WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Оперативні методи лікування у гінекології - Реферат

Оперативні методи лікування у гінекології - Реферат

У перші години після операції хворій змочують губи та слизову оболонку рота вологим тампоном. Згодом дають пити воду невеликими порціями. З другої доби дозволяють пити рідину у кількості 1 -1,5 л, а також бульйон, кефір. На 3-тю добу можна вживати протерті супи, до 7-8-ї доби хвора поступово переходить на загальний стіл. Хворим після вагінальних операцій до 6-8-ї доби рекомендують рідку легкозасвоювану їжу, щоб затримати дефекацію до загоєння швів.

У більшості хворих вже на кінець першої доби після операції починають відходити гази, з'являється перистальтика кишечника. Для стимуляції перистальтики вводять поляризуючу суміш, прозерин, церукал. Якщо перистальтика відсутня, на 2-гу добу роблять гіпертонічну клізму, а на 3-тю — у разі необхідності — очисну.

Дуже важливою у післяопераційному періоді є функція сечового міхура. Слід пильно стежити за частотою сечовипускання, і, у разі виникнення проблем, допомогти хворій спорожнити сечовий міхур. Утруднення сечопускання може бути пов'язане з горизонтальним положенням хворої, а також з тим, що вона не відчуває наповнення сечового міхура. Це може бути викликане рефлекторним нервовим впливом, бо під час гінекологічних операцій сечовий міхур безпосередньої операційної травми не зазнає. Для полегшення сечовипускання слід у першу чергу використати місцеву дію тепла (грілка на ділянку сечового міхура) та рефлекторні способи — поливання статевих органів теплою водою, звук води, що тече з крана. У деяких хворих спазм сфінктера сечового міхура виникає у відповідь на контакт з холодним металевим предметом, тому підкладне судно перед використанням обов'язково потрібно облити теплою водою, щоб зігріти його. У разі неефективності цих заходів можна ввести 0,5-1 мл пітуїтрину 2-3 рази на добу. Лише за умови використання усіх можливих засобів вдаються до катетеризації сечового міхура, дотримуючись при цьому всіх правил асептики та антисептики. Катетеризацію проводять не частіше як через 8-12 годин. У більшості хворих функція сечового міхура відновлюється, як тільки їм дозволяють вставати. Відсутність сечі чи поява у ній крові свідчить про можливу травму сечового міхура або сечоводів під час операції, тому слід вжити термінових заходів.

Активне ведення післяопераційного періоду передбачає для хворих раннє вставання — при неускладненому перебігові вони можуть вставати через 1 добу після операції, — використання лікувальної фізкультури, зокрема дихальної гімнастики. Після вагінальних операцій, особливо пластичних, хворі повинні дотримуватись ліжкового режиму до 3-5 діб.

Особливо пильної уваги потребує післяопераційна пов'язка. Першу перев'язку роблять на 2-гу добу. Далі, якщо післяопераційний період проходить без ускладнень, перев'язки роблять у міру необхідності. Шви знімають на 5-7 добу після операції, спочатку через один, наступного дня — решту.

Двічі на день хворим проводять туалет зовнішніх статевих органів, обмиваючи їх дезінфекційними розчинами. Особливо ретельно проводять туалет хворим після вагінальних операцій. Після обмивання зовнішніх статевих органів ділянку швів просушують марлевим тампоном і обробляють 1% розчином брильянтового зеленого. Прикладають стерильну підкладну пелюшку.

Хворим у післяопераційному періоді проводять інтенсивну інфузійну та трансфузійну терапію, спрямовану на відновлення дефіциту еритроцитів, плазми та її компонентів, корекцію порушень обміну електролітів, кислотно-лужного стану організму, реологічних властивостей крові.

З метою запобігання ускладненням гнійно-запального характеру проводять антибактеріальну профілактику.

Із стаціонару жінку виписують на 10-12 добу післяопераційного періоду за умови загоєння післяопераційної рани, стабільних гемодинамічних показників, нормалізації функції усіх органів та систем організму.

УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ

У післяопераційному періоді можуть виникати ранні— у перші години — та пізні — на 2-6 добу — ускладнення.

Одразу після операції, виходячи з наркозу, хвора може скаржитися на нудоту, тому напоготові повинен бути лоток, щоб підставити хворій у випадку блювання, та рушник. Голову хворої слід повернути набік і не залишати жінку без нагляду на жодну хвилину, бо можлива аспірація блювотних мас та асфіксія. Часто у хворих спостерігається у тій чи іншій мірі дихальна недостатність, зумовлена залишковою дією м'язових релаксантів, анестетиків та наркотичних анальгетиків, що проявляється гіпоксією та метаболічним ацидозом. Для лікування цих явищ застосовують кисневу терапію у перші години після операції, перкусійний та вібраційний масаж грудної клітки, бронхолітики (бронхолітин, бромгексин, еуфілін), інгаляційну терапію. З метою лікування застійних явищ у легенях та профілактики пневмонії застосовують дихальну гімнастику.

Дуже серйозними ускладненнями післяопераційного періоду є тромбофлебіти та тромбоемболії. Вони виникають у хворих з варикозним розширенням вен, тромбоемболічними ускладненнями в анамнезі, злоякісними новоутвореннями, захворюваннями серцево-судинної системи, ожирінням, у жінок старшого віку. Профілактика післяопераційних тромбоемболій включає: туге бинтування кінцівки з варикозно розширеними венами, раннє вставання хворої після операції, лікувальну гімнастику, введення реополі-глюкіну у поєднанні з курантилом, тренталом, гепаринотерапію (по 2500 ОД у шкірну складку бокової поверхні живота чотири рази на добу), використання антикоагулянтів непрямої дії (пелентан, фенілін), аспірину по 60-100 мг щоденно.

Післяопераційні кровотечі у першу чергу проявляються зміною гемодинамічних показників: різке зниження артеріального тиску та централь-

ного венозного тиску, прискорення пульсу, блідість шкіри, зниження рівня гемоглобіну, поява крові з дренажних трубок або з піхви. Діагностиці може допомогти УЗД та лапароскопія чи кульдоцентез.

Основні лікувальні заходи при кровотечі у черевній порожнині:

• негайна релапаротомія і зупинка кровотечі;

• паралельно з підготовкою хворої до повторного оперативного втручання проводять інтенсивну інфузійну терапію (поліглюкін, желатиноль, розчин Рінгера, плазма, ізотонічний розчин натрію хлориду). Інфузію проводити у дві-три вени (бажано катетеризувати підключичну вену);

• стабілізація артеріального тиску, на фоні поповнення ОЦК вводять великі дози глюкокортикоїдів (гідрокортизон, преднізолон, дексазон);

• після зупинки кровотечі для покращення мікроциркуляції та реологічних властивостей крові вводять реополіглюкін, а також трентал, дропе-ридол;

• проводять корекцію метаболічного ацидозу шляхом введення натрію гідрокарбонату (під контролем показників КЛС);

• проводять інгаляції кисню через катетер або маску, при необхідності ШВЛ.

До пізніх ускладнень післяопераційного періоду належать гнійно-запальні ускладнення. На 3-5 добу можуть з'явитися ознаки нагноєння післяопераційної рани: біль пульсуючого характеру в ділянці рубця, підвищення температури тіла. При огляді у ділянці запалення відмічається гіперемія, набряк, гнійні виділення з рани. Одразу після того як діагностоване таке ускладнення, слід зняти шви в ділянці нагноєння, промити рану перекисом водню, потім прикласти серветку з гіпертонічним розчином. Обов'язковим є призначення антибіотиків. Надалі перев'язки проводять щоденно аж до повного очищення рани.

Небезпечним ускладненням є післяопераційний перитоніт. Його початкові симптоми можна виявити при ретельному спостереженні за хворою: температура підвищується до 39-40°С, пульс стає частим, слабкого наповнення, знижується артеріальний тиск, дихання стає поверхневим, з'являється нудота, блювання, перистальтика кишечника сповільнена, гази не відходять.

Першим етапом лікування післяопераційного перитоніту найчастіше є повторна лапаротомія, з'ясування джерела інфікування черевної порожнини, санація вогнища інфекції, введення дренажів. Подальше лікування післяопераційного перитоніту напередовсім спрямоване на боротьбу з інфекційним чинником — антибактеріальна терапія. Проводиться детоксикаційна терапія, корекція кислотно-лужного стану організму. Призначають засоби, що усувають парез кишечника — прозерин, сорбітол. Для усунення гіпопротеїнемії вливають плазму, альбумін. Проводять стимуляцію імунітету.

Loading...

 
 

Цікаве