WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Захворювання матки доброякісні та злоякісні пухлини тіла матки - Реферат

Захворювання матки доброякісні та злоякісні пухлини тіла матки - Реферат

Реферат на тему:

Захворювання матки доброякісні та злоякісні пухлини тіла матки

МІОМА МАТКИ

Міома матки (фіброміома, лейоміома) —доброякісна пухлина, що складається із м'язових та сполучнотканинних елементів.

У структурі гінекологічної захворюваності міома складає 10-25%, причому останніми роками спостерігається тенденція до росту кількості цих пухлин. Міома рідко виникає у молодих жінок, ризик захворювання зростає після 35-40 років, у віці, близькому до клімактерію. В анамнезі хворих — пізній початок і становлення менструальної функції, розлади менструального циклу, висока частота артифіціальних абортів, тому такі жінки (старші 35-40 років) належать до групи ризику виникнення фіброміоми матки.

Гістогенез і структура пухлини. Міома матки належить до пухлин, що ростуть з мезенхіми. В її морфогенезі виділяють 3 послідовні стадії:

• утворення активної зони росту (зачатка);

• ріст пухлини без диференціювання;

• ріст пухлини з диференціюванням і дозріванням.

Зони росту формуються переважно навколо судин. Ці ділянки характеризуються високим рівнем обміну і підвищеною судинно-тканинною проникністю, що, власне, і стимулює ріст пухлини. Пухлинний вузол повторює у свому розвитку паренхімально-стромальні особливості того шару міометрію, з якого він розвивається, тому співвідношення паренхіми і строми (м'язових та фіброзних, сполучнотканинних елементів) у пухлині різне. При переважанні м'язових елементів розвивається лейоміома, якщо у пухлині більше сполучнотканинних елементів — фіброміома. Від співвідношення сполучної і м'язової тканини залежить консистенція пухлини: чим більше м'язових волокон, тим пухлина м'якша при пальпації.

За гістоструктурою виділяють міому, фіброміому, ангіоміому та аде-номіому. За швидкістю росту — пухлини, що ростуть повільно і швидко. За особливостями гістогенезу розрізняють прості та проліферативні міоми. М'язові елементи проліферативних міом не атипові, але їх є набагато

більше, ніж в простих, у них зростає кількість плазматичних і лімфоідних клітин, підвищується мітотична активність. Проліферативні міоми зустрічаються удвічі частіше у хворих із швидкоростучими пухлинами

Міоматозні вузли частіше виникають у місцях складного переплетення м'язових волокон матки — поблизу трубних кутів, по середній лінії матки. Міома характеризується експансивним ростом. На відміну від раку, вузол росте, розсуваючи тканину мюметрія, а не руйнуючи її. Одночасно із ростом пухлини збільшується маса мюметрія, що її оточує 3 ппертрофо-ваних міоцитів та сполучнотканинних клітин формується псевдокапсула вузла при штерстиціальному його розміщенні, при субмукозному та субсе-розному розміщенні частину капсули утворює відповідно слизова оболонка матки та очеревина.

Вузли пухлини мають мало кровоносних судин, основна кількість судин міститься в капсулі. Лімфатична система вузлів атипова, вони не мають лімфатичних судин. Вузли позбавлені нервових закінчень, холін- і адренергічних нервових структур.

Розрізняють такі форми локалізації фіброматозних вузлів:

Субсерозні (рис. 129 а, 130) — підочеревинні вузли, що ростуть у напрямі серозного шару матки, можуть мати широку або тонку ніжку. Частота такої локалізації вузлів — 10-16% від усіх випадків міом.

Інтерстиціальні (інтрамуральні, внутрішньостінкові) (рис. 129 б, в, 130) — вузли, що ростуть у товщі міометрія, вони складають 40-45%.

Субмукозні (підслизові) (рис. 129 г, д, 130) вузли ростуть у порожнину матки під її слизовою оболонкою, зустрічаються у 20% хворих.

Атипові форми локалізації вузлів: ретроцервікальна (позадушийко-ва) міома росте із задньої поверхні шийки матки, розміщується у поза-душийковій клітковині; парацервікальна росте з бокової частини шийки матки, розміщується у парацервікальній клітковині; міжзв 'язкова фіброміома (інтралігаментарна) росте з тіла або шийки матки, розшаровуючи листки широкої зв'язки (рис. 130).

Фіброміома може розвиватися у вигляді одного вузла (вузлувата фіброміома), багатьох вузлів (множинна фіброміома) і у формі дифузного розростання у міометрії (дифузна фіброміома).

Гормональний статус хворих на фіброміому. У значної частини хворих на фіброміому виявляють порушення гормональної функції яєчників, що проявляються ановуляторними циклами, недостатністю жовтого тіла. Це призводить до гіперестрогенемії і зниження рівня прогестерону. В яєчниках з'являються дрібнокістозні зміни. Оскільки матка (ендометрій і міометрій) е органом-мішенню естрогенних гормонів, під впливом їх надмірної кількості у крові в ендометрії можуть розвиватися гіперпластичні процеси, а у міометрії з'являються міоматозні вузли.

Дослідження останніх років показали, що у хворих з фіброміомою навіть при нормальному рівні естрогенних гормонів у периферичній крові вміст естрадіолу в судинах матки вищий, ніж в інших відділах судинної системи. Така локальна гіпергормонемія призводить до патологічної гіпертрофії міометрія. Отже, у патогенезі фіброміоми матки має значення не тільки порушення синтезу, метаболізму і співвідношення статевих гормонів, але й стан рецепторного апарату міометрія, зокрема більша активність естроген-рецепторів порівняно з прогестерон-рецепторами.

При наявності у яєчниках дрібнокістозних змін із незначною гіперестрогенемією фіброміома росте повільно і не має проліферативних змін. У хворих із швидкоростучою фіброміомою і при наявності у ній центрів проліферативної активності частіше знаходять фолікулінові кісти значних розмірів.

Темпи росту фіброміоми залежать від її виду, локалізації, живлення і віку хворої. Фіброміома швидко росте у хворих молодого віку, особливо під час вагітності, оскільки фетоплацентарний комплекс синтезує велику кількість естрогенних гормонів, що є стимулюючим чинником росту пухлини. У клімактеричному віці, коли здійснюється перебудова гормональної системи жінки, фіброміома нерідко прискорює свій ріст, виникає полікістозне переродження яєчників. Коли менструальна функція згасає, настає мено-пауза і пов'язаний з нею спад продукції естрогенних гормонів, ріст фіброміоми сповільнюється, вузли зменшуються і зазнають зворотнього розвитку. Ці процеси зумовлені зниженням гонадотропної функції гіпофіза і зміною естрогенного впливу андрогенним.

Клініка. Клінічні прояви фіброміом зумовлені насамперед локалізацією вузлів, величиною пухлини, темпом її росту, а також наявністю ускладнень.

У початкових стадіях захворювання можливий безсимптомний перебіг фіброміоми. Пухлину діагностують під час профілактичного огляду або при зверненні до гінеколога з іншого приводу.

Згодом з'являються симптоми: болі, кровотечі, відчуття важкості внизу живота, порушення репродуктивної функції — безплідність, порушення функції сечового міхура та прямої кишки. Ці ознаки виникають у міру росту пухлини, а інколи свідчать про розвиток вторинних дегенеративних або запальних змін у тканині фіброміоми.

При формуванні субсерозних вузлів менструальна функція у хворих не змінюється, оскільки пухлина розміщена на ніжці або на широкій основі під очеревинним покривом практично поза межами матки, тому скоротлива функція матки не страждає і механізм менструальної кровотечі не порушується. Ознаками захворювання можуть бути болі, зумовлені розтягненням очеревини при рості вузла, порушенням кровообігу в пухлині. При виникненні ускладнень — перекруті ніжки вузла, його некрозі, зрощенні вузла з парієтальною очеревиною — виникає клініка "гострого живота".

При атипових локалізаціях підочеревинних вузлів розвивається відповідна клініка: пухлини з передньої стінки матки та антецервікальні пухлини (рис. 131) можуть тиснути на сечовий міхур і призводити до дизуричних явищ; притиснення шийки сечового міхура або уретри до симфізу викликає затруднене спорожнення сечового міхура, навітьпри його переповненні. При ретроцервікальному розміщенні вузла він може при інтенсивному рості заповнювати весь малий таз, стискати пряму кишку, створюючи механічну перешкоду акту дефекації. У хворих виникають хронічні запори, сповільнення кровообігу у венозних судинах малого таза, розвиток геморою. Вузли такої локалізації можуть подразнювати нервові сплетення таза і викликати болі з іррадіацією в нижні кінцівки.

Інтралігаментарні пухлини під час свого росту розшаровують широку зв'язку матки, а оскільки в нижніх відділах параметрію проходять сечово-

ди, пухлина призводить до їх стиснення і перегину, у важких випадках блокується відтік сечі з нирки, розвивається гідроуретер і гідронефроз.

Інтрамуральна фіброміома росте в товщі міометрія, об'єм порожнини матки і площа поверхні ендометрія над вузлом збільшується, порушується механізм скорочення матки, регіонарний кровообіг, тому при інтерстиціаль-них вузлах, особливо множинних, суттєво збільшується тривалість менструації (поліменорея) і кількість втраченої крові (гіперменорея). Циклічність менструацій зберігається. Характерні болючі місячні — альгоменорея.

Особлива клінічна картина характерна для підслизової локалізації фібро-міоматозних вузлів: спостерігаються спочатку циклічні (менорагії), а потім ациклічні (метрорагії) кровотечі, переймоподібні болі внизу живота, інколи, при порушенні кровопостачання вузла, виділення у вигляді кров'янисто-бурої рідини з неприємним запахом.

Loading...

 
 

Цікаве