням віку хворої, слід проводити гормонотерапію — у репродуктивному віці призначають циклічну гормонотерапію за загальноприйнятими схемами, у літньому віці — естрогени, зокрема естріол по 1-2 таб. на день протягом 3 тижнів. Можна призначати клімен у безперервному режимі.

Досить ефективним методом є голкорефлексотерапія, яка здійснює знеболювальний ефект та зменшує дизуричні явища.

Можна призначати терапію синусоїдними модульованими струмами за допомогою вагінального електрода (2-3 курси з перервами у 2-3 місяці).

Нетримання сечі

Нетримання сечі — мимовільне виділення сечі без покликів до сечовипускання. Воно буває справжнім та несправжнім. При справжньому нетриманні сечі немає порушення анатомічної цілісності сечових шляхів. При несправжньому — сеча мимовільно виділяється назовні внаслідок вроджених або набутих дефектів сечовода, сечового міхура або сечівника. До вроджених дефектів можна віднести екстрофію сечового міхура, епіспадію, ектопію вічка сечовода в уретру або піхву. Як правило, набуті дефекти пов'язані з травмою; при цьому порушується цілісність сечових шляхів, утворюються нориці (сечовідно-піхвова, міхурово-піхвова, міхурово-ректаль-на, уретро-ректальна). Справжнє нетримання виникає як результат порушення функції сфінктерів та фіксуючого апарата сечового міхура. Проявляється переважно при підвищенні внутрішньочеревного тиску — піднятті тягарів, кашлі, чханні.

Loading...

 
 

Цікаве