WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Захворювання матки доброякісні та злоякісні пухлини тіла матки - Реферат

Захворювання матки доброякісні та злоякісні пухлини тіла матки - Реферат

У деяких випадках ендометрюз приймають за запальний процес. Проте неефективність протизапальної терапії свідчить на користь ендометрюзу. Уточнити діагноз допомагає УЗД та ендоскопія.

Ендометріоз маткових труб зустрічається значно рідше, ніж ендо-метріоз яєчників, іноді його діагностують під час оперативних втручань.

Ретроцервікальний ендометрюз також викликає болі внизу живота і в попереку, вони пов'язані з менструальним циклом. Ендометрюїдна тканина може проростати у заднє склепіння, пряму кишку. Больовий синдром посилюється при акті дефекації, відходженні газів.

При гінекологічному дослідженні за шийкою матки у ретроцервікаль-ному просторі пальпується утвір, різко болючий, горбистий, майже нерухомий. Якщо є проростання ендометріоїдних утворів у вапну, то при огляді дзеркалами у задньому склепінні можна побачити синюшні "очка" - дрібні кісти.

Ендометріоз шийки матки характеризується наявністю синюшних "очок" (кіст) на шийці (рис. 140). Клінічно ця форма проявляється наявністю мажучих кров'янистих виділень до і після менструації. Діагноз ставлять за допомогою кольпоскопії та біопсії з наступним гістологічним дослідженням. Для ендометріозу шийки матки характерні такі морфологічні особливості: в тканині ендометріальної строми зустрічаються у тій чи іншій кількості залози, вистелені матковим епітелієм. На вагінальній частині шийки матки ендометріоїдні розростання розміщуються у субепітеліальній сполучній тканині. Багатошаровий плоский епітелій або відсутній, або ча-

стково збережений, місцями може бути відшарованим або розшарованим внаслідок крововиливів.

Екстрагенітальний ендометріоз. Найчастіше зустрічається ендомет-ріоз післяопераційних рубців та пупка. Розвивається він, як правило, після гінекологічних операцій. У місцях локалізації процесу у такому разі знаходять синюшні утвори різної величини, з яких під час менструації може виділятися кров. Діагноз ставлять за даними огляду та біопсії тканини.

Лікування ендометріозу

Вибір методу лікування залежить від віку хворої, локалізації ендомет-ріоїдних розростань та виразності клінічної симптоматики. Сучасна патогенетична концепція лікування генітального ендометріозу Грунтується на комбінованому лікувальному впливі з використанням хірургічного та медикаментозного методів.

Першим етапом лікування є ендоскопічна діагностика, біопсія та хірургічне втручання з максимальним видаленням ураженої тканини, кіст яєчників та коагуляцією вогнищ (при оперативних втручаннях бажано застосовувати лазерний скальпель для запобігання імплантаційному шляху розповсюдження процесу). Другий етап — гормональна терапія для досягнення антигонадотропного ефекту (автори назвали метод "медикаментозною гіпофізектомією"). На третьому етапі — проведення повторної лапароскопії з метою контролю за ефективністю лікування.

При призначенні гормональної терапії перевагу віддають препарату даназол та його аналогам (данол, дановал, даноген). Препарат є синтетичним стероїдом, має активну антигонадотропну дію, помірний андрогенний та анаболічний вплив. Механізм дії полягає у гальмуванні секреції ФСГ та ЛГ в гіпофізі за механізмом зворотного зв'язку, тому пригнічується про-

дукція статевих гормонів яєчниками. Лікувальні дози — у межах 200-800 мг на день. Термін лікування — 6 місяців.

Використовують також дюфастон, гестринон, бусерелін та нафарелін. Паралельно з призначенням гормонотерапії рекомендують проводити лікування радоновими ваннами. Таке лікування призводить до зменшення гормональної стимуляції ендометріоїдних розростань та їх регресу аж до повного виліковування.

МІХУРОВИЙ ЗАНЕСОК

Міхуровий занесок — це одна з форм трофобластичної хвороби (патологія плідного яйця), що характеризується своєрідною зміною хоріона. Вона проявляється різким збільшенням розмірів ворсинок і утворенням за їх ходом міхуровоподібних розширень, наповнених світлою рідиною, які нагадують грона винограду (рис. 141).

Етіологія і патогенез трофобластичної хвороби (у тому числі і міху-рового занеска) не вивчені. Вважають, що міхуровий занесок розвивається внаслідок запліднення яйцеклітини, що втратила своє ядро. Захворювання частіше спостерігається у вагітних юного або старшого віку.

Міхуровий занесок буває повним і частковим. У першому випадку перероджуються всі ворсинки, у другому — їх частина. Трапляється також деструктивний міхуровий занесок, при якому міхурці проростають крізь децидуальну оболонку і занурюються на різну глибину в міометрій (у рідкісних випадках аж до серозної оболонки, тобто через всю стінку матки), руйнуючи м'язові елементи і судини (рис. 144, 145). Це нагадує ріст пухлини.

Повний міхуровий занесок розвивається у перші тижні вагітності. Відбувається гіперплазія елементів цито- і синцитіотрофобласта, набряк ворсин. Набряк призводить до стиснення мезенхіми та утворення "цистерн" — ворсин, у яких скупчується рідина. При повному міхуровому занеску плід гине завжди.

Частковий міхуровий занесок нагадує мозаїку — нормальні ворсини чергуються з гідропічно зміненими.

Клініка, Міхуровий занесок характеризується такими основними ознаками, кожна з яких спостерігається не завжди:

• невідповідність величини матки та терміну вагітності (розміри матки перевищують нормальні для даного терміну);

• щільно-еластична консистенція матки;

• неодноразові малі (рідше значні) кров'янисті виділення, іноді з міхурцями занеска (абсолютна ознака);

• частий розвиток раннього токсикозу (в рідкісних випадках при великому терміні вагітності трапляється пізній токсикоз);

• відсутність достовірних ознак вагітності (плід не визначається за допомогою ультразвукового та рентгенологічного дослідження, пальпації;

серцебиття плода не прослуховується і не реєструється при апаратному дослідженні);

• ультразвукова картина "снігової бурі" в матці (рис. 142);

• різке підвищення рівня гормонів у сечі;

• розвиток двобічних текалютеїнових кіст (у 30-40% хворих).

Характерною ознакою міхурового занеска є значне підвищення рівня хоріонічного гонадотропіну, що відбиває ступінь збільшення маси трофо-бласта. У вагітних з нормальним перебігом вагітності концентрація хоріонічного гонадотропіну в сечі забезпечує позитивний тест на вагітність тільки з нерозведеною сечею. У хворих із міхуровим занеском реакція буде позитивною при розведенні сечі 1:50 і навіть 1:100.

Невидалений міхуровий занесок на 5-6-му місяці часто народжується самостійно. При деструктивному міхуровому занеску може виникнути небезпечна для життя кровотеча (рис. 145).

Небезпека міхурового занеска полягає в тому, що після нього може розвинутися злоякісна пухлина — хоріонепітеліома (найтяжча форма трофобластичної хвороби). Вона швидко росте і дає масивне метастазування (насамперед у легені). Усім вагітним з міхуровим занеском проводять рентгенологічне дослідження грудної клітки для діагностики можливих ускладнень.

Лікування. Після встановлення діагнозу видаляють міхуровий занесок з матки. Для цього використовують вишкрібання великою акушерською кюреткою (велика небезпека перфорації), вакуум-аспірацію, пальцеве видалення занеска (якщо матка пропускає 1-2 пальці) з наступним вишкрібанням. При великих розмірах матки вдаються до збудження її скорочень

за допомогою окситоцину або простагландинів. За наявності кровотечі, що загрожує життю, необхідне хірургічне лікування, яке полягає у видаленні матки. Всі видалені тканини обов'язково відправляють на гістологічне дослідження.

Після одержання результату гістологічного дослідження, який підтверджує діагноз, жінку направляють в онкологічний диспансер, де вирішують питання про необхідність хіміотерапії (метотрексат). Така хвора потребує ретельного медичного нагляду протягом 1,5-2 років у зв'язку з можливістю розвитку хоріонепітеліоми. У перший рік її оглядають щомісяця з визначенням хоріонічного гонадотропіну, у другий — через кожні 3 міс. При нормальній вагітності рівень ХГ знижується до нормального через 20 днів, при міхуровому занеску — через 4 місяці. У тому разі, коли реакція на хоріоніч-ний гонадотропін виявилася позитивною у більш пізні терміни, це свідчить про збереження активності трофобласта, тоді хвору госпіталізують для уточнення діагнозу і лікування. Вагітність протипоказана протягом 2 років.

ХОРІОНЕПІТЕЛІОМА

Хоріонепітеліома — злоякісна пухлина, яка розвивається з епітеліальних елементів хоріона. Виникає переважно після міхурового занеска, але трапляється й після пологів або аборту. Найчастіше захворювання розвивається у віці 28-32 років. Серед усіх злоякісних новоутворень жіночих статевих органів хоріонепітеліома складає 2-2,3%.

Причини захворювання вивчені недостатньо. Існують наукові дані про надмірне пригнічення імунітету у хворих з хоріонепітелюмою.

Морфологія. Макроскопічне хоріонепітеліома незалежно від локалізації має характерний вигляд: вузлики синюшного або темно-червоного кольору. На розрізі недавно утворених вузлів виявляють тканину, просочену кров'ю, що вгорнулася; давно утворені вузли мають сіро-коричневий колір через розпад тканини в центрі вузла. Пухлина виникає на місці імплантації плідного яйця. Вузли невеликі, не більші за вишню, рідше — до 3-4 см у діаметрі. Консистенція вузлів м'яка, межі нечіткі.

Loading...

 
 

Цікаве